А як щодо честі народу?
Ефектно! Недосвідчений читач, напевно, подумає, що 99,9% (як за найкращих радянських часів) журналістів України горою за Кучму.
«Событие» — газета для читачів на будь-який смак. Тут і футбол, і кримінал, і скандали з життя «зірок». Половині її читачів глибоко начхати на політику. Але текст цього заголовка читач сприйме зовсім інакше, ніж текст самої статті Сергія Руденка, яку він, скоріше за все, читати не буде, тим паче, що міститься вона на іншій сторінці.
А от на президентських виборах у момент опускання бюлетенів цей заголовок буде дуже «тиснути» на підсвідомість...
Демагогічний трюк у тому, що підмінено поняття честь Президента і честь звичайної людини. Президентська честь — це не те, що захищається в суді.
Чверть пуританської Америки намагалася втоптати у бруд Клінтона за його зв'язок з М.Левінськи. Не вийшло. Прагматичний Сенат виправдав: прогресуюча економіка і деградуюча інфляція. В українського Президента справи з точністю до навпаки.
Пропрезидентська пропаганда твердить про «початок позитивних тенденцій». Брехня! Лише за 1998 р. зовнішній борг збільшився на 2 млрд. доларів і наблизився до 12 млрд. 1991—1997 рр. — падіння ВВП — 58,4%!
Чи готові в масовому порядку журналісти України відмивати Кучму від бруду, яким облив його американський Комітет захисту журналістів? Звісно, потрапити у світову десятку ворогів преси, та ще й напередодні виборів, не дуже приємно. Але це проблеми Кучми. До чого тут бідолахи журналісти? Їм і без того в Україні непереливки.
Список гнаних, крім «Киевских Ведомостей» і «Пос-Поступа», можна продовжити: «Правда Украины» (головного редактора нещодавно виправдано), «Политика», «Днепропетровская правда», київський канал СТБ, програма «Післямова» на УТ-2, місцевий телеканал «Горизонт» (м. Первомайськ Харківської обл.). А скільки подібних випадків залишилися невідомими суспільству!
Автор цих рядків є реальним свідком на користь висновків Комітету. 1994 року я був учасником унікального експерименту в Україні. Це була спроба створити опозиційну газету районного рівня «Чугуевские ведомости».
Газета була зареєстрована згідно з законом. Але, на жаль, проіснувала лише близько місяця. І... ніякого суду, ніяких доводів і аргументів. Номенклатура, особливо на районному рівні, плювала на закон. Втім, це й є наслідок фактичної відсутності вільної районної преси і нульової інформованості громадян про те, що робиться на місцях.
Різкі дії влади почалися після того, як я як кореспондент, з пред'явленням посвідчення, відвідав місцевий Білий дім з метою отримання інформації, яка мене цікавила.
Усе геніальне просто... Не буду поки перелічувати осіб, з якими мені вдалося поспілкуватися. Просто наступного дня обрізали телефон... Потім через два дні після однієї моєї статті прийшли кремезні хлопці з місцевого АТП, яких торкалася моя стаття. Цього разу обійшлося... Щоправда, для них було дико, що газетка знахабніла й пише не про передових доярок, як це було в ті часи в номенклатурно-кишеньковій «Красной звезде». Але через тиждень редакцію і фірму, у приміщенні якої вона працювала, просто вигнали на вулицю з орендованого офісу. Директор фірми, засновник газети, втратив можливість займатися підприємницькою діяльністю в межах Чугуєвського району.
Єдиний приємний спогад від цієї епопеї районного масштабу: запис у трудовій книжці й моральне задоволення від того, що унікально незалежну районку прочитали сотні жителів району та райцентру. Газету, звичайно, через «Союздрук» не пустили. Розповсюджували на місцевому ринку та в інших місцях.
Тож у в разі гіпотетичного суду, можу назвати поіменно й «катів», і «жертв» преси, так би мовити в районному вимірюванні.
Скажемо прямо, газета «Событие» потрапила у сферу впливу одного з п'яти-шести кланів, які нині нахабно правлять Україною. Йдеться про фінансовий клан, прикриттям для якого є партія СДПУ(о). Ця партія висунула кандидатом Кучму.
Про що свідчить фотографія з «Событием» у руках лідера фракції СДПУ(о) пана Зінченка? Навіщо, наприклад, розміщувати на своїх сторінках висловлювання міліцейського міністра Кравченка: «...альтернативи Кучмі не існує...»? Звичайно, для міністра, призначеного Кучмою. Але не для народу ж України?!
Або стаття без підпису, де мусується думка, що, борони Боже, при зміні Президента треба буде міняти місцеві адміністрації, а це — хаос! Призупинення реформ ( віртуальних. Авт.) .
А для чого, власне, існують вибори? Може, варто було б поміняти значну частину районної еліти? Адже досі українською провінцією правлять колишні перші секретарі або їхні друзяки.
На жаль! 1991—1997 роки. Падіння с/г виробництва на 41,6 %. А це ж «заслуга» провінції, точніше місцевих «князьків». А за три останні роки імпорт продовольства збільшився в 76 разів! І це в Україну — землю чорноземно-обітовану!
А чиновництво — цей бич нації?! Воно росте, як ракова пухлина. З 90-го по 97-й рік питома вага чистих податків зросла з 8,4 % до 22,5 %. За твердженням Є. Марчука у бесіді з харківським тележурналістом Куликовим, чисельність чиновництва за наведений період подвоїлася.
Для можновладців наявний стан речей вигідний. Ось чому збереження реальної невизначеності, хаосу, політичного розбрату, економічної несвободи та несвободи ЗМІ вони називають «збереженням курсу реформ». Жебраками легше керувати. Тому, хто бореться за виживання, немає часу думати про свободу.
Відразу двоє моїх харківських знайомих скаржилися, що їх запрошують у НДП.
— Це ж добре — бути партєйним! — сказав я. — Чого скаржитеся, дурники.
— А якщо не підемо — з роботи виженуть...
Ось вона, монолітна єдність двічі демократичної!
Отже, останній «штрих» моєї полемічної статті. Цього разу анонімного автора цитую дослівно: «... для України поки що немає значення, хто наприкінці року стане главою держави — високоосвічений інтелектуал, практик-виробничник... чи слюсар-сантехник... Жодна з політичних «зірок»... не в змозі нині вивести суспільство з кризи...»
Ви зробили небезпечну заяву, панове!
У народу й залишилася лише одна надія на доброго, але не царя, а Президента. З великої літери! Царі незамінні. А вони бувають і дурні, й жорстокі... Адже за вашою схемою майбутній лідер — постать суто номінальна, а країною правлять ляльководи...
Не можна вкорінювати в маси ідею безнадійності...
Лише вільні вибори — альтернатива громадянській війні. На жаль, внаслідок бездарності нашої влади народ ще раз може піти на лівий експеримент.
Уявіть собі Л. Кучму... Скорботне обличчя, мов у ченця. І це лідер нації! Пригадайте його фразу: мовляв, от якби не боротьба між «гілками влади», то... Коротше кажучи, я вам намалюю альтернативу...
