«Добре зняти пташку — насправді серйозний виклик»

Минулого року Товариство охорони птахів України «для привернення уваги до різноманіття птахів та їхніх середовищ існування, а також для популяризації дбайливого спостереження за тваринами, розвитку птахоспостереження» провело конкурс світлин птахів України, які зроблені в різні пори протягом 2021 року. У ньому взяли участь 40 учасників з різних куточків Україні, котрі надіслали 150 знімків. Серед найкращих робіт, що їх Товариство відзначило й обрало для цьогорічного календаря, — і чудова плиска жовта від Владислава СІДЕНКА зі Скалівських Хуторів, що на Кіровоградщині. Як виявилося, знімати птахів Владислав почав не так давно, а вже отримав позитивний відгук.
   — Коли почалося ваше захоплення птахами? А фотосправою? Чим ви займаєтеся по життю?
    — Взагалі за птахами я спостерігаю вже, мабуть, років п’ять, а фотографувати більш-менш серйозно почав з минулого літа.

— Чим вони вас зацікавили? Чому вам захотілося це робити?

— Тому що вони поруч, вони маленькі, цікаві. Взагалі я захоплююся різними жанрами фотографії. Добре зняти пташку — це насправді серйозний виклик, особливо якщо вона маленька.

Взагалі я випускник Національного університету ім. Т. Шевченка за спеціальністю «Науки про Землю», а саме метеорологія, займаюся кліматологічними дослідженнями. Тож фотосправа, спостереження за птахами — це швидше хобі. Ще я знімаю міські пейзажі, роблю нічні фото тощо.

СИНИЦЯ ВЕЛИКА

— Розкажіть про Скалівські Хутори. Наскільки тамтешнє середовище сприяє вашим зйомкам?

— Моє рідне село — Скалівські Хутори. Працюю в Києві, але моє місце реєстрації там, і коли я даю кудись свої знімки, то підписую Скалівськими Хуторами. Адже більшість своїх птахів я саме тут і фотографую, на околицях, прилеглих територіях — на полях, біля річок, ставків. Взагалі тут, на Кіровоградщині, переважають аграрні території, ландшафти іноді порізані балками та ярами, загалом тут сприятливе місце для бьордвочингу. Тут населення взагалі не дуже багато, тому для такого ще не дуже поширеного хобі однодумців важко знайти, конкуренції немає (усміхається. — Авт.). Взагалі це наше сімейне хобі — мій тато мені показував деяких птахів. Знаєте, є така особливість: приписувати птахам, яких бачимо, назви тих, яких ми вже знаємо, і тільки коли ти вже їх зміг роздивитися в об’єктив фотоапарата чи бінокль, стає зрозумілим, наскільки широким є їхній видовий склад. Вони абсолютно різні, часом навіть не підозрюєш, що поруч із місцем твого проживання можуть бути такі птахи.

ТА САМА ПЛИСКА ЖОВТА

— «Птахам завжди є що сказати...» цитують у вас у цьогорічному календарі Товариства охорони птахів України. А що птахи нам кажуть, на вашу думку?

— Завжди різне. Іноді вони подивляться гордовито, а от узимку можуть і попросити про підгодівлю. Загалом я мав на увазі, що при їхньому спогляданні можна вловити якийсь характер: чи він в очах бьордвочера, чи справді є у пташки — про це важко сказати. Але різні птахи мають дуже відмінні образи, вони по-різному сприймаються, це безсумнівно.

Спостереження за птахами — це, з одного боку, досить медитативне заняття. Але, з іншого боку, розслаблює не завжди. Іноді треба бути на холоді або тривалий час кудись пройти — але це приємне навантаження, що відволікає від якоїсь «накрученості» і буденних турбот.

— Чи є птах, який зворушує вас найбільше?

— Улюбленого птаха в мене немає, є ще птахи, яких я спостерігав, але не зняв через різні обставини. Я люблю всіх птахів, незалежно від того, які вони на вигляд. Звісно, деякі з них, можливо, більш «фотогенічні», якщо в них якесь цікаве оперення, але насправді цікаво фотографувати всіх. Просто деякі птахи є більш звичними, як-от ластівки, горобці, на них, можливо, навіть люди, які не є бьордвочерами, не звертають уваги. Та і в таких звичайних для людей птахів можна побачити щось цікаве, наприклад, їхня поведінка може бути якоюсь особливою, якщо в них більш-менш звичне оперення і вигляд..

ЛЕЛЕКИ БІЛІ

— А кого хочете ще сфотографувати?

— У моїй колекції ще немає одуда, якого я часто влітку спостерігаю, хочу сфотографувати ще синьошийку, у мене ще немає якісного фото бджолоїдки, тому що вони були дуже обережні, не підпускали на зручну відстань. Загалом ще дуже багато. Я читав, що можна вважати себе серйозним бьордвочером, якщо ти зняв понад 100 видів. Гадаю, у мене поки що до 50-ти. Але я досить нещодавно почав, тож усе попереду.

— Наскільки для вас важливо бути членом певних спільнот — людей, які захоплюються фотографуваннями птахів, чи орнітологів?

— Спільноти — це важливо. Є така фейсбук-група «Птахи України», я там іноді публікую свої фотографії. Завжди приємно не знімати «в шухляду», як би сказали раніше, а ділитися. Особливо якщо вдалося схопити цікавий момент. А до серйозних орнітологічних спільнот я не належу, бо моє захоплення радше аматорське, воно більше має саме фотонахил. Звісно, навіть у групі «Птахи України» обов’язково треба вказати дату і місце зйомки, бо ці світлини все ж таки можуть допомогти якомусь орнітологу. Ці спільноти модеруються, наприклад, працівниками біосферних заповідників тощо, тож там немає, так би мовити, випадкових публікацій. Звісно, є місце для якихось жартів, свободи у підписах, але обов’язково має бути і конкретна інформація. Тож, гадаю, такий склад дописувачів у чомусь допомагає науковцям.