«Ми далеко — але ми поруч»

Володимир та Михайло познайомилися на волонтерській зустрічі в Торонто, яку організував задля підтримки України відомий серед діаспори громадський діяч Петро Безручко. Тоді українці в Канаді активно обговорювали, як можуть збирати і передавати до Києва гуманітарну допомогу, проте у Володимира з Михайлом був інший план — вони прагнули якнайшвидше забезпечити українських бійців амуніцією, зокрема сертифікованими бронежилетами. На той час у Торонто і в радіусі щонайменше 150 км від міста всі подібні засоби захисту для військових уже були скуплені. Залишалося єдине — знайти можливість налагодити власне виробництво. По допомогу звернулися до канадійського підприємця Майкла, котрий виготовляє броньовані двері для спецзакладів. Він віддав свій мінізавод разом зі спеціальним обладнанням під потреби волонтерів. Хлопці за спільні кошти закупили сертифікований швецький метал 5,7 мм, який протестований у Німеччині, й запустили виробництво. Вдень на заводі працюють його робітники, котрі виконують замовлення власника, а після 18.00 приходять волонтери і всю ніч, до ранку вирізають пластини для бронежилетів. Перша партія вже отримала сертифікацію 4 класу. Друга — удосконалена версія — наразі проходить тестування. Волонтери сподіваються, що ці пластини будуть 5 класу сертифікації, а отже, ще краще захищатимуть українських бійців.

«Усе почалося 24 лютого, як і в усіх. Коли почали бомбити українські міста, ми в Торонто ще не спали, отримали повідомлення про початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. Подзвонили рідним, близьким, почали гуртуватися між собою в пабліках і дізнаватися, чим ми можемо допомогти, — розповідає Володимир. — Розуміючи, що найперша потреба — це буде військова амуніція, почали бігати по магазинах у пошуках бронежилетів і засобів, шукали постачальників. За перший тиждень зібрали солідну суму грошей і викупили першу фабричну партію бронежилетів, здебільшого 4 класу. Але за кілька днів війни всі бронежилети, які були доступні в Торонто і в радіусі 100 — 150 км довкола міста, розкупили. Вартість нових поставок сягала понад тисячу канадських доларів — більше того, вони були на керамічних плитах. Тому потрібно було шукати інші варіанти».

КАНАДСЬКИЙ МІНІЗАВОД ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ПОТРЕБ

На одній із волонтерських зустрічей Володимир познайомився з Михайлом. Він уже мав досвід роботи з металом, бо свого часу працював на мінізаводі з виготовлення броньованих дверей і брам. Хлопці вийшли на канадійського підприємця Майкла. Він підказав, де взяти сертифікований метал, якими мають бути пластини, як і чим їх покривати, щоб не було осколків. Підприємець так загорівся ідеєю волонтерів, що віддав від виробництво пластин власний цех з дорогим устаткуванням. Щоправда, користуватися ним волонтери можуть у позаробочий час, але всі витратні матеріали, світло та ножі покриває підприємець-ентузіаст.

«Свого часу я працював у Майкла на виробництві. Його мінізавод виготовляє броньовані двері, брами для шкіл, в'язниць та інших закладів. Це невелике виробництво, але з відповідним обладнаннями, зокрема лазером, який дає змогу розрізати метал відповідної товщини, — долучається до розмови Михайло. — Коли я зателефонував до нього і попросив зробити кілька плит для бронежилетів, він погодився. Так ми зробили першу партію — 88 штук. Кошти на перший листок металу дали мої батьки. Його придбали у шведської компанії, яка має німецьку сертифікацію. Товщина металу 5,7 мм, тобто він цілком надійний. Коли плити пройшли тестування й отримали сертифікацію 4 класу, запустили виробництво за волонтерські кошти, які приносять звідси, хто скільки може. Зараз на виробництві працюють 10 — 15 волонтерів, приходять зазвичай на ніч. Роботи вистачає, але конвеєр не зупиняється».

ДЛЯ ФРОНТУ — ЛИШЕ ПЕРЕВІРЕНЕ І СЕРТИФІКОВАНЕ

З одного листа металу в середньому виходить 44 пластини. Кожна має спеціальне покриття, яке збирає осколки від кулі, що влучає в метал. На покриття однієї пластини волонтери витрачають 50 канадських доларів. Ще за 118 купують заводські сертифіковані «плитоноски». Самі не відшивають, бо за інформацією від українських військових, для цього потрібні спеціальні нитки, які не електризуються. Інакше їх буде видно крізь прилади нічного бачення й відповідно бійці можуть стати мішенями. Крім того, значення має і матеріал. Якщо він не відповідної товщини і текстури, то з часом провисатиме й відповідно плитоноска закриватиме не груди, а живіт. Тому, на думку волонтерів, краще витратити гроші і придбати якісні сертифіковані «плитоноски», бо йдеться про людське життя.

«Найскладніше з покриттям пластин. Наразі ми маємо готових до відправки дві тисячі штук, за власні та волонтерські кошти покрили вчора 364 штуки, а сьогодні — 350, тобто ще 1400 залишається на складі, а їх уже пора відправити в Україну, — відзначає Володимир. — Адже кожна така пластина — це врятоване життя. Вони пройшли перевірку різними кулями. Застосовували бронебійні патрони 5.45 — не пробило, потім бронебійно-запалювальні 7.62 — куля застрягла у пластині, тобто життя врятоване. Це високий клас, і зараз ми чекаємо і сподіваємося, що ці пластини отримають 5 клас сертифікації, бо четвертий уже гарантований. Ми вдячні всім, хто допомагає робити цю добру справу. Дуже допомагає власник заводу. Він платить за світло, обслуговування, точить ножі, купує наждачний папір для шліфовки. Цінуємо працю кожного, а для українських бійців щоразу, коли надсилаємо передачі, пишемо: «Ми далеко — але ми поруч. І разом ми переможемо!»

Познайомитися з діяльністю українсько-канадських волонтерів можна за посиланням.