З ким ви, панове «хитрі»?
Моральне самопочуття українців ще з літа постійно псують погані новини. Не тому, що новинарів-медійників поганих маємо, а політиків нікудишніх, які мало не щодня своєю поведінкою ошелешують. Навіть спокійний споглядач нашого політичного життя-буття Володимир Цибулько (а повні люди, як давно зауважено, переважно спокійні, доброзичливі) в останні дні вересня вибухнув «нотатками розлюченого інтелектуала», давши їм назву «втома від фальші». Втомлює людину і хитре словоблуддя про «парламентську форму правління», й приниження Президента країни, випад проти європейських та євроатлантичних аспірацій українців... Теж хитрі, навіть «науковці, під машкарою «реалізму» й «українських інтересів» чи інтересів певних осіб. Найбільше ж — ледь закамуфльовані підступи і зради.
Занурюватися у цю гидку твань не раджу. Є ж навколо інший світ, інші горизонти, цікавіші, змістовніші. Інші думки, міркування, обговорення. Запрошую піднятися трохи вище. Трохи ближче, бодай ментально, до наших західних сусідів. У нас же, як сказав кілька місяців тому на короткій зустрічі з польським президентом В. Ющенко, є «багатовікова спільна історія» (а не лише українсько-російська, додам від себе).
Уже давно з медіа-виданнями наших західних сусідів знайомлюся регулярно, а останнім часом завдяки ним — також зі змістом програми «Euronet», його найцікавішими матеріалами. Що зауважив?
У Польщі в стосунках між президентом і прем’єр-міністром частенько «іскрить». Тоді збираються вдвох у кабінеті Леха Качиньського на «чоловічу розмову», вислуховують рації один одного (бувало, й за чаркою вина), знаходять спільний державний підхід до проблеми — і далі працюють разом. Парламент (сейм) до цього не залучають, своє партійне оточення — тим більше. Інакше не уявляють собі, висловлюючись нашою мовою, забезпечення політичної стабільності в країні й суспільстві.
Польські політики, політологи, соціологи (уклін нашому пану Є. Головасі) не вважають свою систему державної влади «після комуни» та місцевого врядування досконалою. Не так давно представники всіх парламентських політичних партій (їх зараз чотири) дві вечірні години обговорювали на найбільш відомому Першому радіоканалі цікаві та важливі питання. Ось вони.
Перше — поширена у Великій Британії та США двопартійна система, на думку всіх учасників обговорення, обмежує демократію, і для континентальної Європи вона радше шкідлива. Але й велика дрібнопартійність не є корисною. Недемократичним названо також високий, понад 4%, так званий «виборчий поріг».
Друге — ефективність державного управління підвищує чітка ієрархія влади. Наведено, як приклад, французьку модель із сильними позиціями президента (який, однак, не може впливати на роботу парламенту, навіть не може перебувати у ньому). Територіально президент керує країною через призначених ним префектів. Місцеве самоврядування може займатися суто локальними справами. «Його керівники та радники повинні знати своє місце, і до політики їм зась!» — кілька разів підкреслювали учасники публічної розмови у радіостудії. (Хіба не це саме писав якийсь час тому у «Дні» наш Ігор Лосєв?).
Третє — іншою темою згаданого вище діалогу, яку виділю тут окремо, була стурбованість відходом багатьох європейських політиків від моральних принципів та засад, позитивних цінностей (вартостей) західної цивілізації на догоду ситуативним інтересам, здебільше економічним. Політика без моралі є вбивчою для сучасного політичного класу, негативно впливає на масову свідомість людей. Про це говорять, зокрема, на прикладах надто «м’якої» реакції провідних лідерів ЄС на серпневі кавказькі події (вони мають подальше продовження). Говорять відверто й осудливо. Не всі ж навколо нас кон’юнктурники, користолюбці й боягузи. В Україні теж. Отож, не справляймо сумну поховальну учту по моральності, аби негідники не торжествували. Хай це залишиться лише неприємним сюжетом нинішнього «політичного кіно».
На закінчення — ще одна, українська його картинка. Наші західні сусіди дуже рідко вживають модний у нас термін «громадянське суспільство». У них була знаменита «Солідарність», і її дух залишився й осучаснився. Громадянське суспільство не можна «будувати», воно виявляє себе (або не виявляє) у певні моменти стихійно, коли маса людей відчуває необхідність спільних дій. Найтонше усвідомлюють цю мить справжні громадяни й патріоти.
Ох, була в нас колись неформальна, позапартійна організація з гарною назвою-кличем ПОРА!..
