Не панікувати і робити свою справу!

Зустрітися з Олегом Чабаном ми планували у минулу п’ятницю, 25 лютого. Мали говорити про те, як відбиватися від тривожних новин про імовірне вторгнення Росії в Україну та при цьому зберігати спокій. Сьогодні на п’ятий день уже справжньої війни тема ще більше загострилася. У містах вже лунають повітряні тривоги. Хтось звик, а хтось сприймає це як кінець світу. Дорослі та діти ночують у підвалах та бомбосховищах. Постійно тримаємо руку на пульсі новин, де що бахнуло, стукнуло, приїхало, визволилося… Співчуваємо родинам, чиї близькі стали жертвами цієї війни, заодно набираємося люті та злості до нашого спільного ворога. Паралельно – демонструємо величезну силу єднання у боротьбі з ним.

Тож наші внутрішні емоційні гойдалки у постійному русі. Як їх втихомирювати – ми таки розпитали доктора медичних наук, професора, завідувача кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця Олега ЧАБАНА.

- Пане Олеже, разом із тривожністю наразі маємо небачений сплеск єднання українців, коли усі гуртом облаштовують блокпости, збирають речі волонтерам чи територіальній обороні – із чим це може бути пов’язано?

- Страх рано чи пізно переходить у заспокоєння. Але якщо ти заспокоюєшся, то повинен об’єднатися навколо чогось. І тут поведінка уряду, перших осіб, які чітко та ясно демонструють, що нас ніхто не кинув один на один, що з нами весь цивілізований світ – усе це, звичайно, піднімає дух. Тому рівень взаємодії та взаємовиручки значно зріс. Сьогодні мені треба було виїхати в місто, аби завезти продукти у будинок для престарілих. Проїхав десь 15 постів. І дійсно – хлопці об’єднуються. У нас такої згуртованості ще не було ніколи. Думаю, це найбільше досягнення цієї війни, навіть не технічне. Таке перше піднесення було на піку революції, але воно не тривало довго. А зараз таке об’єднання – це сила. Воно носить теж певний нейропсихологічний аспект. Коли рівень страху та тривоги вже зашкальний, то він має змінитися на щось інше. Людині страшно, коли вона одна, коли її страх розділяється на інших, а коли ти бачиш, що впоруєшся з цим, тоді виникає інше – рішучість, злість, упертість. Ось це якраз і об’єднує людей.

- Чи спускаєтесь в укриття за кожної тривоги? Які там настрої переважають?

- Так, звичайно, ви ж бачили, під час програми на «1+1» чотири рази не міг вийти в ефір, бо спускалися в бомбосховище. Але там люди ведуть себе чітко, скоординовано, ніхто не штовхається, пропускають дітей та жінок. Видно, що люди, які б вони не були раніше, цивілізовані, а це дуже важливо. Хоча до мене підходили і в бомбосховищі за порадами, як впоратися вдома зі страхами, як з дитиною бути, тому навіть довелося проводити групові мінісеанси. Тому мені абсолютно зрозумілий ваш запит. Справді, про це потрібно говорити. Логіка виникає тоді, коли спокійна душа, а вона зараз якраз не така.

- Просто хтось виїхав з Києва, а хтось лишився, усі один за одного хвилюються…

- Так і є, тому і хапають будь-яку інформацію. Усе починається з того, що інформація повинна бути чіткою та зрозумілою. Бо поширити страх дуже легко. Якщо хтось напише, що  в місті N окупанти вбили десятьох осіб, а хтось напише, що в тому ж місті вбито 100 осіб, то ви повірите швидше даним про сотню людей. Хоча і перша, і друга новина можуть бути неправдивими. Нас тягне до більш страшної інформації. Це суто еволюційна річ – сильно налякатися, значить – добре врятуватися. Тоді вмикаються захисні сили організму, а логіка вилітає в трубу. Тоді треба, щоб хтось офіційно сказав, що в місті N не вбили нікого.

- Як ви самі себе заспокоюєте, бо я розумію, що зараз ви коментуєте такі речі, як експерт, який так само на людському рівні переживає те саме, що і більшість?

