Леся КІЧУРА: «Радію, що навіть у час війни мої казки щоденно роблять щасливими сотні дітей!»

Відома точна дата старту проєкту, бо саме 14 лютого 2017 року провідний редактор літературної частини львівського Театру імені Марії Заньковецької, кандидат наук із соціальних комунікацій, журналістка Леся Кічура написала  пост у Фейсбуку про те, що мріє видати власну збірку казок. І збірка невдовзі вийшла – 1 червня, у Міжнародний день захисту дітей.

У творчому доробку авторки вже 8 книжок. Тексти до 9-ої – у роботі.

Надзвичайно важливо, що чотири збірки («Добрі мамині казки», «Магія Різдва», «Мандри» та «Музей іграшок») у співпраці з Ресурсним центром Національного університету «Львівська політехніка» видано шрифтом Брайля, з тактильними малюнками, а ще – з авторською, Лесі Кічури, аудіоверсією й у новому поданні – через QR-код.

За час існування проєкту, а він – мандрівний й інтерактивний, авторка «Добрих маминих казок» подарувала книгозбірням, школам, дитячим садочкам та багатодітним родинам тисячі книжок!

Варто додати, що Леся Кічура – лауреат міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за 2016 рік, лауреат літературної премії імені Наталі Забіли за 2019 рік, фіналістка  міжнародного літературного конкурсу зимової казки «Різдвяне диво» у категорії «Казки для найменших» (2021). А ще її казка «Ображена гумка» (з першої збірки) увійшла до міжнародного книжкового проєкту «Дитяча українська казка ХХІ століття» («Казковий дивосвіт»), який організували і втілили українці Будапешта.

З гордістю Леся Кічура говорить про те, що її казки читають не тільки в Україні, а й за її межами – в Іспанії, Італії, Сполучених Штатах Америки, Великобританії, Франції, Ізраїлі, Німеччині, Польщі і навіть у Новій Зеландії. Книжки замовляють через Фейсбук до свята Миколая, до початку нового навчального року, до Дня матері, до Дня дитини… І не тільки українці! Й отакий, міжнародний розголос, дуже надихає авторку. 

А головна мета цього дуже доброго і красивого проєкту – прищепити діткам любов до читання через особисте знайомство з казкаркою.

– «Добрі мамині казки» я розпочала 2017 року – 14 лютого, у Міжнародний день дарування книг, – розповідає Леся Кічура. – Тоді у мене була мрія – видати збірку казок, адже за час зростання двох старших дітей моя творча шухляда збагатіла десятками текстів. Чоловік підтримав мене у цій ідеї, і ми вирішили видати однойменну збірку казок.

Проте не так сталося, як гадалося. Тираж у 2000 примірників розійшовся буквально за місяць – довелося двічі додруковувати.   Відтак нашу дебютну книжку читали вже 6000 малих львівʼян.

А потім ми почали мандрівки на зустрічі з дітками у школах. І тут сталося справжнє диво, адже всі запитували, коли вийде нова книжка, а чи можна замовити казку з таким-то героєм, а чи можна у казкарки щось запитати, обійняти її, сфотографуватися з нею? І я зрозуміла, що без цієї дитячої енергії, безпосередності та щирості вже просто не зможу.

А загалом проєкт був задуманий, аби популяризувати читання серед діток початкової школи, тож щоденні зустрічі в класах цьому сприяють неймовірно!

– Шість років – вісім книжок…

– Так, вийшло вже 8 казкових збірок, адже були роки, коли ми видавали у світ не одну, а дві збірки, якусь святкову зимову та іншу – без привʼязки до пори року. Дуже люблю, коли на наші читання приходять дітки із колекцією наших казок. Люблю зберігати ці світлини на роки!

– Знаю, що маєте дуже широку читацьку аудиторію…

– Мої читачи – то мій всесвіт. Без перебільшення! Адже саме діти та зустрічі з ними надихають та підказують ідеї для творення нових казок. Саме діти не дозволяють спинитися у казкотворенні і саме вони вимагають від мене робити книжки такими, що неможливо відірватися від оповіді, не дочитавши до останньої сторінки. Читачів направду багато, і вони мешкають в усьому світі. Це – без перебільшення. Дуже часто надсилаємо наші книги до Європи та Америки.

– За час проєкту народився у вас синочок Владислав – третя дитина в родині. Можливо, вже  гортає мамині книжки? І що додалося у вашу творчість з народженням Владиславчика?

