«Є над чим замислитися й працювати»
Кіровоградці обговорюють поведінку депутатів обласної ради, які під час сесії не проголосували за перейменування Обласної дитячої бібліотеки імені А. Гайдара на честь Тараса Шевченка. А ще готуються до виборів, чекають на хорошу погоду і продовжують благодійністю наближати країну до перемоги.
Таїсія МАНЖУЛА, директор Кіровоградської обласної бібліотеки для дітей ім. А. П. Гайдара:
— Тиждень був насичений на події, знайомства, зустрічі, адже тривав Всеукраїнський тиждень дитячого читання — найяскравіша подія в житті бібліотеки. У цей час у бібліотеці весело, гамірно, лунає дитячий сміх. Отримую задоволення від того, що бачу знайомі обличчя батьків, які колись теж були нашими читачами, а сьогодні залучають уже своїх дітей до читання.
Як креативно організувати дозвілля дітей з книжкою? Саме цього навчалися наші колеги з області під час семінару-практикуму «Бібліотека для дітей — необмежений простір для ініціативи і творчості бібліотекарів». Основним месиджем семінару можна вважати слова англійського письменника Ніла Геймана: «Бібліотеки — це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися. ...це дозвілля, це притулок і доступ до інформації». Фахівці бібліотеки підготували та продемонстрували присутнім фрагмент заходу «Моя країна — Україна» за участю членів бібліотечної студії «Арт-світ», «Етикетний майстер-шеф у бібліотеці», в рамках культурно-дозвіллєвих студій для підлітків та провели майстер-клас зі створення буктрейлерів.
Найбільшим розчаруванням тижня стала новина про те, що депутати обласної ради не ухвалили рішення про зміну найменування Обласної бібліотеки для дітей ім. А.П. Гайдара та присвоєння їй імені Тараса Шевченка. Чому так сталося, що думка громадськості, бібліотекарів, читачів бібліотеки, а особливо дітей, була проігнорована окремими депутатами обласної ради саме в той час, коли ми зіткнулися з величезною проблемою — інформаційною війною, елементами, якої є створення бездуховності та аморальності, тобто війною за мозок і свідомість... Важливо зрозуміти, що ідея перейменування бібліотеки не виникла спонтанно, вона народилася й формувалася не один рік із думок людей, яким не байдужа доля нашої країни, молоді, нашого культурного та історичного спадку.
Повертаючись у минуле, згадую. Аркадій Гайдар був письменником мого дитинства, мого покоління. Справді, в 60 — 70-ті рр. це був популярний автор для дітей, на його літературних творах виховувалися мільйони наших громадян. Але історія змінюється, час минає, нове покоління виходить за рамки нав’язаних поглядів та умовностей, воно сприймає цей світ по-іншому, диктує свої правила: пропонує творчі ідеї та неординарні погляди... Можливо, час рахуватися з цими поглядами?..
Роман БАЗАКА, науковець, дослідник історії єлисаветградської журналістики, м. Бобринець:
— Почну, мабуть, із поганого. Те, що в нашій країні триває війна, — найгірше, що трапилося в моєму житті за останній тиждень, місяць і, мабуть, усе життя. Щодня калічаться людські тіла, душі, долі. Щодня гинуть люди, постійно приходять звістки про смерть земляків. Когось не знав, а з кимось був знайомий особисто... Боляче на серці, адже гинуть за Батьківщину зовсім молоді люди, які мали б для неї жити, а не вмирати.
Разом із тим розумію, що, попри війну, на цьому життя не закінчується, треба намагатися знаходити позитивні моменти у всьому навколо. Усе хороше, що трапилося в моєму житті останнім часом, пов’язане передусім із дослідницькою діяльністю. Нещодавно моя особиста бібліотека поповнилася цінним виданням «По шляху життя». Це мемуари Панаса Саксаганського (Тобілевича), унікальна книжка, видана 1935 року тиражем у п’ять тисяч примірників. Ця книжка повернулася з Одеси на свою батьківщину, в Кіровоград. Її передала мені жінка, далека від історії й театрознавства, вона випадково натрапила на цю книжку, очевидно, залишену в старому будинку, виставленому на продаж...
