Як «зрушити несвідомих»

Валерій ДАНИЛЕВСЬКИЙ, директор Департаменту освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації:

— Насамперед радує те, що наша область показує високі результати за підсумками ЗНО та ДПА. А за деякими провідними предметами ми взагалі входимо у п’ятірку по Україні. Це свідчить про те, що педагогічні працівники здійснюють навчання на високому рівні, й діти завдяки здобутим знанням вступають у провідні виші України на державну форму навчання. Радує також те, що відбувається втілення нової української школи. Зміни назріли і, сподіваюся, реалізовуватимуться найкращим чином.

Нині відомо, що основа економіки держави — це кваліфікований працівник. На сьогодні системі підготовки кваліфікованих працівників завдано непоправного удару. За розпорядженням Міністерства фінансів змінили систему фінансування професійно-технічних навчальних закладів, багато закладів залишилося або з низьким фінансуванням, або взагалі ледь виживають. Чимало працівників, які роками там працювали, виїхали за кордон. Цьогоріч були випадки, коли в деяких навчальних професійно-технічних закладах дітей-сиріт годували педагогічні працівники, приносили продукти харчування з дому й готували для дітей. Власне кажучи, система професійно-технічної освіти наполовину зруйнована.

Також турбує ініціатива Міністерства фінансів позбавити студентів вишів стипендії. Діти справді живуть на кошти стипендій. Якщо у них не вистачатиме на хліб — про яку якість навчання можна тоді говорити? Вважаю, що не можна робити таких кроків. Міністерство посилається на те, що це європейський досвід, але не можна порівнювати рівень життя європейських країн з рівнем життя в Україні. Можливість для дитини влаштуватися на роботу й заробити гроші, щоб погасити кредит у банку, у нас зараз нереальна. Тому ця ініціатива мене турбує, думаю, що вона призведе до соціальної напруженості. Студенти — це люди, яким, у принципі, нічого втрачати, вони не закомплексовані, демократичні й ідуть легко на підйом. Якщо взяти три українські революції, то дві з них розпочалися саме з ініціативи студентів — це Революція на граніті й Революція Гідності.

Вікторія ДОРОШЕНКО, психолог, тренер Центру сімейного розвитку «I’m Family», керівник проекту «Лікарняні клоуни м. Черкаси»:

— 2010 року, займаючись проведенням дитячих свят, я спробувала завітати до діток, котрі лікувалися в дитячому відділенні онкогематології КЗ «Черкаський обласний онкологічний диспансер». Але година тієї роботи виявилася дуже важкою. Це незвичайні діти. Мала бути інша методика роботи, інший підхід. У мене тоді виникло безліч запитань без відповідей. Час ішов, я здобувала досвід роботи зі здоровими дітками. А потім сталася трагедія. На початку 2013 року наша родина залишилася без найріднішої людини — моєї мами. Раптово для всіх гострий лейкоз за два місяці переміг, і мами не стало. Було так тяжко, що я не знала, як жити далі. Якось у соціальних мережах натрапила на статтю про зарубіжних лікарняних клоунів, потім почала цікавитися сміхотерапією. А вже через деякий час знайшла інформацію Тараса Обоїсти із Рівного про набір до школи лікарняної клоунади в Києві. На той момент ще не було громадської організації «Лікарняні клоуни України», була просто група людей — ми між собою називаємо себе сектою клоунів, — які вірили, що лікарняні клоуни мають бути в Україні, бо наша держава має дуже багато діток з онкозахворюваннями та іншими невиліковними хворобами.

Наприкінці березня я потрапила до Києва на тренінг для тих, хто вирішив бути лікарняним клоуном. І вже 1 квітня 2013 року почала активно шукати собі команду. Тоді ж я і Люда Ярмолатій (у нас були вже сценічні імена — Домісолька та Рефалялька) разом з групою дівчат — лікарняних клоунів із Києва, вперше зайшли до відділення онкогематології. І, як кажуть, почалося...

Лікарняна клоунада стала моєю власною системою реабілітації після пережитої стресової події. Це один із найкращих методів роботи з дітками у стінах медзакладів. Хто такий клоун? Це — сміхотерапевт, котрий у серйозній обстановці вміє створити веселу атмосферу. Проте є одна істотна проблема — це нестача людей: акторів, просто тих, хто любить дітей, у кого щира, чуйна душа і хто має досить сили духу для того, щоби сміятися з себе, бо надягти клоунського носика для багатьох є проблемою. Наш слоган: «Сміх і радість сьогодні — здоров’я завтра!»

Що поганого? Мабуть, це те, що про нас мало хто знає, але сподіваюся, що таки в наших українських лікарнях також працюватимуть як штатні працівники лікарняні клоуни, як це відбувається у Франції, Іспанії, Ізраїлі.

Євгенія МАРЧУК, викладач Черкаського музичного училища ім. С. Гулака-Артемовського, композитор, член Національної спілки композиторів України, організатор фестивалю «Музичні імпрези України»:

— Хтось намагається себе запевнити, що він живе у спокійному сьогоденні. Концерти, дискотеки, активний відпочинок... А хтось із наших співгромадян стоїть на кордоні за спокій та мир в Україні й розуміє, що кожна мить може бути для нього останньою.

Світогляд українця поділився на реальний та позареальний. Віра, релігія тривалий час була під забороною. Поступово втрачався рівень культури, насамперед національної, далі — найкращі людські цінності: любов, довіра, родинне коріння.

Але літо 2016 року в Черкасах показало, що ми зрушуємо застиглий камінь несвідомості.

Силами ентузіастів, альтруїстів, волонтерів у місті були проведені численні культурні акції: Міжнародний фестиваль академічної музики «Музичні імпрези України» для всіх охочих долучитися до елітарного мистецтва; фестиваль українського короткометражного кіно «Кіношот» на схилах Дніпра; нарешті, унікальний фестиваль тімбілдингу Summer challenge 2016, який поєднав у собі конкурс соціальних проектів. Також на головній вулиці Черкас навчали танців, проводили у сквері «літній лекторій», на якому порушували найважливіші теми. Хоч літо й минуло, проте ми стали більш обізнаними і згуртованими, а отже, повернули на свідомий шлях.