Закон честі
Колись усе життя самурая залежало від єдиного закону — закону честі (гірі). Закон вимагав берегти свою честь, бути вірним слову, виконувати обіцяне, ненавидіти обман і рабське плазування. На пам’ять приходить аналогічний і ближчий нам козацький кодекс честі. Або «Декалог українського націоналіста».
Беззаперечно, в житті є місце подвигу, а в Україні були й є люди, готові його здійснити. Але не вони герої нашого часу, не з них пропонують брати приклад. Партії та блоки на виборах до Верховної Ради України обіцяли скасувати депутатську недоторканність і безчесно не виконали обіцяного, тиражуючи трагедії на кшталт справи Лозінського, яку хтось назвав феноменом. А подібного до цього, тільки не оприлюдненого, багато є в кожній області країни. Система сприяє тому, що кожний скоробагатько ще й захищений мандатом народного депутата. Компрадорський капітал, що створив цю систему, підрихтувавши радянську та зменшивши й до того мізерні видатки по неприбуткових статтях, ніколи добровільно не зійде зі сцени. Зіштовхнути його з неї можуть тільки об’єднані сили, які десятки років боролися за Українську державу. Цей капітал протистоїть становленню заможної міцної держави, бо тоді він утратить владу. Йому вигідна політична нестабільність, для цього і створено безліч партій (без ідеології), за допомогою яких він розділяє та владарює. Він не зацікавлений у потужному українському війську за стандартами Північноатлантичного альянсу.
Компрадорському капіталу не потрібен розвиток національної культури і мистецтва, йому вигідніше годувати нас чужинською ерзац-продукцією, щоб ніхто не хотів думати. За такої ситуації марна справа сподіватися на відродження вітчизняного кінематографу, створення українських фільмів про українських героїв для прикладу юнацтву. Або на створення достойного телеканалу «Культура», бо той, який є, просто животіє. Єдиний часопис Міністерства культури України і Національної спілки театральних діячів «Український театр» півроку не друкується, подальша його доля невідома. Національний театр — з повним правом державний атрибут, як і прапор, герб, гімн. Добре, що голова уряду звернула увагу на аварійний стан будівлі драматичного театру в Кіровограді. Але це скоріше виняток, ніж правило. За вісімнадцять років держава по-справжньому не збудувала жодного театру. А ті, які є, потребують серйозної уваги.
У Чернігові, затиснуте з боків банком і відремонтованим рестораном, стоїть у жалюгідному стані приміщення Театру ляльок, що єдиний в державі носить ім’я Олександра Довженка, а в історичному часі є продовжувачем творчої справи першого в Україні професійного театру ляльок, створеного саме в Чернігові 1922 року (газета «День» писала про біди театру 8 квітня (№60). Колектив театру й глядачі (30 тисяч глядачів щороку відвідують вистави театру) чотири останні роки звертаються до народних депутатів БЮТ, ПР, НСНУ, міністерств з листами про допомогу у вирішенні справи реконструкції приміщення. Двічі писали прем’єру та спікерові парламенту. Одержали листи лідери опозиції та «Фронту змін», але дієвих відповідей не надійшло. Закон про інформацію не завжди спрацьовує. Краплина води може повідати про стан всієї водойми. Країна неухильно люмпенізується: ненормальне, неестетичне, маргінальне все більше сприймається як нормальне, справжнє. На початку літа в Чернігові відбувалась офіційна зустріч українського й білоруського віце-прем’єрів, а обід — у ресторані біля Театру ляльок. Думається, що шановні високопосадовці, серед яких і обласне керівництво, були небайдужими до мистецтва, бо на обіді співав хор. Але вигляд і стан мистецького закладу, розташованого поруч, не дуже їх хвилював. Вже декілька поколінь дітей, вихованих на добрих виставах театру, виросли й так і не побачили Палацу казок, проект якого даремно лежить у шафі. А що таке дитяча душа? Це, безперечно, табула раса — чистий аркуш. Дитина виростає, вбираючи барви навколишнього світу. І від цього залежить, чи виросте вона естетично досконалою людиною. Слухаючи перші виступи кандидатів у президенти України, стає зрозумілим, що сподівання на зміни марні.
Без громадянського суспільства свобода слова залишатиметься випусканням пари, а журналісти почуватимуться у небезпеці. Держава стане успішною лише тоді, коли при владі будуть люди, яким у серце стукатиме кров мільйонів українських борців, що віддали своє життя за її свободу й самостійність, коли законом життя буде закон честі.
