Висновки небайдужого українця
Якщо розглянути історію України за минулі століття, то бачимо, що справжньої радості в українців ніколи не було. У давнину і нині хто в Україні живе найбідніше? Українці.
Як дружно народ проголосував за незалежність України! Ну то й що?.. Через погіршення життя й від обурення народу майдан у центрі столиці став Помаранчевим. Після цього ще гірше. Бо повсякчас точиться боротьба між владними і невладними структурами, в якій одні шкодять іншим не лише в партійно-ідеологічному напрямі, а й, головне, в економічно-міжклановому.
Українська політична еліта живе за кордоном за європейськими законами, а вдома — за дикими.
Отже, нині, наприкінці 2010 р., влада не шкодує обіцянок, вихваляє себе, а життя людей, не олігархів і не політиків, тільки погіршується. Крім того, зростає загроза денаціоналізації України. Партій багато, а толку нема.
Що ж буде далі? Президент і Партія регіонів емоційно обіцяють збудувати нову країну. Яку? Коли йшли на вибори, то обіцяли все для України, а як очолили державу, вже обіцяють нову країну. А що буде з Україною?
Тож ось мій висновок: що ви, регіонали, розбудовуєте не Україну, а таки щось інше. Якщо ви й далі будете при владі, то самостійної України та її історичного майбутнього просто не стане. Це підтверджують ваші теперішні дії. Ви навіть перелицюватися не можете.
Я певен, що ви, регіонали, досягнете короткочасного поліпшення життя, заведете Україну і в Європейський Союз, і в НАТО, хоч можливість цього категорично заперечували в минулому, — заради того, щоб замилити очі українцям і в такий спосіб запровадити російську мову як державну, скапарити спільну російсько-українську історію в підручниках і, врешті-решт, просто приєднати Україну до Росії.
Дещо в обхід, але в тому ж напрямку хоче вести Україну і пан С. Тігіпко. Його основними гаслами є «Сильна Україна», «Прийшов час сильних».
Виникає запитання: «Таку сильну і таких сильних — як було викладено в першому варіанті Податкового кодексу?..»
Той варіант Кодексу свідчить про суцільну некомпетентність його «сильних» творців, які прагнуть до сильної влади. Очевидно, як вони вважають, сильна держава — це держава потужних олігархів з капіталами в офшорах, із людьми в масках, що вриваються в оселі чи захоплюють підприємства під оплески комуністів, які потай мріють про нового Сталіна і не хочуть визнати свою вину за Биківню, камери смертників, Голодомор, ГУЛАГ.
Що ви, пане Тігіпку, запропонували, щоб кошти в офшорах залучити в економіку України? Це було б у десятки разів більше, ніж допомога Міжнародного банку...
А україномовні партії? Все вибирають «кращого» українця! Серед двох хай буде третій? Зразком у цьому нині є Арсеній Яценюк. Він навіть створив партію «Фронт змін». Яких змін? Чим зазначені ним зміни врешті відрізняються від гасел інших партій?
Ще більший розбрат несе «Наша Україна». В її партійному блоці вирують нескінченні чвари. Ви, панове нашоукраїнці, не визнаєте ні соратників по блоку, ні тих, з ким ішли в спілці на вибори, ні тих, хто набрав більше голосів.
Через чвари ви навіть не можете створити опозиції, не те щоб прийти до влади. За таких умов як же не перемагати вас протилежній стороні. Святе місце пустим не буває...
Звертаюсь із сумом до партій та їхніх лідерів україномовного напряму: «Якщо ви хочете, щоб Україна була і мала славне історичне майбуття, то всі об’єднайтесь навколо незалежної України, поважайте кожного лідера, не створюйте ситуацій «проти всіх», щоб прийшов «третій».
Усі факти за Україну! Знаходьте, українці, форми єдності й тоді, коли вибори, і після них. Не шукайте «два зла» серед двох. Його шукають лише короткозорі й недолугі.