– Всі мої казки повʼязані з моїми дітьми.

Перша казка була написана для старшого сина – йому вже зараз 18 років, він першокурсник Національного університету «Львівська політехніка».

Згодом я писала казки для донечки Діанки – їй минуло 15 років. А зараз маємо свято нон-стоп удома з малюком, якому 2,6.

Щоразу, як я сідаю підписувати книги, Владусик теж біжить і каже, що буде підписувати разом із мамою. Гортати мамині книги дуже любить. Тож короткі оповіді про китеня, кицю, пряники уже прочитані по кільканадцять разів.

Нові герої, звісно, це – роботи та автомобілі! Вони є в найновішій збірці «Дух Різдва».

– Де берете час на все – основну роботу, сім'ю, написання  казок, зустрічі з читачами?..

– Багато разів на зустрічах до мене підходять дорослі: «Як шкода, що в часи нашого дитинства не було ваших історій. Вони б зробили цей час незабутнім…» Тож я розумію, що в читанні наших казок знаходять радість не лише діти, а й дорослі.

У час війни кожен робить свій внесок у перемогу. Ми – теж, бо бережемо дитинство малечі, яка живе в щоденних жахіттях війни.

Направду часу  в добі мені дуже й дуже бракує… бо часто вкладаюся спати над ранком. Але думки про те, що своєю творчістю лише за один день я можу ощасливити сотні дітей, завжди тримають на плаву.

– Видання книжок, а тим більше – дитячих, добре ілюстрованих, – справа недешева…  

– А з часу коронавірусу та війни вона ще й здорожчала в кілька разів. Направду це так. Тому на підготовку кожної книги у нас йде майже рік. Кошти, які вдається акумулювати за час мандрів із попередньою книгою, ми вкладаємо у наступну, і так наш проєкт працює вже 6 років.

Зауважте, що бувають мандрівки не лише у Львові, а й далеко за межами області, туди треба дістатися автом… Тож витрати на пальне – теж чималі. Ще не варто забувати про підготовку самої книги. Адже, окрім друкарських послуг, величезних цін на папір, є ще такий момент, як послуги художника, а в дитячій книзі – то дуже важливий та вартісний пункт.

Проте дуже тішуся, коли діти уважно розглядають кожнісіньку нашу ілюстрацію та обговорюють наших героїв. Радію, що ми з художником спромоглися створити такі образи, які полонять дитячу увагу. У час тотального компʼютерного дозвілля та електронних технологій це дуже важливо!

– Не можу не запитати про таке. Рік в Україні триває лихо – війна. Як ті обставини вплинули на вас і ваших читачів? Можливо, з'явилися у ваших казках нові персонажі?

– Я знаю, що багато письменників відразу, з перших місяців війни, почали писати про це. Мені для такої трансформації текстів потрібен трішки більший час. Адже кожен по-різному відображає події, які оточують, в свою творчість. Але я гадаю, що ж часом такі історії будуть неодмінно.

Насправді писати добрі казки у час війни дуже складно. Але це моє покликання, тож намагаюся йому не зрадити!

– Ваші казкопригоди – мандрівні. Де плануєте побувати найближчим часом і чи є вже задумки на нові казки?

– Мені з казками ніколи не сидиться на місці. У час карантину було дуже складно працювати, бо тоді доводилося бачитися лише з обмеженими групками діток – 10-20 осіб…

У час війни виклики інші – укриття, відсутність світла. Але тут є один великий момент – немає обмежень на число діток у залі, тож тепер наші аудиторії містять по 100-150 діток на одну зустріч.

І я так шаленію від кожної такої чисельної зустрічі!

Ці дитячі очі – неначе вогники у пітьми! Вони надихають та забирають усю втому.

Упродовж найближчих тижнів мріємо відвідати Червоноград, Івано-Франківськ, Броди (вдруге за місяць!), багато невеличких сіл у Львівській області!

А  після перемоги я докладу максимум зусиль для того, щоб мої казки разом зі мною побачили всі-всі міста моєї прекрасної країни. Мрію про це! Дала собі обіцянку!

Тож працюймо на перемогу разом!

Розмовляла Тетяна КОЗИРЄВА, Львів

Фото Олени ЛЯХОВИЧ та з ФБ-сторінки Лесі КІЧУРИ