Внутрішня інтеграція як вирішальний чинник зовнішньої
Про те, що світ глобалізується у геометричній прогресії, сьогодні не говорить хіба що лінивий. Це наразі стало довершеним фактом. Безумовно, від того, як та чи інша нація зможе протистояти цьому, залежить перспектива не тільки комфортного співіснування із зовнішнім світом, а й сам факт існування будь-якої нації. Україна — не виняток.
Те, що роблять нині на цьому інтеграційному шляху ОК (Острозький клуб) та газета «День», просто неможливо переоцінити, бо практично в Україні просто нема з чим порівнювати цю роботу. Адже, погортавши поточну пресу, бачиш тематику примітивного перемивання політичних кісток — хто кого зрадив, хто з ким дружить, що сказав лідер А проти лідера Б, спростування чи оскарження сказаного, коментарі підкилимових маневрів, тобто гра на нервах опонентів та інтригування електорату. Все це на очах ЗМІ, які певним чином довершують цю суєту суєт. Хоч за своїм основним призначенням саме журналістика повинна бути авангардом суспільства, очами й вухами політичної кухні, а найголовніше — працювати на перспективу суспільства, своїм словом бути на сторожі правди та моралі.
На жаль, наш політикум сьогодні може тільки декларувати принципи об’єднання як головні, виносячи за дужки те, що роз’єднує нас, а в дійсності не здатен неупереджено та прагматично передбачити та науково торувати перспективний шлях розвитку України. Хтось дуже влучно сказав, що Україна рухається вперед з головою, повернутою назад, бо непосильна ноша нашого совкового минулого. У молоді, на щастя, цей історичний багаж не висить за плечима, і це дає надію на прогресивний поступ України.
Має тисячу відсотків рації молодий, але дуже цікавий своїми статтями журналіст «Дня» Іван Капсамун, коли говорить: «...метою ОК було впровадження в життя ідеї внутрішньої інтеграції України за допомогою інтелектуального спілкування молоді...». На мою думку, вже перезріло питання створення такої собі «інтелектуальної партії «Дня», в ідеологічну основу якої будуть покладені ідеї «...своєрідного трикутника, які складаються з часток: «День», Острозька академія, українські інтелектуали...» («День» №67 від 17.04.09 р. «Між Сциллою і Харибдою: знайди свою дорогу»). Впевнений, саме цей трикутник може стати таким собі центром конденсації та кристалізації інтелекту України з поступовим поширенням його дій на все суспільство. Безумовно, це важка, невдячна, але дуже потрібна робота, результати якої можуть проявитися тільки через роки.
Американські вчені нещодавно, роблячи соціологічні дослідження, прийшли до цікавого висновку, що в усякому суспільстві певна кількість (це стала величина, приблизно 30%) населення притримується вкрай консервативних поглядів на розвиток своєї країни. Цей відсоток складають в основному люди старшого віку, які бояться всього і живуть за принципом «сьогодні гірше, ніж учора, але краще, ніж буде завтра». Безумовно, це їхнє право — думати і жити за цими принципами. Подібний тягар консерватизму часто суперечить навіть здоровому глузду. Візьмемо приклад із нашого сьогоднішнього буття, а саме — думку суспільства щодо вступу України до НАТО. Адже історія Прибалтики, Болгарії, Румунії, Польщі, Угорщини яскраво свідчить про позитивні зміни в суспільному житті після вступу до Альянсу. Здавалося б, — Україно, вперед! Так ні... Якщо Захід і Центр, певно, хоч сьогодні дасть 40% бажаючих вступу, то Південний Схід, Південь і особливо Крим — категорично проти. Це саме той прошарок, той відсоток населення України, який входить у закляті 30%. Упевнений, ці зашорені антинатівською радянською пропагандою люди теж хочуть жити по-європейському. Вони за вступ до ЄС, але (яка алогічність!) — проти НАТО. Тобто якщо зважити на реалії, то Україна може вступити до Альянсу тільки... правильно ж ,або зігнорувавши думку цих 30% населення, або дочекавшися, коли вони зійдуть із арени... Аби моя воля, то під час проведення референдумів із доленосних питань для суспільства (вступ до НАТО, стратегічний розвиток країни тощо) я б обмежив або взагалі встановив би віковий ценз (55 років) для голосуючих. Недемократично? Так. Порушення правових норм? Так. Жорстоко, але справедливо щодо майбутнього покоління. Саме їм завтра жити у цьому суспільстві, тож хай і вирішують доленосні питання.
Переконаний, що саме молоді з ОК до снаги розробити таку концепцію розвитку України, яка відповідала б потребам усіх верств населення, та знайти свою дорогу між Сциллою і Харибдою, яка приведе нас нарешті в коло європейських цінностей.