- Звісно, я чую вибухи, переживаю те саме, що і всі. Але я не впадаю в паніку. Перше, я досяг того віку, коли в житті побачив дуже багато, тому більш філософсько та спокійно дивлюся на життя. Намагаюся відволікатися, згадую, де я був, там, де можна ввімкнути музику хоча б у навушниках, я це роблю. Стежу, щоб моє тіло було у нормальному стані незалежно від настрою. І воно віддячує потім мізкам. Бо коли тіло не противне само собі, то починає відповідно спілкуватися з мозком. Намагаюся нормально харчуватися, розуміючи, що кишківник – це наша нервова система. І дуже важливий момент, розумію, що це порада, якої важко досягнути, але має бути нормальний сон. Де є можливість поспати, зробіть це, а мозок сам себе відремонтує. Бо як тільки накопичується якесь пошкодження клітин, виділяється білок, який змушує організм спати. Відбувається ремонт цих клітин. Тому я завжди раджу – забезпечте свій сон та сон своїх дітей. Якщо навіть переривчастий сон, ви  повинні за добу намотати свої сім годин.

І суперважлива порада – не полишайте свої побутові звички. Бо страх та тривога приходять тоді, коли ти сидиш сам і не знаєш, що робити. Прокидайтесь тоді, коли це було і раніше. От ти встав, змушений  нагодувати собаку, вигуляти її, полити квіти, попідмітати, то вже й обід прийшов. Потім робиш ще якісь дії, читаєш книгу, розумію, що це важко лізе в голову, але треба себе змушувати, тоді ви побачите, що мозок по-іншому сприйматиме інформацію. Це прості речі, які справді працюють.

- Ще читала таку тезу, що за два-три дні людина звикає до нових стресових обставин, і до війни теж. Чи так це?

- Це дійсно так. Зверніть увагу, навіть якщо б зробили опитування, хоча зараз складно займатися такими науковими речами, то побачили б, що люди звикають. Знаю по собі, бо теж чую сирени, бабахкання, звісно, мої реакції вже не ті, що раніше. Але є ще один нюанс – підвищується рівень настороженості. От зняли комендантську годину, діти вийшли на вулицю та бабахкають м’ячем у дворі. Розумієте, яка перша реакція перехожих? Тобто насторожені реакції працюють.

- І мабуть, з’явилась надмірна спостережливість, коли придивляємося до сторонніх осіб на вулиці, у під’їздах?

- Так, розвивається інстинкт самозахисту рідних. І це дуже добре. Я розумію ті блокпости, які нишпорять по машині, вони праві, коли допитуються і дивляться в очі. Тим самим ти забезпечуєш і знімаєш страх із себе, розумієш, хто перед тобою і що робиш. Адже тривога – це річ, яка тебе збуджує енергетично, щоб ти отримав інформацію. Ти починаєш крутити головою, включати пильність, дивитися на асфальті, чи нема тих позначок, дивитися в небо, чи нічого не летить, прислухатися, чи не виє сирена. Коли нічого немає, мозок починає заспокоюватися. А потім знову наростає тривога. Тому пильність дійсно потрібна, адже вона знімає рівень знервованості.

Зрештою, усе буде добре, повірте!

P.S. Щоб не піддатися паніці, Олег Чабан радить:

- користуватися лише перевіреною (офіційною) інформацією;

- не ділитися сумнівною інформацією та не довіряти «сенсаційним новинам» невідомих джерел, навіть ваших знайомих, які просто налякані; боротися із власною інформаційною залежністю (постійне звернення до новин);

- не збиратися в групи навколо страху у соцмережах, які залякують один одного більше, ніж дають слушні поради;

- завжди мати план на важливі випадки життя, пов’язані з вашою роботою, місцем перебування вас та вашої сім’ї;

- постійно нагадувати, що за вами та вашим настроєм уважно стежать діти, які ще не мають життєвого досвіду формувати свої емоції, тому копіюють нас із вами;

- не йти туди, де збирається багато людей, заряджених страхом та передпанічним настроєм;

- жартувати, бо хто сміється над власним страхом, уже бореться з панікою в собі;

- думати про майбутнє та планувати, що будете робити влітку, через рік чи п’ять років.