Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Був унікальним лідером

(Про замовчуваного протягом десятиліть українського громадсько-політичного діяча)
12 вересня, 18:46
Микола Коробко у Балці «Північна Червона» посеред рідкісних трав (фото Сергія Дашковського)

         Це для нас, українців, дуже гірка символіка, якщо замовчують  справді діяльного українського громадського діяча на нашій, українській, землі. Особливо ж гіркою вона виглядає через те, що місцева криворізька влада протягом десятиліть майже повністю замовчувала діяльність того, хто народився у страшному 1937-му, коли розстріляли Українське Відродження.  Це я – про Миколу Коробка, народного депутата України першого скликання, а в недалекому минулому – голову Української екологічної асоціації  «Зелений світ».

ВІН ПІШОВ, А МИ  ПОКИ ЩО ЗАЛИШИЛИСЬ…

        Близько двох років тому 30 березня він пішов із життя. Як написав тоді про нього в парламентській  газеті «Голос України» від 6 квітня 2021-го року керівник інформаційного центру Української екологічної асоціації «Зелений світ» (за статутом 1992-го року) Сергій Федорінчик, «Це був моральний взірець, життя і справи якого заслуговують цілої книжки… . Коли закінчився термін його депутатських повноважень, повернув Верховній Раді двокімнатну квартиру в депутатському будинку на Оболоні й повернувся у свою хату в Тернівському районі (північний край Кривого Рогу). Відмовився подавати заяву на підвищення депутатської пенсії, коли уряд підвищив депутатські зарплати і пропорційно до них зросли пенсії депутатів попередніх скликань. У Кривому Розі Микола Коробко став одним із засновників міського осередку Всеукраїнського товариства української мови імені Тараса Шевченка «Просвіта», газети «Промінь Просвіти», осередків «Зеленого світу», Народного руху, Криворізького міського правозахисного товариства, організовував кінопокази фестивалю фільмів про права людини DokuDays UA…».

Фото надан5

 

       Книжка, на жаль, і досі не видана. Зупинка – за підтримкою від організацій, де Микола Іванович дуже активно працював, а ще – за спогадами про нього від активістів тих організацій, які його дуже добре знали. А нам, правозахисникам зі створеної ним організації, вдалося поки що випустити три числа нашої газети, повністю присвячені  його діяльності.  Крім цього, у рамках «Кампанії по збереженню довкілля – на підтримку реформи сфери довкілля за сприяння та підтримки  ГО «Докудейз»  – випустити ще два числа газети про нього як про видатного українського еколога, який захищав заповідну територію в Кривому Розі «Балка «Північна Червона»  і – створити й видати кольоровий буклет його пам’яті. Також (за підтримки місцевих жителів) нам вдалося домогтися перейменування   вулиці, на якій він проживав протягом останніх десятиліть, на вулицю Миколи Коробка.

ЗАМОВЧУВАЛИ. ПОПРИ ЧИСЛЕННІ ПЕРЕМОГИ І ЗДОБУТКИ

       Про атмосферу несвободи в Кривому Розі і про те, що його діяльність замовчують, Микола Коробко говорив і сам. Звідси – і його досить часті поїздки до Києва «не тільки у справах, а й для того, аби вдихнути повітря свободи», як він сам казав. Бо тут про нього згадували  в  місцевих ЗМІ  (крім нашої, звичайно, газети)  лише іноді. Та й то – зазвичай у рамках заходів чергового кінопоказу фільмів Міжнародного кінофестивалю в Україні про права людини Docudays UA, які він тут як керівник громадської організації запровадив першим  на Дніпропетровщині,  ще в 2007-му році. Ось, наприклад,   –  щодо провладної місцевої газети «Червоний гірник»  ( у своєму інтерв”ю нашій газеті з нагоди її десятиріччя, в 2016-му році, в числі 18-му). Він тоді підкреслив наступне:

