Альма-матір — нова, а методи?

Лабораторії, дослідницький центр, медична клініка, бізнес-центр, апарт-готель, заклад дошкільної освіти, супермаркет — усі ці об’єкти мають стати частиною майбутнього Президентського університету. Його будівництво заплановано на території національного комплексу «Експоцентр України» (ВДНГ). Однак якщо раніше йшлося про те, що ансамбль комплексу буде збережено, а університет впишеться в його архітектурний контекст, то наразі бачимо, що це не зовсім так. 19-й павільйон нині демонтується, також під університет інтегрують павільйон № 17. Але що означає інтегрування, наразі неясно, адже архітектурний проєкт обіцяють представити лише наприкінці лютого.

А в киян накопичилося вже чимало запитань до нього — зокрема, чому руйнується об’єкт епохи модернізму? «Де проєкт будівництва? Чому роботи почалися без експертного висновку, що об’єкт не є пам’яткою? Чому громаді не надали цю інформацію у вигляді паспорта об’єкта? Замість того, щоб переосмислити цей павільйон, ми маємо підле вбивство. Ще й від тих, хто декларує прихильність до модернізму!» — днями заявив історик і культурний менеджер Леонід МАРУЩАК. Також громадськість цікавить, чому не було архітектурного конкурсу для такого масштабного будівництва, як це практикується в подібних випадках за кордоном.

Нагадаємо, йдеться про новий заклад освіти, на який держава планує витратити понад сім мільярдів гривень. Уже 2023 року має розпочатися набір студентів. Тому реалізатори проєкту поки що відкидають прохання громадськості взяти зараз паузу і розібратися з тим, чи не можна залишити цілим 19-й павільйон і будувати заклад вищої освіти таким чином, як це обіцяли киянам раніше — без втручання в архітектурний ансамбль ВДНГ. Паузу розцінюють як зволікання з будівництвом, а отже — відхилення від дедлайнів. А Президент чекати навряд чи захоче. Тим паче, що 2024 року чергові вибори глави держави, потрібно звітувати про виконану роботу.

У генерального директора Експоцентру України Євгена МУШКІНА є свої аргументи, чому демонтаж і реконструкція павільйону можлива: павільйон № 19 не є пам’яткою архітектури, а реконструкція, яка зараз відбувається, згідно із законом дозволяє знесення будівлі, крім фундаменту. Архітектор проєкту Президентського університету Віталій МОЛОЧКО під час обговорення в Українському кризовому медіацентрі додав, що «наявну будівлю неможливо інтегрувати в комплекс нового університету, оскільки він потребуватиме значних підземних приміщень для нових лабораторій та паркінгу». А також, виявляється, будівля — аварійна.

«Наш генеральний замовник — це структура Міносвіти, яка і розробляє наповнення університету. Вони звернулися до НК «Експоцентр України» — інституції, яка перебуває в підпорядкуванні Державного управління справами. Там на території відведено освітній кластер, який ще 2016 року було затверджено на 40 років. ВДНГ ще раніше передбачала розміщення університету, там є школа, музей науки. Освітню територію розмістили там не за цієї влади! А конструкції 19-го павільйону виявилися в аварійному стані через корозійний знос. Бетонна частина була технологічно неправильно збудована», — пояснював під час дискусії в УКМЦ Віталій Молочко.

Щоправда, в аварійності будівлі сумніваються інші архітектори. Голова дисциплінарної комісії Архітектурної палати Національної спілки архітекторів України Катерина РОМАНЕНКО ознайомлювалася з висновком обстеження будівлі й вважає, що оголення арматури в кількох місцях аж ніяк не свідчить про аварійність усієї будівлі. «Критичної ситуації нема. Є інформація, що ґрунти не витримують цієї будівлі, але ж новий університет так само матиме велику площу, паркінги та ще й лікарню на 300 ліжко-місць, — додає вона. — На території ВДНГ справді дозволено обслуговування та будівництво просвітницьких закладів, але не освітніх, до речі. Тобто є багато невідомих елементів: хто замовник, невідомі виконавці технічного завдання… Ніхто не проти створення нового Президентського університету. Але грубе трактування поняття реконструкції зіграло дуже важливу роль. І треба чути громаду, як було в історії з «Квітами України», з тарілкою на Либідській. Громада мала там свої аргументи, і власник дослухався до них».

Згадані пані Катериною об’єкти також свого часу стали приводом для непорозумінь та дискусій між громадськістю і власниками або інвесторами, котрі прагнули все перебудувати на свій лад. Однак в обох випадках думку киян було взято до уваги. Саме цей досвід архітектори просять використати й у ситуації з 19-м павільйоном. До того ж, нагадують експерти, цю будівлю можна було б зарахувати до об’єктів епохи модернізму, які останнім часом ми швидко втрачаємо.

