Як врятували доньку Горліса-Горського
Коли в середині 90-х читав роман Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр», мені й на думку не спадало, що через півтора десятиліття познайомлюся з нащадками письменника. Але доля непередбачувана! Влітку 2010-го я мав нагоду спілкуватися як із донькою повстанця — Лесею Лісовською, — так і з двома його внучками, ба, навіть — із однією правнучкою! Всі вони по черзі відвідали Львів упродовж травня — вересня. Познайомилися ми на квартирі в колишньої вчительки української мови Анастасії Гумницької — авторки оповідання «Архангел Гавриїл із Холодного Яру». Треба зазначити, що таке тривале перебування Лесі Лісовської на Черкащині (вона довгий час жила на квартирі в «повстанській» Медведівці), Рівному та у Львові не в останню чергу пояснювалося її бажанням подолати тяжку недугу. Траволікування, позитивні емоції від перебування на землі предків на деякий час підтримали пані Лесю, та все ж діагноз лікарів був невтішним: зруйнована онкохворобою печінка вже не спроможна виконувати свої функції... Щоправда, сучасна наука могла запропонувати ще один, досить радикальний шлях лікування, — пересадку донорської печінки. Тому багато місяців родина Лісовських провела в Сполучених Штатах у тривожному очікуванні. Врешті-решт, було вирішено, що донором стане донька Ляля — найстарша внучка відомого повстанця. До речі, саме вона здалася мені найбільш «проукраїнською» з усіх трьох онучок Горліса-Горського. Хоч і не володіла мовою діда, проте український сентимент Лялі був очевидним для всіх, хто з нею спілкувався. До того ж вона зберегла в собі щось дідівське, рішуче, авантюристське... Може, тому й вирішила ризикнути заради порятунку матері. Адже стан здоров’я останньої вже не залишав часу для роздумів...
Однак ситуація ускладнювалася не тільки цим. Консиліум лікарів, оглянувши хвору та ретельно вивчивши результати аналізів, постановив: пересадка печінки пані Лісовську не врятує, оскільки уражено й нирки. На щастя, найавторитетнішим фахівцем із пересадки печінки в Лос-Анджелесі є українець Юрій Геник, який свого часу закінчив івано-франківський медінститут. Він переконав колег, що коли пересадити печінку, то цього буде достатньо, щоб і нирки з часом «одужали». Мало того, мужній прикарпатець узяв усю відповідальність на себе. Операція тривала 14 годин, але закінчилася успішно.
«Українських лікарів і близько не можна порівнювати з американськими! Американці мають великі гроші, всілякі комп’ютери та інші наукові «прибамбаси», зате українські лікарі всі знання тримають в голові... Вони вміють розумно ризикувати, американці ж без своїх комп’ютерів нічого не варті...» — так емоційно оцінила пані Леся професіоналізм українського лікаря, який врятував їй життя.
