«Це і є те, що ми називаємо історичною пам’яттю і зв’язком поколінь»

«НАШІ РОЗПОВІДІ НЕ ПРОЧИТАЄШ У КНИЖКАХ ЧИ ПІДРУЧНИКАХ. ВОНИ ЖИВІ»
    Локачі — містечко особливе, бо пов’язане з великою історією, яка містить багато відкриттів. 2018 року тут відзначали 510-ту річницю від часу першої писемної про нього згадки, і дату цю визначив локачанин з діда-прадіда, нині доктор юридичних наук, кандидат історичних наук Богдан БЕРНАДСЬКИЙ.
    Ми сиділи з ним у затишному залі місцевої бібліотеки, і він захоплено розказував про замок, який був у Локачах і від якого залишилася лише назва — Підзамче, про Миколаївську церкву, в якій були ікони, написані знаменитим митцем, монахом Загорівського монастиря Йовом Кондзелевичем. Розповідав про ту історію містечка, в якій зійшлося чимало видатних постатей. Вони об’єднують навколо себе Кисилин, Загорів і Затурці. Кисилин свого часу був потужним освітнім центром Європи — у ньому містилася протестантська академія, яка була однією із перших вищих шкіл на теренах сучасної України. Затурці — батьківщина теоретика української державності В’ячеслава Липинського. А Загорів відомий не тільки своїм монастирем (який, на жаль, зараз напівзруйнований) чи битвою чоти Української Повстанської армії з фашистами, а й тим, що тут народився відомий політичний і культурний діяч Василь Загоровський.

Локачинці розкажуть і про численні підземні ходи у старій частині містечка, про несподівані знахідки «чорних археологів», покажуть і так звану Дівочу капличку, яка є одним із символів Локач. Немає локацького жителя, котрий не знав би романтичної легенди про те, що збудовано капличку на місці поховання трьох сотень полонянок — молодих волинських дівчат, захоплених монголами і страчених за вельми драматичних обставин. Жмути дівочого волосся не раз викопували на цьому місці в різні часи.

Проєкт, який започаткували в Будинку дитячої та юнацької творчості Локачинської селищної ради, вселяє велику надію на повернення та відновлення пам’яті й забутих сторінок давнини.

«Ми хочемо розповісти вам історії про Локачі, яких уже давно нема. Такими їх бачили очі колишніх дітей, котрі дожили до 70-річного віку, — дітей, котрі досі мають у пам'яті інші вулиці, інші будинки, інше життя. Дітей, котрі 100 років тому, виконуючи домашнє завдання в Локачинській семикласовій польській школі, намалювали мапу свого містечка, і вона долетіла до нас відтоді... І сучасних дітей, котрі, слідуючи маршруту сторічної мапи з оберемком старовинних світлин, кілька тижнів гуляли вулицями уже зовсім іншого містечка. Наші історії не прочитаєш у підручниках і навіть в архівах не знайдеш. Вони живі. В них оживає наше минуле», — так пише про суть цього проєкту Інна КОВАЛЬЧУК, керівниця гуртків Будинку дитячої та юнацької творчості, режисер та оператор відеофільмів.

Наразі створено в соціальній мережі групу «Великі історії маленького містечка», опубліковано вже 11 сюжетів, які розповідають про різні куточки Локач та їхню історію. Додаються ретросвітлини, мистецькі роботи гуртківців та педагогів позашкільної освітньої установи. «Підзамче», «Перша Спасівська», «Капличка на Ринковій», «Католицький цвинтар», «Ясен знає…», «Цегельня», «Стадіон», «Парк», «Школи», «Архипове»… Навіть не вихідцям із Локач цікаво переглядати ці відеосюжети.

«Щира вдячність усім, хто долучився до створення відеопроєкту: директору БДЮТ Лесі Войчук, заступнику директора та ідейному натхненнику акції Людмилі Поляковій; нашим місцевим ремісникам за те, що підтримують тисячолітні ремісничі традиції; старожилам Локач, від котрих записали понад десять годин інтерв'ю і котрі не один день терпіли спілкування з нами й щиро переймалися результатом; гуртківцям літературної студії «Локація», керівник — заслужена журналістка України Валентина Штинько; етностудії «Мотанка» з Інною Ковальчук на чолі та всім БДЮТівцям, котрі ходили з нами на екскурсії. Окрема вдячність фольклорному гурту «Загорівчанка» під орудою Василя Бугайчука за те, що завжди йдете назустріч; Затурцівському музею В'ячеслава Липинського — за люб’язно наданий реквізит; директору публічної бібліотеки Людмилі Мариняк — за підбір архівних матеріалів; Тетяні Яцечко-Блаженко — за надані посилання на пошукові сайти міжнародних архівів. У роликах використані відеоматеріали із Ютюб-каналу місцевого фотоаматора Петра Степанюка; свої фотоматеріали із власних колекцій люб'язно надав краєзнавець і колекціонер із Луцька Віктор Літевчук», — дякують організатори, водночас відзначаючи, що ідея краєзнавчого проєкту згуртувала так багато людей.