«Ситуація, яка склалася довкола ВДНГ, типова й для інших міст України, — додає Леонід Марущак. — У поле зору забудовників потрапляють об’єкти саме епохи модернізму, оскільки вони мають найголовнішу цінність — простір не лише всередині, а й довкола, особливо інфраструктурні об’єкти. І коли їх починають реконструювати, ревіталізувати, то найперше відбувається зазіхання на територію довкола, щоб її повністю забудувати. Іноді кажуть, що сам об’єкт збережеться, він входитиме в комплекс чогось нового, але при цьому забувають, що громаду міста позбавляють простору. А цей простір необхідний для нашого функціонування в міському середовищі. Тому всі об’єкти модернізму потрібно розцінювати крізь призму простору довкола і простору зсередини».

Відтак, з одного боку, маємо обурення громади, чому будівництво Президентського університету відбувається непрозоро, а з іншого — знову виникає питання, чи варто зберігати всі об’єкти епохи модернізму. Якщо так — то як саме, адже статус пам’ятки не завжди захищає її від руйнування? А може, якраз історія з новим університетом і мала би знайти нові механізми розумного використання міського простору та архітектурного надбання?

КОМЕНТАРІ

«ВТРАЧАЄМО ЦІННІ ОБ’ЄКТИ З ДВОХ ПРИЧИН — ЗАХЛАННОСТІ БІЗНЕСМЕНІВ ТА ПІАРУ ЧИНОВНИКІВ»

Дмитро СОЛОВЙОВ, засновник спільноти Savekyivmodernism:

— Восени громада Києва виходила на акцію «Марш за Київ», яка зібрала 10 тисяч людей. У маршу були конкретні вимоги щодо всіх сфер міського життя, зокрема, й щодо збереження культурної спадщини. Також була вимога до Верховної Ради — уточнити термін реконструкції, що це таке, щоб не можна було б прикриватися нею і знищувати будівлю. Бо архітектор Молочко та директор ВДНГ Мушкін казали, що павільйон якраз реконструюють — демонтуючи до фундаменту. І за документами це справді реконструкція з демонтажем. Тобто потрібні законодавчі зміни, щоб такого не було. 10 тисяч киян вимагали це поставити хоча б на порядок денний, але жодних змін у цьому напрямку не було зроблено.

А доки не буде законодавчих дій, то ініціативні групи не матимуть комунікації з владо. Авжеж, у нас є бачення, як це зробити, але з нами не комунікують. Заміть того, щоб працювати на благо суспільства, знищують нашу спадщину. А втрачаємо всі ці цінні об’єкти з двох причин — захланності бізнесменів та піару чиновників. Тому потрібен конкретний діалог між владою та низовими ініціативами, і не просто діалог, а подальші конкретні кроки. Бо вже стільки років кажемо, що потрібно провести облік монументальних об’єктів, цього немає, а в Україні й надалі ці пам’ятки руйнуються. Знаю, що в Кременчуці руйнуються мозаїки, тепер бачимо демонтаж павільйону на ВДНГ, і ніхто зупиняти це не збирається.

«ЯКЩО НАС НЕ ПОЧУЮТЬ, ТО ЦЯ ІНІЦІАТИВА НАБУДЕ ЛИШЕ ЗАЙВОЇ ТОКСИЧНОСТІ»

Олексій ШЕМОТЮК, керівник Архітектурної палати Києва:

— Коли щось не подобається, треба брати все у свої руки і робити самому. Щодо Президентського університету, то нам потрібно вийти із парадигми державного масштабу проєктів, неможливо зробити щось суттєве за п’ять років. Тому має бути послідовність у діяльності наших керманичів. Але я не хочу, щоб за мої податки Президент робив собі рекламу до 2024 року, до нових виборів. Методи, якими це робиться, також викликають запитання. Як може проєктуватися об’єкт державного рівня таким кулуарним методом? Якщо формуємо університет нової генерації, то потрібно визнати, що в системі освіти ми не найперші у світі, і якщо надаються такі величезні кошти, тоді запросіть експертів, щоб розповіли Офісу Президента, чого взагалі слід очікувати від ідеї нового університету. Проведіть міжнародний конкурс із вагомим призовим фондом, щоб усе було зроблено на належному рівні.

До речі, в цьому проєкті закладено також переміщення наявного 17-го павільйону на 130 метрів. А не можна запроєктувати так, що не совати його, це ж колосальні гроші? Це свідчить про відмивання коштів і зовсім не ті ідеї від цього проєкту, які декларуються. Потрібно повернути ситуацію з цим університетом у правову сферу — провести відкритий міжнародний конкурс, підготувати адекватне та якісне техзавдання. Іншого шляху реалізації цього університету не може бути. Якщо нас не почують, то ця ініціатива набуде лише зайвої токсичності.

А на прикладі інших скандальних забудов ми бачимо, що містобудівна реформа реалізується лише в інтересах приватного капіталу. І лише в інтересах і масштабах міста Києва, але не продумані й не враховані процедури інших 1700 громад. Авторам реформи це не цікаво, бо основні девелоперські гроші зосереджені в Києві. І ми наразі є свідками ситуації, коли рівень культури суспільства значно вищий, ніж у влади, яку маємо. Хотілося б, щоб люди, котрі приймають рішення у владі, нас почули.