Вихід там, де і вхід
У той час, коли баба Параска на дорогому «джипі» з прапорами роз’їжджала центром столиці, у далекому українському селі баба Палажка знаряддями праці часів Київської Русі — сапою й лопатою — обробляла свій город, примовляючи: «Весняний день рік годує».
Така вона, політика по-українськи: господар країни — народ — оре з ранку до ночі, щоб вижити, а слуги народу з жиру бісяться й ніяк не можуть поділити результати праці господарів.
Незважаючи на те, що в нас є й свобода слова, і демократія, з екранів телевізорів чомусь одні й ті самi політики, одні й ті самi політологи багато разів повторюють нам немов під копірку написані думки про те, як ми, пересічні громадяни, повинні сприймати те, що відбувається. А можливо, варто хоча б раз запитати в народу його думку про те, що відбувається? Адже свободи слова для вибраних не буває, так само, як не буває демократії без рівності всіх перед законом, так само, як Конституція або діє й обов’язкова для всіх, або про неї згадують тільки в критичні для парламенту дні.
Спостерігаючи за тим політичним неподобством, яке відбувається в нашій країні, я спробував проаналізувати ситуацію й знайти вихід з політичного глухого кута.
Погодьтеся, коли у вищому законодавчому органі держави політичні сили, що представляють різні регіони, йдуть стінка на стінку, то це — глухий кут, дуже небезпечний, що загрожує розколом країни, оскільки розділ захід-схід настільки глибоко окреслений, що легко може трансформуватися в розлом.
Загальновідомо, що з глухого кута можна вибратися тільки повернувшись у те місце, де він починається, і якщо ви до цього місця не дійдете, то знову потрапите в безвихідь.
На мій погляд, указ Президента про розпуск парламенту можна розглядати як перший крок у напрямі виходу з глухого кута. Відразу ж виникає запитання, — чи відповідає указ Конституції?
Я вважаю, указ Президента так само відповідає Конституції, як і пакетне голосування з політреформи, як відома політформула «1+1=1», як і третій тур виборів, і всі юридичні наслідки цього.
Коли парламент фактично відібрав у мене право вибору, у пакеті, проголосувавши за зміну Конституції й змусивши виборця голосувати за партійними списками, чомусь ніхто не виступив на захист моїх конституційних прав. Якщо відкинути все те словоблуддя, яким прихильники політреформи намагаються замаскувати її суть, то виходить, що в Президента країни, який всенародно обирається, владу відібрали й на словах передали партноменклатурою прем’єру, який призначається. Для простого виборця не має ніякого значення, де знаходиться центр влади: на вул. Банківській чи на вул. Грушевського. Різниця лише в тому, що якщо на Президента я можу хоч якось вплинути, хоч один раз у п’ять років, під час виборів, то на парламент, що обирається за партійними списками, у рядового виборця ніякого впливу немає. У результаті політреформи народ фактично був відсторонений від влади, й сталася повна її узурпація партноменклатурою, яка за свої дії не несе ніякої відповідальності. Вдумайтеся: на виборах до парламенту за партію Януковича проголосувало більше всього виборців, а управляють усім у парламенті Мартинюк з Морозом, партії яких ледве переповзли через тривідсотковий бар’єр. А переможець парламентських виборів фактично виявився заручником у компартноменклатури, стоячи з петлею на шиї на прем’єрському кріслі, яке власники золотої акції в будь-який момент можуть із під нього вибити. Тільки дуже наївний виборець може вважати, що помилки в тексті закону про Кабінет Міністрів, поданому на підпис Президенту, були допущені випадково. Випадковостей у такій справі не буває. Це міна під крісло прем’єра, точно так само, як замінували трон Президента, організувавши непередбачений Конституцією третій тур. Внаслідок подібних маніпуляцій обидва Віктори стали заручниками у компартноменклатури, їх свідомо зіштовхують за принципом «розділяй і володарюй». Для компартноменклатури — це райська насолода, а для країни й народу — глухий кут, і вийти з нього можна тільки повернувшись на дополітреформні позиції. Усі юридичні підстави для цього є, якщо Конституційний Суд розгляне відповідність політреформи Конституції. Оскільки одного пакетного голосування досить для того, щоб вважати політреформу неконституційною, а, отже, і всі її юридичні наслідки, то необхідно назначити нові парламентські й президентські вибори на основі дополітреформних виборчих законів. Тому що сидіти в прем’єрському або президентському кріслі з однією підпиляною ніжкою, яку закляті друзі готові в будь-який момент вибити, — це справжні тортури не тільки для прем’єра й Президента, але й для всього народу.
