«Закликаю до взаємного вибачення»
Як учасник Великої Вітчизняної війни, інвалід війни першої групи, учасник бойових дій вважаю за необхідне заявити, що УПА була стороною, що воювала за незалежну Україну. Не вина УПА та українського народу, а скоріше біда, що дві ворожі імперії з майже тотожним ставленням до України розв’язали бойню за новий переділ світу. Україні в цій бойні була відведена роль сировинно-людського додатку, поля змагань між армадами, що воювали... І треба гордитися, що українці, опинившись між молотом і ковадлом, змогли організувати збройний спротив обом сторонам. Кожен народ має священне право відстоювати свої Честь, Гідність і Незалежність доступними методами. Минуло понад півстоліття, відійшло в інший світ багато безпосередніх дійових осіб того протистояння, але живуть їхні діти й онуки. Отже, йдеться про статус живих... Я не закликаю до всепрощення УПА, і на тій підставі — до визнання. Закликаю до ВЗАЄМОВИБАЧЕННЯ.
Нещодавно подібної згоди дійшли на Волині. На могилах невинно убієнних — і поляків, і українців — поставили хрести, взаємно вибачилися президенти, відслужили священики... Певен, що знайдуть остаточне рішення й стосовно «Орлят». З УПА питання складніше. Минуле нас стримує сильніше, ніж волинян, переважну більшість населення Польщі, польську меншину України (я за походженням належу до неї). Не всіх влаштовує християнське взаємне прощення. Та й третя сторона під’юджує, ніяк не може (бо не хоче!) забути про минулу велич. Але нам потрібно взаємно вибачитися і єднатися та бути єдиною Незалежною Україною.