        «Що стосується  «Червоного гірника», то я зі своїми дисидентськими поглядами, звичайно, скептично до нього ставився.… А щодо моїх стосунків із цією газетою після здобуття Україною незалежності, то сам я, знаючи про її цілковиту залежність від комуністичної за своїм змістом влади, зі статтями туди не звертався. Щоправда, зрідка там з”являлися публікації про мене і про мою депутатську діяльність. Зокрема, я  пам”ятаю журналіста Віталія Дейнегу, який розмістив там схвальний матеріал про мою діяльність. А так, зазвичай, мене намагалися замовчувати, ігнорувати, через що подібного роду публікації були рідкісними…». А замовчували та ігнорували  тут українського громадського діяча  Миколу Коробка і як одного  із  засновників всеукраїнської організації  «Спілка офіцерів України», і коли він був керівником  ревізійної  комісії Української Гельсінської спілки з прав людини, і як видатного еколога, що керував «Зеленим світом», і коли він як представник  різних позивачів багато разів вигравав суди, у тому числі – у Європейському Суді з прав людини. (Це справа «Анатолій Макарович Білий  і Лідія Іванівна Біла проти України», на засіданні  18 червня 29013  року), і коли він протягом кількох років у Кривому Розі був незмінним головою секретаріату українсько-польського  Партнерства «Відродження  річки Саксагань»…

         А з дисидентськими поглядами він був ще із самого дитинства, бо жодного разу не пов’язав на шию червоний піонерський галстук (це ще за часів сталінщини!), не був ані комсомольцем, ані комуністом, ані членом іншої якоїсь партії. І народним депутатом України став у ранзі позапартійного, перемігши в першому ж турі не кого-небудь, а найвпливовішого тут  функціонера:  мера міста Кривого Рогу Григорія  Гутовського, який був, до того ж, членом Президії Верховної Ради УРСР.  

ЛІДЕР, ЯКИЙ СВІТИВ  І ТВОРИВ, А НЕ КОМАНДУВАВ 

       Якщо сконцентрувати всю суть багатогранної діяльності Миколи Коробка в одному реченні, то воно, як на мене, мало б виглядати так: «Діяти по-людському означає бути озброєним силою права, щоб протидіяти праву сили».  Це був унікальний лідер, який вів за собою людей виключно силою своїх переконань і особистим прикладом. До слова, за ті більше тридцяти років (з початку 1990-го), що я із ним був знайомий  і співпрацював,  не чув і не бачив жодної від нього команди, бо всі рішення приймалися виключно після попереднього обговорення. А ще він ніколи не бруднив нашу мову лайкою. Крім того, я не знав більше нікого, хто міг би так уважно й подовгу вислуховувати інших людей і (це – надважливо!) намагатися допомогти їм у розв’язанні їхніх проблем.  До того ж, одним із його девізів по життю був і такий: «З повагою ставитися до кожної травинки». І ті люди, з ким він працював, дуже добре знають, як він ставився до живої природи і як він її захищав до останніх своїх днів.

        Так, Микола Коробко зробив надзвичайно багато. Де в чому його багатогранна діяльність була відзначена: Почесною грамотою від Верховної Ради України «За особливі заслуги перед Українським народом», нагородою «Хрест заслуги»  від  Спілки офіцерів України в 2006-му і  (від Харківської  правозахисної групи) – як переможця конкурсу серед журналістів «Проти катувань» у 2010-му році. Але в рідному місті він так і залишився незаслужено замовчуваним і проігнорованим.

        Проте світло його творчості і любові до людей  має пробити кригу збайдужіння місцевих управлінців до цього світлого лідера і зігріти всіх. Особливо – в часи цієї жорстокої війни, яка в душі багатьох поселила холоднечу страху. Тим більше, що Микола Коробко також працював і на оборону України на одному з криворізьких заводів, коли йому вже виповнилося вже 78 років.

                                                                                                      Сергій Зінченко,

редактор добровільної газети Промінь Просвіти Є» ГО «Криворізьке міське правозахисне товариство».    

 

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати