Звідки беруться «мильні бульбашки»?

Відомо, що людині,  яка за фахом не є ювеліром, часом важко відрізнити справжні коштовності від підробки, особливо якщо підробка виконана якісно. А що вже казати про заклади освіти, над входом у які шляхетно виблискують у сонячному світлі назви:  «ліцей», «гімназія» чи «спеціалізована школа». Навіть викладачам інших навчальних закладів, тобто професіоналам у галузі освіти, тим, що привели у престижну, але незнайому ще школу свою дитину, не відразу стане зрозумілим, чи то лише табличка при вході узгоджується з офіційною назвою закладу, чи сама сутність його відповідає назві. Авжеж, ліцеї, гімназії та спецшколи, зазвичай, відразу вражають відвідувачів чистотою, євроремонтами (зробленими, зазвичай, коштом батьків учнів), навалою комп’ютерів та сучасних, мультимедійних засобів навчання.

Якщо вести мову про невеличкі містечка, наприклад на Київщині, то відзначу, що до такої престижності особливо пнуться, зазвичай, одна чи дві школи (з п’яти-семи наявних у населеному пункті). Саме ті, у директорів яких переважно склалися доволі добрі стосунки з мером. Адже керівник міста і сам хоче (це природно), щоб  на підвладній йому території функціонував  ліцей чи гімназія  або хоча б, звичайна, загальноосвітня школа, але престижна. І, інколи, не дуже його турбує факт, що для переродження середньої школи у дійсно елітну, в якій на сонячному світлі виблискувала б не лише табличка при вході, як мильна бульбашка, а в таку, щоб змогла давати дійсно міцні знання та навички учням, потрібні час, наполегливість та рішучість керівника освітньої установи. Йдеться і про відповідний підбір педагогічних кадрів (а не за принципом кумівства чи блату), і про створення мотивації у вчителів відчути себе викладачами саме елітної школи, і, безумовно, це насамперед жорсткий, але справедливий відбір дітей (не за матеріальним станом чи посадою батьків). Тільки при комплексній реалізації таких підходів можливий позитивний результат. Звісно, що наявність мультимедійної техніки у кожному кабінеті, євроремонт та однакові, яскраві значки на формах учнів аж ніяк не замінять кропіткої організаційної роботи, яка має передувати створенню по-справжньому престижної школи.

Є по-справжньому престижні навчальні заклади. Але їх, на жаль, зовсім небагато. На підставі яких даних роблю такий висновок ? Тільки спираючись на  досвід. Ні, не тих восьми років, коли викладав у сільській школі, чи наступних  семи років керування школою у військовому містечку. Наочно, зблизька я зіткнувся з  глибиною та масштабністю освітніх проблеми тільки тоді, коли життя примусило мене, після директорства, протягом десяти  років змінити кілька шкіл, у яких викладав фізику та математику, а крім того, займатися цими предметами з учнями у них удома. Тому якість знань школярів різних освітніх установ, у т.ч. так званих елітних,  і відповідність їхніх  оцінок реальному стану речей мені добре відома.

Інколи глибина знань з точних наук, яку діти, на моє прохання, демонстрували, вражала. Але з сотень школярів саме таких учнів зустрічав одиниці.

Безумовно, сучасна ситуація в Україні вимагає поділу шкіл за ознаками багатства знань і навичок, які освітній заклад може надати дитині. Бо що ж робити, — не всі діти можуть і хочуть учитися добре чи відмінно. Але ж через це не повинні страждати ті, хто хоче і може опановувати знання саме так.

Звичайно, дітей з мікрорайону у школу приймати треба незалежно від їх здібностей. Адже, наприклад, невелике містечко це не столиця і не обласний центр. Тут не сильно розженешся у створенні ліцеїв чи гімназій. А от набрати учнів до спецкласу з поглибленим вивченням певного предмету чи груп предметів змога є. Наприклад, коли  кілька років тому в одній із бучанських шкіл восьмих класів було шість, існувала реальна змога створити з них один математичний і один гуманітарний. Але директорці для цього слід було стати недоброю тіточкою в очах батьків тих дітей, які були б відсіяні у звичайні класи. Та й у класних керівників тих, чотирьох із шести, класів, де опинилися б не відібрані до спеціалізованих класів учні, таке рішення керівника школи задоволення б не викликало. А для діла було б добре зробити саме так.

Але ж навіщо йти на конфлікти? Можна ж просто обізвати один клас математичним, а інший гуманітарним, не провівши відбору дітей, що й було зроблено. Це, звісно, профанація, але ж начебто й вовки ситі, і вівці цілі.

Таким чином відчувати збентеження від факту, що частенько батьки здібних учнів наймають для своїх чад  репетиторів з математики, іноземної мови, інших предметів, підстав немає. Спрацьовує у батьків, свого роду, інстинкт збереження природних талантів їх дітей. Мабуть, усвідомлюють вони, що краще зробити це самим, ніж чекати, що школа у повній мірі почне виконувати власні функції.

Завдяки яким же критеріям узагалі можна відрізнити штучно створену «мильну бульбашку» від по-справжньому доброго навчального закладу? Мабуть, не треба вигадувати велосипед. Навчальну роботу школи легко моніторити по двох параметрах, а саме: результати міських та обласних олімпіад і, безсумнівно, це головне — результати зовнішнього незалежного оцінювання.  Тобто слід дивитися на реальні здобутки, а не на кількість учителів вищої категорії чи методистів, що викладають у школі.

А виховну роботу наочно видно за такими параметрами: кількість виключно шкільних гуртків та реальна кількість дітей у них задіяних, кількість правопорушень, здійснених учнями школи, у процентах, кількість дітей, задіяних у навчальних та пізнавальних екскурсіях протягом року, кількість вечорів відпочинку, проведених у школі для дітей за навчальний рік, кількість загальношкільних заходів (КВК, тематичні вечори, святкові концерти тощо) і думка про школу випускників та їхніх батьків.

Немає сумнівів, спрацювало б реальне оцінювання здобутків школи лише у разі повної відкритості зазначених вище даних. Вони ж не є державною таємницею. Зараз же кожна чи майже кожна школа має свій сайт, свої сайти мають і відділи освіти. То чому б, зокрема,  не публікувати на них порівняльні таблиці результатів зовнішнього незалежного оцінювання у процентах. Тоді б казочки про елітність слабеньких у дійсності шкіл розвіялися би як дим.

Хотілось би познайомитись із відвертими міркуваннями учителів стосовно порушених мною питань. Адже чесних, з душею працюючих, а не паперово-вигаданих, професіоналів серед педагогів, безумовно, більшість.