Степан Процюк: «Читаючи ці відгуки, я був по-письменницькому щасливим»

2023 рік для Степана Процюка розпочався презентацією психологічного роману про Григора Тютюнника «Місяцю, місяцю», одного з найцікавіших авторів в історії української літератури другої половини ХХ ст. Пропонуємо читачам «Дня» бесіду про черговий біографічний роман.

–  Роман про Григора Тютюнника – це роман про життя українського письменника в добу пізнього тоталітаризму 70-80-х років СРСР. Які головні ідеї-перестороги виносить читач для себе? Адже сучасне покоління не має імунітету до тоталітарних ідеологій, до системи знищення людини.

Степан Процюк:  Під час повномасштабної війни, спостерігаючи за російською пропагандою і російськими звірствами, кожна адекватна людина, навіть юного віку, бачить, що означає насправді тоталітарна держава.

          Якщо ж говорити про пізньорадянську добу, то вона достатньо випукло зображена у романі, із усіма її пастками. Небезпеками. Розчавлюванням свободи.

Щодо читача, то, судячи із багатьох відгуків молодих людей («Видавництво Юлії Сливки» має найчастіше молодих читачів у зв’язку із специфікою видань і популярністю сторінки п. Юлії в Інстаграмі) роман був для них важливою духовною подією. Чесно кажучи, читаючи ці відгуки, я був по-письменницькому щасливим.

- Хто Він, Григір Тютюнник, в українській літературі? Свідок Голодомору? Голос репресованих? Голос якої Людини?

Степан Процюк:  Він є письменником високого  таланту, хоча і значної тематичної вузькості. Але у Григора Тютюнника є і повість про тогочасне місто, столицю  – «День мій суботній», яка засвідчила, що будь-яка тематика може бути успішно опрацьована письменником із його рівнем таланту і тонкого-претонкого відчуття життя.

- Образ місяця, з якого постала назва роману, «полонеником любові» до якого був Григір і який став єдиним свідком розпачі душі письменника має для мене таке прочитання. Чому в назві роману звертаєшся двічі до Місяця?

Степан Процюк:  Олю, сподіваюся, що літературознавці, які у нас ще не перевелися,  краще розтлумачать цей задум, ніж я, у частині випадків письменник-інтуїтивіст. У романі Місяць виступає різним, як і Григір. Місяць-жива істота, один із героїв роману. Місяць Григора Тютюнника і Місяць правозахисника Валентина Мороза до яких, як ти кажеш, звертаюся двічі, це два Місяці.

         Григір Тютюнник і Валентин Мороз не були особисто знайомими, але, я впевнений у цьому, добре знали один про другого. Це – два різні шляхи спротиву системі, яка випалювала з них сонячне світло, залишаючи лише холодний блиск Місяця. З іншого боку, їхні персональні місяці душі надихали  творити, навіть за того часу, як і дивовижну прозу, так і лицарський шлях спротиву.

- У романі сюжетна лінія долі Григора Тютюнника розгортається паралельно до долі Валентина Мороза, українського історика, дисидента і політв’язня. У чому задум такого зіставлення?

Степан Процюк: Вже частково почав говорити про це. Зрештою, роман називається «Місяцю, місяцю», що цілком можна трактувати як життя двох світил, які, як і паралельні прямі, перетинаються хіба що  за законами неевклідової геометрії.

Валентин Мороз на певний час, у задушливих і навіть страшних українських 70-их, стає відчайдушним українським символом спротиву – і його потім  за обміном вижбурюють за межі СРСР (дальша доля Валентина Мороза, певна неготовність нашої діаспори спілкуватися із героєм із попаленими нервами – це вже інша тема).

Григір Тютюнник теж у 70-их стає символом нонконформістського письменника. З іншою долею, ніж у Валентина Мороза, але із також із великою напругою страждання.

 Ці два Місяці були чимось дуже подібними. Ці два українські Місяці були цілковито відмінними.

- Що так трагічно зламало Григора? «Біль батьковтрати», передчасний відхід брата, алкоголь, цензура, «невіра – недовіра – незвіра»?.. Чому він повторив долю М. Хвильового?

Степан Процюк: Важке запитання. Ніхто не знає достеменну відповідь. У романі  я намагався діткнутися правди. Але ніхто не знає достеменної правди про кожну різносторонню і талановиту людину, адже неможливо зробити рентген душевного життя, яке по-своєму формує людську долю.

Але це було і  дитинство, де хлопчик застав 1933 рік, і пізніша втрата батька, що була незагойною раною (у романі чимало про це йдеться), і віднайдення, а потім до краю болісна втрата старшого брата по-батькові –  письменника Григорія Тютюнника.

Звісно, і цензура, і алкоголь, і внутрішнє відчуття себе письменником  великого масштабу, який запертий у клітці і якого, у кращому випадку, можуть визнати лише підліткові повісті, і нападки комуністичної критики, всіх тих левад і шамот, і наростання психічної депресії,  і відчаю – все це і ще щось інше, невловиме, на яке відповіді ніхто і ніколи не зможе дати, підточувало Григора і врешті-решт довело до трагедії.

- Тема самогубства – емоційно важка і суспільно табуйована. Написати роман про автора, який наклав на себе руки – це і відважно, і суспільно терапевтично, бо це відкриває шлях до зцілення і людини, і літератури. Що Тобою керувало?

 Степан Процюк:  Мною керувало бажання правди і, як кажуть, нічого,  окрім правди. Я належу до зовсім іншого покоління і маючи значний досвід написання романів, в тім числі і про письменників, розумів, що навряд чи у нас швидко появиться роман про Григора Тютюнника. Хоча говорити навколо цієї теми  є чимало мастаків.

Я мусив відповісти у романі на запитання: «Чому?», закликаючи до  читацьких монологів чи діалогів після прочитання (до речі, як на нинішні літературні реалії, роман вийшов накладом 5 000 і  цей наклад порівняно швидко тане).

Мені було  –  без  жодного перебільшення! – важко писати  цей роман, проживаючи по-своєму долю Григора. Була навіть кількамісячна перерва у написанні – і я вже подумував, щоб відкласти цей задум до кращих часів. Але Промисел розпорядився так, обставини саме так складалися, що я завершив цей роман, таки витримавши ту психічну  напругу, із якою  його писав…

- Окремо хочу сказати за ошатне оформлення роману. Чия це ідея?

Степан Процюк: Роман вийшов у «Видавництві Юлії Сливки». Пані Юлія довго і старанно  готувала мій роман до друку, за що  її окреме «дякую». Розпочалася війна. Художнє оформлення робила книжковий графік, художниця Марія Кристопчук.

Тобто оформлення роману  по-мистецьки доповнює його зміст, що нечасто буває при оформлюванні книжок. Таке оформлення є, як на мене, досягненням і видавчині та письменниці Юлії Сливки і вже згадуваної художниці Марії Кристопчук.  Роман «Місяцю, місяцю» отримав нові відтінки значень.

Розмовляла доцент

Львівського національного університету

 імені Івана Франка

Ольга КВАСНИЦЯ