Сьогодні не кожна книгозбірня може похвалитися цими мемуарами! Панас Саксаганський зберіг для нас унікальні свідчення. Фактично розповідь починається з 1859 року записом із метричної книги про народження Панаса й триває до 1909 року: перед читачем розгортається історія родини Тобілевичів, зародження першої аматорської трупи та її розвиток аж до професійного театру; перші проби пера Івана Карпенка-Карого та його братів, діяльність українського гуртка в Єлисаветграді (сучасний Кіровоград). Читаючи спогади, немовби потрапляєш за лаштунки театру, живеш поряд із корифеями, бачиш їх у житті на сцені й поза нею. На сторінках книжки залишилися спогади про таких діячів українського культурного та національного відродження, як Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Андрій Грабенко, Леонід Смоленський, та інших непересічних особистостей. Є й багато іншого матеріалу... Деякі фрагменти спогадів я вже використав у своїй роботі.
У цей тяжкий для всіх українців час починаєш розуміти життя — що таке горе, радість, що таке справжні проблеми. Особисто для мене найцінніше — життя та здоров’я близьких і рідних людей, мирне небо над головою, а все інше — не більше, ніж «біг із перешкодами».
Iрина ЛЯГУЛ, координатор міжнародних спостерігачів у Всеукраїнській громадській організації «Комітет виборців України» в Кіровоградській області:
— Нині все, що відбувається в моєму житті, сприймаю крізь призму війни. Та нам у тилу треба теж вести свою війну. Мій тиждень почався з рішення вийти з активу Кіровоградської обласної молодіжної організації «Пробудження». Вона об’єднує активних кіровоградців, які, за ідеєю, мають спонукати молодь вести здоровий спосіб життя. Команда організації складається з 15 осіб, але активними, на жаль, є тільки п’ять-шість. Нелегко бути в команді з людьми, котрі не прагнуть вчитися, прислухатися до чиєїсь думки тощо. Тому й прийняла таке рішення.
Минулого тижня я мала честь бути в складі членів журі на благодійному заході, організованому модельною агенцією «Римо», відвідувачі мали змогу придбати від учасниць конкурсу «Королева Кіровоградщини — 2015» картини, солодощі, прикраси. Звісно, як це вже повелося, гроші збирали на потреби військовим. Того вечора вдалося зібрати тільки 1950 гривень.
А ще в Кіровограді вже відчутне хвилювання, пов’язане з місцевими виборами. ВГО «Комітет виборців України» займається моніторингом політичного життя в країні і бере участь у виборчому процесі. Я це добре знаю, адже нині виконую функції адміністратора проекту «Хто ти? Претендент на міського голову. Вибори 2015». Головна мета цього проекту — залучити громаду до виборчого процесу, тобто переконати кіровоградців прийти 25 жовтня 2015 року до виборчої дільниці й скористатися своїм виборчим правом.
Під час проекту заплановано провести два круглих столи з претендентами в кандидати на міського голову, дебати на каналі «Кіровоград», організувати серед претендентів на посаду мера анкетування та ще багато цікавого. Перший круглий стіл у рамках цього проекту відбувся в четвер, 26 березня. Ми запрошували й двох колишніх міських голів Кіровограда — Олександра Саінсуса та Володимира Пузакова. Вже в середу я знала, що Олександра Саінсуса не буде, а Володимир Пузаков не з’явився і на телефонні дзвінки не відповідав, хоча обіцяв стовідсоткову явку. Чи можна назвати це негативом?.. Мабуть, так.
Тиждень закінчився новими знаннями та знайомствами на семінарі «Молодь. Наше слово», організованому громадською організацією «Інститут демократії та соціального прогресу». Під час цього семінару ми працювали за темами: «Вірус безробіття. Чи є вакцина?», «Освіта. Інструмент чи формальність», «Соціальна інтеграція молоді». Цікаво було обговорювати ці проблеми з активною і розумною молоддю. Узагалі, тиждень був насичений і пройшов із користю. Є над чим замислитися і є над чим працювати. Бажаю усім читачам «Дня» миру, гарної погоди та добра!
