Шляпа

Позитивних почуттів до нього, мабуть, не мав ніхто. Він був просто невід’ємною часткою нового базару в брудному блочному мікрорайоні Ужгорода. Проте коли хлопці, які постійно тусувалися там на вихідні, дізналися, що Шляпу вбили — схвилювалися всі. Хто?..

Заздрощів до нього не відчували. Швидше — жалість. Кілька років мужик торгував магазинним вином на склянки, щось наварював, але його з’їдала страшенна жадність. Він привозив на велосипеді своє добро — ганчір’яні сумки з довгими пляшками й два пивні фанерні ящики (стіл і стілець) — в одній і тій самій багаторічній заяложеній куртці, весь час допитливо дивився на похмільних чолов’яг і питав: «Хто спонсор?». Доки хтось не показував грошики — не наливав холодне або гаряче (на 5 копійок дорожче) пійло. Одного разу його «задавила жаба» — почав надто розбавляти. Хлопці попередили й зорганізували триденний бойкот. Страйк подіяв. Усе стало на місце, і знов йшли до Шляпи.

Його і на ім’я ніхто не знав. Він спочатку задовбував базарний бомонд, а потім своєю скупістю закарпатського Плюшкіна тільки дивував.

Комусь підфартило минулої осені з роботою — прямо на базарі купив Шляпі нову куртку. Той сторопів, тремтячою рукою налив несподіваному спонсору склянку винця й сказав: «Пий... Безкоштовно...». Той хотів його тріснути по пиці наступного дня — Шляпа нову куртку продав і приїхав зрання в старій. Однак потім розгнівана людина махнула рукою, подивившись на його перелякані поросячі очка.

І ось — убили...

Хлопці знайомим міліціонерам показали, де жив Шляпа. Усе виявилося простіше — виноторговець помер своєю смертю: «від серця». Базарні мужички докопались до істини на своєму уїкендному консиліумі.

Товстий хряпа давав знайомим і в борг. До вечора. Міг витерпіти й довше, якщо людина підходила з вечора й просила: «Почекай ще... Не вийшло з роботою...».

Проте раптом взяли за 50 копійок склянку гарячого (на термос Шляпа гроші шкодував, зберігав винне тепло, укутуючи пляшки в ганчірки), але грошей увечері не принесли й нічого не сказали. Шляпа мучився всю ніч. Про це вранці довго плакався боржникові, хватаючись за серце. Пішов додому з велосипедом і ящиками раніше від звичайного. Там скаржився на біль у грудях сусідам, але «швидку» не викликав — ще пропишуть чогось, а ліки такі дорогі. Помер від широкого інфаркту. Нікого в нього не було. Зголосився тільки з далекого села якийсь небіж. Поховав за містом на кладовищі, як годиться.

На знайдені в будинку заощадження купив «Жигулі» дев’ятої моделі й новий костюм.

Ужгород