Збуджувати читацьку думку
Насамперед хотів би щиро подякувати всім причетним до випуску останнього в другому тисячолітті номера вашого часопису. Рідкісний випадок, коли перечитую якесь число певного видання (а таких відстежую півтора десятка) від першої й буквально до останньої шпальти. Вдався той 32-сторінковий «День» у міру святковим і урочистим, а ще й принагідно інформативним, а почасти — аналітичним. Як і личить газеті, а не ювілейному солодкавому адресові.
Зрозумів, порадівши, що вчинив розважливо, передплативши нарешті «День», не покладаючись на те, що мені залишить його розповсюджувачка під універсамом. Передплатив на місяць, відповідно до свого надскромного вчительського сімейного бюджету і через засторогу: чи не розчаруюся в газеті, як це траплялося з іншими виданнями, та й із самим «Днем». Сподіваюся, стосовно нього — усе гостре, несприятливе незворотньо в минулому. Принаймні і в лютому насолоджуватимусь вашою інтелігентною й інтелектуальною газетою. Згадані риси, властиві «Дневі», з’явилися й утвердилися віднедавна, власне обличчя, відкритість перед читачами, що надто «спокусливо», збережено. Щодо останнього, то рівних «Дневі», напевне, й немає на українських теренах.
Відтак кому з читацького гурту не закортить додати й свої «п’ять копійок» до такого поважного видання? Не виключено, що від цього число передплатників зростає. Проте цілком очевидно, що потрібна тактика спричиняє подвійне, а то й потрійне навантаження чи то на поріділі ряди ветеранів «Дня», чи то на непризвичаєних до потоку читацьких опусів його новобранців. На мій малоавторитетний погляд, симптоми перевтоми, а радше постійного цейтноту, проступають виразно.
Отож, я й кажу: хоч наводжу свою, приватну думку, чи не ліпше було б творчому колективові «Дня» більше зосереджуватися на підготовці власних матеріалів для виходу на люди, нiж на «доводці» запропонованих вам речей. У вас автура солідна, цікава, з іменами, їх насамперед і читав би.
У мене складається враження, нібито усі журналісти «Дня» денно і нощно докладають ледь не титанічних зусиль, аби догодити, делікатно кажучи, одержимим шанувальникам «графо», правлячи й доводячи до публікаційних кондицій епістолярну масу. Які «принади» цієї «творчої!» роботи, мені відомо (звісно, на школярському рівні) вже 30 років, а п’ять — по роботі в міській газеті, що то вирина, то потопа. (Принагідно, шкільна тема у вас, вибачте, в цілому на рівні абстрактної гуманності. Справді болючих проблем, опріч вчительської зарплатні, не заторкуєте). Так що хоч-не-хоч, а раз у раз подибую з номера в номер звіти про участь і досягнення на предметних олімпіадах школярів, схоластику про «українськість» тощо. Було б краще, якби про носіїв тієї «українськості» розповідали Л.Івшина, Н. Лігачова, С.Махун, Г.Шеремет, В.Княжанський, В.Зам’ятін... Або послухати самих українських патріотів. (Одне слово, свою власну думку, котра, можливо, йде врозріз з концептуальними засадами «Дня» щодо роботи з читацьким загалом, вважав за потрібне висловити). Я теж один із творців передплатного тиражу вашого часопису.
Сягнути до висот «Сільських вістей» вам не світить, бо для цього треба опуститися до простакуватості. Принаймні на периферії більшість якраз на рівні найтиражнішої в Україні газети. Тож побажання декотрих ваших «фанів» перевершити «Сільські вісті» збудуться, може, в наступних десятиліттях. І все ж, незважаючи ні на що, вдячний за вашу роботу, за бажання збудить в читача думку, захопити його, втішити, зацікавити, змусити взятися за перо... Дякую, що й передплатну ціну знизили. Зараз вона не менш важлива за зміст. От як би домогтися, щоб «День» надходив передплатникам на місцях у день виходу... А так на день пізніше. Жаль.