«А це, власне, і є тим, що ми називаємо історичною пам’яттю і живим зв’язком поколінь», — каже історик Богдан Бернадський.

«МИ НАВІТЬ НЕ УЯВЛЯЛИ, СКІЛЬКИ ВСЬОГО ПАМ’ЯТАЮТЬ ЛЮДИ І РАДО РОЗКАЗУЮТЬ»

Людмила ПОЛЯКОВА, заступник директора Локачинського Будинку дитячої та юнацької творчості:

— Якось на початку вже минулого 2021 року залюблений в історію Локач Богдан Бернадський обмовився, що було б добре відзначити у громаді 410-ту річницю надання містечку Магдебурзького права. Оскільки річниця припадала на листопад, то ми запланували восени, ближче до цієї дати, втілити проєкт «Містечко Локачі: крізь роки». Теоретично ми собі уявляли це таким чином: є багато ретросвітлин Локачів із втраченими храмами, є старовинна мапа містечка початку ХХ століття, укладена учнем семикласної польської школи, є якісь загальні знання з більш ніж 500-літньої історії маленької батьківщини, ще, власне, щось підготуємо про надання Магдебурзького права Локачам…

Озброївшись усім цим, ми запланували провести екскурсію містечком за таким маршрутом: Підзамче з валами середньовічного замку та місцем розташування першої Миколаївської церкви — капличка з тодішньою Ринковою площею — млин — вулиця Степова, де була Спасо-Преображенська церква, — вулиця Героїв Майдану (одна із найстаріших вулиць) — Будинок культури, поблизу якого колись стояв костел святого Антонія Падуанського, — район Уйми Локацької з нинішньою Свято-Миколаївською церквою — вулиця Володимирська зі старою лікарнею та місцем, де народилася талановита українська письменниця й літературний критик Маргарита Малиновська, а ще — закинутою територією колишнього католицького кладовища і завершити місцем розстрілу локачан-євреїв у роки Другої світової війни.

Задум був хороший, але за один день ми не змогли обійти всі об'єкти, тому наш історичний екскурс розтягнувся на тиждень. Але це було того варте. Діти захоплено вдивлялися у знімки, намагаючись уявити собі, яким чином той чи інший об'єкт виглядав би на тлі теперішніх вулиць і забудов. Тому наступним етапом стало відтворення школярами на гуртках через різні техніки образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва церков, костелу, млина, каплички та інших визначних у житті містечка пам'яток. Усе це і було представлено на презентації. Оскільки при нашому БДЮТ діє гурток журналістики та літературна студія «Локація» під керівництвом Валентини Штинько, то паралельно розгорнулася робота зі спілкування з нашими поважного віку локачанами для запису їхніх спогадів.

Але на той час ми навіть не уявляли, скільки всього люди пам'ятають і радо розповідають! І їхні розповіді були настільки емоційними, що виникла думка записати спогади на відео. Адже більше такої можливості може вже і не бути. Отак і розгорнулася робота зі зйомками просто на телефон таких безцінних свідчень. У ході монтування відеосюжетів знайшлася робота і для Івана Хамежука, керівника гуртка «Графічний дизайн», члена Геральдичного товариства України. Разом з гуртківцями він виготовив мапу сучасних Локачів, на якій під час презентації відеосюжетів активна учасниця студії Анастасія Помазанко, котра не пропустила жодної екскурсії, спеціальними прапорцями позначала ті місця, про які йшлося в ролику.

Однією із перших ідей було створення такої собі історичної реконструкції: відтворення тих ремесел, які були в історії Локачів. Так з’явилися сюжети з гончарем, шевцем, перукарем, фотографом, столяром та ін. Кінцевою метою нашого проєкту є проведення кількох толок у досліджуваних нами місцях і встановлення пам’ятних табличок зі світлиною об’єкта і зашифрованою у к’юаркод систематизованою інформацією, відеосюжетом.

Наш план схвалили Богдан Іус, голова Локачинської громади, та його заступник Тарас Хом'як, тож сподіваємось навесні-влітку досягнути успіху в цьому напрямку.