Златопільську гімназію ще можна врятувати

Серед дореволюційних навчальних закладів Кіровоградщини багата історія Златопільської гімназії поступається хіба що історії Єлисаветградської чоловічої гімназії. Зі стін цього славного закладу в Златополі вийшло ціле сузір’я видатних, талановитих людей, які своєю творчою думкою, невтомною працею зробили визначний внесок у розвиток різних галузей науки і культури.

Свого часу в Златополі навчалися письменник і політик Володимир Винниченко, етнограф і фольклорист Іван Филипович, композитор Борис Лятошинський, письменник Євген Поповкін, архієпископ Миколай (у миру Михайло Зіоров) і багато інших відомих людей. Пишалася гімназія і своїми викладацькими кадрами. Микола Зеров упродовж трьох років (1914 — 1917) викладав у гімназії латину та історію. Тут учителювали письменник Григорій Іванович Грушевський, член Кирило-Мефодіївського братства Олександр Тулуб та історик Олексій Андрієвський. У Златопільській гімназії видавали три літературних журнали, в містечку діяли два самодіяльні театри, активну участь у яких брали викладачі та учні.

Історія гімназії розпочинається 31 березня 1836 р., коли в містечку Златопіль Чигиринського повіту Київської губернії було засновано чотирикласне дворянське училище. У жовтні 1863 р. училище набуло статусу прогімназії, а 1885-го воно стало класичною чоловічою гімназією. З 1885 до 1891 рр. збудували новий корпус гімназії на земельній ділянці, яку передали в пожертву місцеві землевласники брати Петро та Андріан Лопухіни, на кошти Лазаря Бродського та Митрофана Цвєткова. Автором проекту вважають архітектора Миколу Чекмарьова (за іншими відомостями — Архипова). Будівля гімназії виконана у стилі еклектики з впливом ренесансу та являє собою архітектурну цінність як один із прикладів естетичного вирішення споруд навчальних закладів кінця XIX ст. Цегляна, поштукатурена, прямокутна в плані споруда має декілька ризалітів із самостійним покриттям, один з яких — із вальмовим дахом. Поліхромні фасади вирізняються безліччю декоративних елементів.

Відкриття будівлі гімназії відбулося 12 травня 1891 р. — про це сьогодні нагадує напис на цокольному камені справа від вхідних дверей. Та у жовтні 1920 р. Златопільська гімназія припинила своє існування, зробивши вагомий внесок у розвиток національної культури, освіти, духовності й залишивши по собі добру пам’ять.

1921 р. на базі колишньої гімназії нова влада створила Златопільський інститут народної освіти імені ІІІ Інтернаціоналу з платною формою навчання, який мав кафедри словесності, фізико-математичну і природознавчу. 1922 р. комісія Черкаського відділу народної освіти закрила «це куркульське гніздо», як зазначено в ухвалі про це. 1924 р. у приміщенні почав діяти лікнеп, а ще через рік — школа № 1 ім. І. Франка. У західній частині будівлі містилась гімназійна церква. Вхід до неї — вежоподібна споруда, яка складалася з трьох фрагментів і на якій височила баня з хрестом. У 1950-х рр. склепіння церкви радянська влада зруйнувала. Замість нього збудували оглядовий майданчик для астрономічних спостережень. До речі, на західній стіні церкви було викарбувано хрест, від якого нині залишився лише контур. 1971 — 1972 навчального року до приміщення старої гімназії добудували перехід і спортзал.

Оскільки з часом будівля старої гімназії почала руйнуватися без капітального ремонту, то влада вирішила, що дешевше й перспективніше звести сучасну будівлю, де дітям, мовляв, буде зручніше й комфортніше. Про збереження пам’яті минулого та кращих традицій і духу закладу не йшлося. Тож 1992-го школа перейшла в новозбудоване неподалік приміщення, а стару будівлю колишньої Златопільської гімназії передали під філіал кібернетико-технічного коледжу Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування. 1993 — 1994 навчального року коледж реформували у ліцей. Сьогодні навчальний заклад знову має назву — Златопільська гімназія, і розташований в іншому сусідньому приміщенні.

Місцева влада ось уже понад 20 років періодично порушує перед обласною владою та Києвом питання про надання цільових коштів на реставрацію приміщення, однак державної допомоги немає досі.

«Орієнтовна вартість ремонтно-реставраційних робіт з відновлення будівлі старої гімназії становить 20 мільйонів гривень, — каже директор гімназії Віталій Бирзул. — Лише на одну проектну документацію потрібно близько 200 тисяч гривень. Таких коштів у районної влади, звісно, немає. Проте новомиргородці не полишають надії, що приміщення вдасться врятувати. Громадська організація «Відродження» збирає кошти для цього. Учні та викладачі гімназії, жителі району роблять свої посильні внески до цього фонду. Подібним чином у Новомиргороді вже зібрали гроші на пам’ятник Тарасові Шевченку, який сьогодні прикрашає місто».

Будівля, яка береже дух історії, зуміла простояти понад століття, але вже два десятки років потребує капітального ремонту. Сьогодні вона в аварійному стані й щороку руйнується дедалі більше. З фасаду у вікнах розбиті шибки, а з причілків порозкрадали навіть дерев’яні рами. Будівля поступово перетворюється на пам’ятник байдужості, безгосподарності й пасивності нашої влади. Позаяк про ремонт ніхто не думає, то хоч контур будівлі закрили б, щоб у приміщення через вікна не проникали злодії, бо скоро розтягнуть його по цеглині.

Якщо на владу надії мало, то залишається сподіватися, що знайдуться меценати, які відремонтують стару будівлю. Адже раніше такі люди були непоодинокими. Згадаймо, що гімназію засновано на добровільні пожертвування братів Лопухіних, удова статського радника Варвара Затлер подарувала бібліотеці тисячу томів книжок, а підприємець Лазар Бродський установив десять стипендій для кращих учнів гімназії на загальну суму 2400 карбованців щорічно.

1997-го будівлю Златопільської гімназії було визнано пам’яткою архітектури та містобудування, однак ви не знайдете на її фасаді охоронної таблички. Мабуть, і на неї у відповідних державних органів немає коштів...