Життя на межі реального і віртуального

Від початку жовтня Маріуполь здригається від обстрілів. Причому кількість снарядів, що прилетіли, збільшується з кожним днем, заголовки новинних порталів видають цифри: «Бойовики вранці обстріляли Водяне та Широкине, випустивши понад 200 снарядів і мін», «Війна на Донбасі: бойовики випустили 380 снарядів поблизу Широкиного». Селища Гранітне, Талаківка, Водяне, Широкине, Виноградне, що поблизу Маріуполя, зазнають обстрілів постійно, у будь-який період доби. Цитата пораненого військового після недавнього обстрілу Широкиного залишилася в перепостах багатьох інтернет-видань: «Вони не один день пристрілювалися, а в якийсь прекрасний момент — «бах» і накрили всіх». Жителі міста чують і як «пристрілюються» по українських позиціях, і звуки «важких прильотів», після яких спрацьовують сигналізації припаркованих у дворах авто. Майже щоночі околиці здригаються від обстрілів. А в коридорах квартир знову стоїть «чергова валізка».

Інформація про постраждалих уточнюється. Втім, ми звикли до цього і шукаємо альтернативу в соціальних мережах. Журналісти ж часто посилаються на волонтерів/громадських активістів, які виступають «власними джерелами» і викладають фотографії, зроблені на телефон/смартфон/планшет. Місцеві інтернет-ресурси повідомляють: «Маріупольці знову слухали канонаду», «Бойовики обстріляли мирне Водяне. Декілька будинків зруйновано» або «Наші військові за добу п’ять разів дали відсіч ворогу під Маріуполем», «У Маріуполі в підвищену боєготовність приведена друга лінія оборони».

А тим часом...

У перервах між приголомшливими звуками (втім, не в усіх районах міста вони приголомшливі), вирує суспільне/культурне та інше активне життя. Лише у жовтні маріупольців відвідали Мар’яна Садовська в рамках своєї етнофольклорної експедиції Приазов’ям, зарубіжні журналісти зустрілися зі студентами та громадськими діячами. Пройшов фестиваль вуличної їжі, систематично проводяться тренінги та майстер-класи на різні теми, у тому числі «грантові». А в день захисника України Київський академічний муніципальний оркестр, Маріупольський муніципальний камерний оркестр «Ренесанс» тішили класикою, а Маріупольський міський духовий оркестр — рок-класикою, виконавши Deep Purple. Крім того, в палацах творчості пройшли урочисті концерти для військових і мешканців міста. До міста почали приїжджати й поп-виконавці української естради, про що маріупольці забули після травня 2014-го. Журналісти ТСН приїхали з соціально-освітнім проектом «Ті, що вражають», а «95-й квартал» дав декілька безкоштовних концертів. І ця «вируюча» інша реальність підносить і відволікає від війни. Маріупольці вдячні, що їх не забувають і підтримують у важкий період. Люди в очікуванні «загасання» конфлікту, сподіваються на повне його припинення. Багато «організаційних моментів» і «відволікаючих маневрів» культурної реальності ніби занурюють у сюжет художнього фільму про Другу світову або громадянську війну. Військова тематика репертуару творчих колективів, виставки, оркестри, військові у формі, розвішені державні прапори на вулицях, у приміщеннях, на будівлях, стовпах — все це втягує в іншу реальність, якої я не зустріла ані в Києві, ані в Полтаві, ані у Львові... Причому це більш рідна реальність.

Маріуполь — прифронтове місто, де контрасти лише збільшуються на тлі різнокаліберних заводських труб. Небо забарвлюється або прекрасною загравою на заході, або різноколірними димами металургійних комбінатів. У нас не буває тиші, ми і засинаємо під тихий гул заводів, який нагадує про дихання міста. А коли здригаються і тремтять стіни, стекла, земля під ногами під час обстрілу, тоді здригаємося і ми... від страху. Але як тільки настає тиша, все повертається назад: люди в переповнених маршрутах поспішають на роботу або навчання, іномарки гасають по проспектах, у пабах/ресторанах і навіть салонах краси чуєш іноземну мову різних «спостерігачів» і закордонних журналістів. Люди стурбовані підвищенням цін на ринку, в комунальній сфері, переселенцям ще важче — виживає хто як може, та ще й на орендованих квартирах.

«ГІБРИДНА» ВІЙНА І МИРНА ТЕРИТОРІЯ

...Інформаційний потік посилюється технічною складовою. Наприклад, у приморських селищах Виноградне, Ляпіно, Піонерське, які увійшли до Маріуполя, по телебаченню пробивається сигнал т.з. «республіканських» і російських каналів: «Гібридна війна можлива лише у разі сильної інформаційної агресії», — вважає професор Георгій Почепцов. Але інформаційна складова гібридної війни, як і дії у фізичному просторі, то загасає, то «розгорається», немов по вже накресленій кимось синусоїді. Гібридна війна приносить втрати, які неможливо підрахувати або довести, що саме вона до них призвела. Наприклад, у результаті обстрілу або іншої атаки загинуло X людей, а внаслідок перенесених інсультів/інфарктів/онкологічних захворювань, причиною яких стали військові дії і переживання, пов’язані з цим, помирає Y людей. Загальна картина в Україні за кількістю населення погіршилася за цей рік, передають українські ЗМІ.

НЕДОСТУПНЕ БАЖАНЕ

«Коли люди у військовій формі захопили нашу радіостанцію, то все здавалося абсурдом і цирком, який збереться і поїде гастролювати далі, — ділиться зі мною колега з Донецька. — Так, тоді вони запропонували працювати на «республіку», але ніхто з нашого колективу не залишився». Так само сприймалися захоплення/перестрілки та обстріли... поки не почали гинути люди. Таке відчуття, коли в комп’ютерній грі дається шанс відігратися, в запасі ще три «життя», і що все минеться... Таке враження, що все повернеться в звичайне русло і сприйматиметься як і раніше.

Філософи й учені розмірковують над роллю віртуальної складової в інформаційному суспільстві: «Віртуальність під впливом інформаційних технологій набуває нового значення як термін, що визначає певний стан, при якому суб’єкт втрачає відчуття різниці між реальним і сконструйованим світом». Інколи реальність і думки про «хліб насущний» немов виштовхують у яскравий віртуальний світ, де можна стати героєм, активно висловлювати свою думку і вибирати для себе образи.

Професор, фахівець у сфері комунікативних технологій Георгій Почепцов із цього приводу пише: «Інформаційний і віртуальний простір не відображають дійсність, хоча ніхто не хоче цього визнавати». Якщо раніше слух поширювався зі швидкістю світла, наприклад, про повторний обстріл МКР «Східний» Маріуполя, викликав страх і паніку, при цьому альтернативна точна інформація була малоефективною, то зараз культурна складова в суспільному житті багато в чому «стабілізує» масову свідомість.