Бердяєви

Відомий філософ ХХ ст., один із перших представників екзистенціалізму Микола і його старший брат, поет, прозаїк, перекладач Сергій Бердяєви, народжені в Києві, належать до четвертого покоління української гілки цього російського роду.

Першим на Київщину потрапив генерал-поручик Микола Михайлович Бердяєв (прадід Сергія і Миколи). Саме він отримав 1797 р. від імператора Павла І половину містечка Обухів у Київському повіті. В цьому маєтку було 3 562 десятини землі та понад тисяча кріпаків, що дозволило його власникам впевнено дивитися у майбутнє.

Проте до кола правобережної аристократії Бердяєви увійшли не завдяки Обухову, адже ця власність була мізерною на тлі розлогих латифундій, в яких жили десятки, а в деяких навіть сотні тисяч кріпаків, дрібної шляхти та євреїв. Такі маєтки давали мільйони золотом на рік і дозволяли, зокрема, утримувати пишні резиденції. Микола Олександрович писав про одну з таких, як тоді казали, фортун: «На окраине Белой Церкви была Александрия, летний дворец Браницких, с одним из лучших парков не только России, но и Европы. (...) Белая Церковь и Александрия представляли настоящее герцогство, с двором, с неисчислимым количеством людей, питавшихся вокруг двора, с огромными конюшнями породистых лошадей, с охотами, на которые съезжалась вся аристократия Юго-Западного края. За обедом давали до пятнадцати утонченных блюд». Додамо, що коли Бердяєви раділи щедрому дарунку імператора, графам Браницьким належало в Київській та сусідніх губерніях понад двісті сіл та кілька містечок...

Отож, як Бердяєви з їхніми середніми статками опинилися серед аристократії? Безумовно, цим вони завдячували своїм посадам, званням і чинам. Згаданий засновник української гілки Миколай Михайлович обіймав посади катеринославського військового та київського цивільного губернатора, а тому належав до кількох найвищих чиновників на українських теренах Російської імперії. Його сини і спадкоємці зробили аналогічну кар’єру: Михайло — генерал-лейтенант, Олександр — генерал-майор, нагороджений орденом св. Георгія IV ступеню та золотою зброєю. Саме такі вдалі кар’єри двох поспіль поколінь власників половини Обухова і зробили їх бажаними гостями в найбагатших резиденціях.

Високий статус став підставою аристократичних шлюбів. Так, Олександр Михайлович Бердяєв, четвертий власник обухівської половини (після діда, батька та брата Миколи) одружився з княжною Олександрою, донькою князя Сергія Даниловича Кудашева і Матильди Октавіанівни з графів Шуазель-Гуфьє. Князі Кудашеви також належали до тутешнього вищого чиновництва при порівняно скромних статках. Тим часом графиня Вікторія Шуазель-Гуфьє, мати Матильди Октавіанівни, була донькою Станіслава-Щенсного Потоцького — одного з найбагатших польських аристократів другої половини XVIII — початку ХІХ століть. Побудована його коштом Софіївка в Умані і на початку ХХІ ст. лишається одним із кращих парків Європи, а резиденція в Тульчині (нині училище культури) досі дивує своїм розмахом.

Шлюб із праонукою Потоцького був ключем до польської аристократії. Саме тому частина дитинства двох синів Олександра і Олександри минула, за влучним окресленням Даніеля Бовуа, в правобережних Аркадіях, якими були розкішні палаци і парки на Правобережній Україні. Відомий філософ згадував про своє дитинство і юність: «Осенью мы постоянно жили с матерью в Белой Церкви. У меня был кабриолет с двумя пони, я сам правил и ездил в лес за грибами, сзади сидел кучер в польской ливрее. Кроме того, был осел, на котором я ездил по парку». Бував Микола Олександрович там і пізніше, «уже студентом и социал-демократом»: «Я иногда ездил туда на месяц для уединенных занятий и жил в зимнем дворце гетмана Браницкого».

Доки Микола після Київського кадетського корпусу навчався на природничому, а потім юридичному факультетах Імператорського університету св. Володимира в Києві (нині КНУ ім. Шевченка), його старший брат Сергій, лікар за фахом, листувався з Лесею Українкою та колом Старої Громади. В його творчій спадщині, що нараховує понад тисячу позицій, є майже сто віршів українською мовою, а також переклади зі Старицького, Федьковича тощо.

Ці зв’язки і творчість Сергія Олександровича Бердяєва (пом. 1914 р.) слід розглядати у більш широкому контексті українізації польської і російської аристократії. Тут можна згадати і активну українську політичну й економічну діяльність його двоюрідного брата Сергія Андрійовича Подолинського (ще одного онука князя С. Д. Кудашева і Матильди Октавіанівни з графів Шуазель-Гуфьє).

Формування української національної аристократії мало б більше історичних шансів за умови існування потужнішої правиці. На жаль, наші консерватори як реальна політична сила сформувалися досить пізно. Для пошуку компромісів із соціалістами, формування центристських партій їм бракувало історичного часу, а українській лівиці — тверезої стратегії державного будівництва.

Вже в еміграції Микола Олександрович Бердяєв (1874—1948), відомий європейський інтелектуал, осмислюючи у знаменитому «Самопознании» свій життєвий досвід, зокрема юнацьке захоплення соціалістичними концепціями, написав: «Когда я, будучи марксистом, сидел в салоне Браницкой, то не предполагал, что из марксизма могут произойти такие плоды»...