Як нам змінити ситуацію на свою користь?

...Змінюються покоління та правлячі еліти, підростають діти політиків, які теж хочуть їсти не просто сухий хліб, а з маслом, тож національний пиріг під назвою Україна будуть і надалі ділити нові покоління — і кожного разу «по-новому». Саме про це свідчать майже щоденні повідомлення ЗМІв країні про рейдерські захоплення власності. Олігархів і надалі Україна цікавитиме лише як зона для заробляння грошей та невичерпний трудовий ресурс. Нині до Європи олігархів підштовхує зовсім не бажання мати в Україні демократичні стандарти і цінності, а страх втратити свої капітали перед навалою більш сильного і нахабного російського. Тобто, олігархи хочуть мати парасольку у вигляді європейського правового захисту.

Більшість українців хочуть бачити Україну сильною, заможною, незалежною, демократичною і правовою державою, в якій усім зручно і комфортно жити, бути захищеними справедливими законами, однаковими для всіх. Олігархів же, навпаки, влаштовує Україна слабка, розхристана, безконтрольна, а значить, маніпулятивна і залежна від волюнтаристських бажань окремих осіб.

Безумовно, нинішню владу повністю влаштовує подібний status quo, чого не скажеш про народ. Тож незалежно від нашого бажання чи небажання, ми вимушені шукати відповідь на запитання: «Як нам далі жити в умовах цієї влади і яким чином змінити ситуацію на свою користь?».

Нам не потрібно нічого придумувати, а просто необхідно скористатися досвідом, набутим людством у своїй історії. Адже фактично всі демократичні країни проходили через це. Очевидно, найголовнішим у вирішенні подібного питання є наступні моменти: 1) Люстрація та легітимізація капіталів, 2) Прийняття відповідного закону, який урегульовував би питання, пов’язані з цим. Мається на увазі вирішення головного: наскільки капітал нажитий чесно та відсоток повернення його народові. Звичайно ж, до олігархів, які не захочуть підкоритися закону про легітимізацію та люстрацію капіталів, необхідно буде застосувати санкції, визначені ним (законом).

Нинішня політика опозиції з акцією «Вставай, Україно!» показала її штучність, показушність і таку собі оперетковість (недаремно ж жартівники революційне гасло «Вставай, Україно!» переробили на «Ставай, Україно!»). На мою думку, на щастя, народ в цю акцію не дуже повірив тому, що на мітингах висовувалися гасла нездійсненно-фальшиві. Більше того, подібні малоефективні та малорезультативні акції скоріше розхолоджують народ, роблять його іще пасивнішим і працюють на імідж нинішньої влади, створюючи враження її непереможності та монолітності на фоні цих псевдодемократичних акцій... Найстрашніше в нинішньому політичному моменті те, що сьогодні влада прекрасно знає, що їй робити — утриматися біля керма незважаючи ні на що, потужно та всеосяжно використовуючи глибоко ешелонований адмінресурс і репресивний апарат. А опозиція нібито теж знає, що робити  — владу треба скинути геть, але не знає як, і того, що для повалення її потрібна тотальна підготовка і пропаганда дійсних (а не ілюзорних) планів майбутнього «до того як», а не «після того як». А ось з цим у опозиції повний туман та суцільна балаканина, та рожеві гасла — мрії. По суті, вся акція «Вставай, Україно!» фактично була закамуфльована під показну щирість та стала самопіаром претендентів на булаву. Ішлося скоріше про початок виборчої кампанії 2015 р. з метою не «засидітися на старті». А вийшов, як на мене, фальстарт...

Найголовнішим є питання про подальший шлях розвитку України і якою її бачать опозиціонери після перемоги над регіоналами в 2015 році. А от цього як не було, так і немає. Тож має сто відсотків рації Ю. Луценко, коли говорить про програму створення III Республіки (І — УНР, II — УРСР, III — Нова Республіка). Сьогодні фактично ми маємо країну — ту ж саму УРСР, хіба що трохи підфарбовану та підштукатурену: міста і села нинішньої немовби демократичної України просто нафаровані комуністичними ідолами та символами, святкують ті ж свята, що й за УРСР, потужно нав’язується країні спосіб життя вмерлої країни СРСР.

Глибоко переконаний, що саме декомунізація та деолігархізація українського суспільства якраз і може стати основою для створення фундаменту нової України.

Виходячи зі сказаного, на вибори Президента у 2015 році важливо висувати не тільки єдиного кандидата від опозиції, а щоб цей кандидат мав програму побудови нової України, обіцяв виконувати її та представив увесь список виконавців цієї програми. Тобто, народові потрібно продемонструвати ідею — програму, в яку б він повірив, а не чергову пропіарену особу, хай навіть і особистість. Висновок один — буде реальна програма побудови нової України без олігархів, з’явиться віра, зникне зневіра і апатія, а значить, буде перемога. А це означає, що державу Україну, яку у нас вкрали, є шанс повернути у власність народу.