«Все, що зробиш сам, те й буде»
Дедалі стійкіше враження — чим більший галас здіймають політики у своїх дріб’язкових розбірках, тим менше уваги на них звертають наші громадяни. Мабуть, так звана «еліта» (хоча всіх міряти однією міркою не потрібно) того варта. Тим більше, що в питаннях, які стосуються життєво важливого питання «Бути Україні чи не бути?», яке зараз постало надзвичайно гостро, більшість політикуму нібито набрала в рота води. Значить: або вони готові віддати її на поталу північно-східній сусідці за 30 іудиних срібників, або не знають, що говорити українському загалу. А громадяни, в яких є розум і талант, за таких умов просто займаються своє справою. Пересічними хай їх називає той, у кого язик повернеться. Вони не обтяжені владою, проте їхні здобутки й поривання набагато вагоміші, ніж у тих, хто пнеться з усіх трибун і білбордів заявити про свою значущість і турботу про народ.
Ольга КОПИЛ, директор Житомирського музею космонавтики імені Сергія Корольова:
— У нас завершується розробка проекту надбудови службового приміщення, яке примикає до павільйону «Космос». У перспективі ми повинні мати планетарій, бібліотеку, читальний зал, фондосховище. Але для його реалізації ще потрібно знайти спонсора. Закінчую вичитку рукопису книги колишнього першого заступника голови Житомирського міськвиконкому Володимира Нікуліна, який був ініціатором створення нашого музею, під робочою назвою «Житомирський музей космонавтики. Історія створення і втрачені можливості». Там дуже багато цікавих фактів. Виявляється, у нього є копії документів, про які ми не знали, наприклад, листів до вищих урядових інстанцій колишнього СРСР щодо різних питань будівництва музею. Оточення у міськвиконкомі вважало, що то його забаганка. Але в документах є свідчення, як здобувалися ті чи інші експонати. А славнозвісну ракету Р-7, наприклад, якою вивели у космос Юрія Гагаріна і про відвантаження якої вдалося домовитись (підключали тодішнього головного конструктора Валентина Глушка і Володимира Горбуліна) ми не отримали, бо керівництво виконкому не підтвердило оплату її транспортування до Житомира. Проблеми? На наші плани нам поки не обіцяють фінансування, а нам дуже потрібно оновити експозицію.
Микола КЛИМОВИЧ, майстер народного мистецтва, директор Малої академії народних мистецтв і ремесел, м. Овруч:
— Я із своїми сімома найкращими учнями нещодавно повернувся з туру по Іспанії, який нам організував благодійний фонд «Діти Чорнобиля за виживання.» Там організовували виставки, де були мої роботи й роботи моїх учнів. Зустрічали нас дуже тепло, ми мали велику увагу преси. Побувавши за кордоном, зокрема, в Італії, Іспанії, і ознайомившись там із роботами майстрів художніх творів із соломки, я впевнився, що з такою технікою, яка в мене, а саме — використання кольорової соломки, в цих країнах не знайомі. Тому до нас був великий інтерес. І там є стаціонарні музеї солом’яного мистецтва. Я закінчив велику роботу із соломки, над якою працював два роки і яку назвав «За волю і віру!» — про боротьбу козаків за незалежну і єдину Україну. Збираюсь її виставити під час днів Житомирщини в палаці «Україна». Слава Богу, якихось недобрих подій не було. Але, чесно кажучи, на місцевому рівні мені майже не допомагають. Усе, що зробиш сам, те й буде.
Лариса БОЙКО, композитор і виконавиця пісень, м. Житомир:
— У мене останнім часом були гарні події — я стала лауреатом Всеукраїнського фестивалю авторської пісні в Славутичі, музичного фестивалю «Співаймо про Житомир». Мені подобається, що в місті знову запрацював фонтан на Соборному майдані, що біля тролейбусних зупинок поставили невеликі лавочки для сидіння під час очікування транспорту. Тобто бодай невеликі позитивні зрушення відбуваються — це краще, ніж нічого. Збираюсь видати ноти пісень, які створила, наприклад, з циклу «До Лесиного краю лину». У Житомирі була виставка картин для незрячих людей «Бачити серцем», на ній мелодії та пісні до живописних творів були мої, тобто я їх, образно кажучи, озвучувала. Дуже хочу випустити новий диск із своїми піснями на вірші Лесі Українки, Валентина Грабовського. Готую також запис пісень на вірші Юрка Гудзя зі збірки «Барикада на хресті». Планую зробити авторський концерт у будинку, де жила сім’я Косачів (батьків Лесі Українки) в Новограді-Волинському. До речі, коли я виступала з концертом у Ворзелі з піснями на вірші Лесі Українки, ті, хто приїхав туди відпочивати зі Східної України і слухав мене, говорили, що уявляли Лесю Українку зовсім не такою.
Микола РОЙ, голова Житомирської обласної організації Національної спілки журналістів України, співвласник та головний редактор обласної рекламно-інформаційної газети «Інтерес»:
— Позитивом є те, що після трирічної боротьби з міською владою Житомира ми приватизували приміщення, в якому знаходимось і працюємо. А погано те, що у зв’язку із кризою десь на 30% зменшились доходи газети від реклами. Рекламодавці почали знімати замовлення, або розтягувати їх на довший період за ту ж суму. Почали давати менше оголошень окремі громадяни. Тобто ми відчули недоотримання доходів приблизно у 30 відсотків. Ось на останньому засіданні Житомирського прес-клубу реформ, присвяченій темі самоокупності засобів масової інформації, навіть прозвучала фраза (як жарт) — а причому читачі, коли газети виживають за рахунок реклами? І якщо наша газета хоч якось може витримати таке зниження доходів, то комунальні видання за підсумками 9-ти місяців нинішнього року майже всі є збитковими, крім двох газет у районах області. У них заборгованість йде не тільки за виробничими витратами, але й заробітній платі. Я десь читав, що китайський ієрогліф «криза» означає «нещастя, біда», але одночасно й «можливості». Тобто один і той же ієрогліф відповідає зовсім різним поняттям. Криза змушує по-новому підходити до важливих питань.
На засіданні ради обласної організації НСЖУ, яке відбулось нещодавно, ми це все озвучили. Але реально впливати на фінансові показники комунальних газет ми не можемо. Йшлося і про те, що з боку місцевих органів влади не виконуються договори про оплату інформаційних послуг цим виданням. Отже, сподіваємось, влада відреагує на відповідні публікації в пресі, якщо вона раніше про це не знала.
Я ж на різних публічних заходах нагадую про мою газету. І говорю про те, що співпраця між бізнесом і ЗМІ є взаємовигідною. Ми рекламуємо їхню діяльність, щоб про них знали потенційні клієнти. А якщо вони дають рекламу, то ми маємо кошти на вихід газети, оплату праці своїх працівників, у тому числі тих, хто не займається рекламою, зокрема, кореспондентів, технічних працівників. Я ж особисто отримую доходи як підприємець — є певні прибутки від газети, я беру якісь суми на себе і свою сім’ю, немає — значить, зменшую їх.
