Альянси заради миру

Робота мого батька офіцером у дипломатичній службі дала мені можливість побачити історію безпосередньо вражаючим чином. Я ніколи не забуду, як ходив із ним пляжем Нормандії і бачив спалені остови човнів «Хіггінс», що все ще залишалися на цих берегах через кілька років потому, як багато молодих людей загинуло, щоб світ міг залишатися вільним. Крім того, я ніколи не забуду моторошного почуття їзди на велосипеді через Бранденбурзькі ворота із Західного Берліну у Східний, бачачи контраст між людьми, які були вільними і тими, хто опинився у пастці за залізною завісою.

Після всіх цих років зараз мене вражає те, що покоління лідерів виграло не тільки війну, а й мир. Вони зробили це разом. Сполучені Штати і наші партнери працювали над створенням альянсів, які принесли процвітання і стабільність у Західній Європі, Японії і Південній Кореї. Старі вороги стали новими союзниками і разом створили нову глобальну економічну систему, яка зробила світ більш процвітаючим. І навіть у розпал холодної війни лідери знаходили шляхи співпраці щодо контролю над озброєнням та запобігання ядерному Армагеддону.

Коротше кажучи, будуючи ефективні й необхідні міжнародні інститути і стратегічні партнерства, ми не просто відвернули ще одну катастрофічну світову війну; ми зрештою завершили холодну війну і підняли міжнародні стандарти життя для сотень мільйонів людей.

Це чудова історія ХХ століття. Питання тепер у тому, яка історія з’явиться ХХІ ст.

Сьогодні світовий порядок стикається з новими викликами. Агресія Росії випробовує союзників. Екстремісти, які взяли у заручники релігію, погрожують урядам і народам в усьому світі. Технологія прискорює зсув у балансі сил між урядами і тими, хто перебуває під керівництвом, що одночасно відкриває нові можливості для демократичної підзвітності та перешкоди до інклюзивної політики.

Ми відійшли від світу, де влада базувалася на ієрархії, до світу, який  складається з мереж. Мистецтво державного управління державою має ще пристосуватися до цього. Міжнародні інститути і партнерства, які з’явилися в післявоєнні роки, вимагають як збереження, так і модернізації.

В умовах такої турбулентності дехто пропонує, що Америка повинна зосередитися на собі. У цьому немає нічого нового. Дехто стверджував те саме після Другої світової війни. Вони заявляли це знову 25 років тому, після падіння Берлінської стіни. Вони помилялися тоді і помиляються зараз.

Потреба в лідерстві ніколи не була більшою, і США ніколи не були настільки залученими у співпрацю зі світом. Наша роль у першому в історії Афганістану мирному, демократичному переході нагадує нам усім, що, вклавши стільки крові і коштів у надання допомоги, щоб дати афганцям шанс на успіх в бою, світ так само має багато відповідальності, щоб допомогти її лідерам досягти успіху в управлінні.

Ми знаємо, що знищення 100% заявленої хімічної зброї Сирії не сталося б без прямої дипломатії та наполегливості, так само, як аморальна і жахлива громадянська війна в Сирії не закінчиться без подібної відданості. Так само в Азії, де президент США Барак Обама і голова КНР Сі Цзіньпін оголосили про взяті на себе високі зобов’язання щодо боротьби зі зміною клімату, ми повинні пам’ятати, що країни можуть досягти разом із реальним лідерством і скільки додаткового лідерства потрібно для укладення успішної Угоди з кліматичних змін у Парижі наступного року.

Світ змінився, і ми змінюємося разом з ним. Лінії на карті більше не становлять найсерйозніших загроз, і гравці вже не діляться рівно на два табори.

У ХХІ столітті світ повністю відкритий. Ось чому він потребує коаліційної дипломатії. Жодна країна не може перемогти тероризм сама. Жодна країна не може вирішити екзистенціальної загрози кліматичних змін поодинці. Жодна країна не може викорінити надзвичайну бідність, подолати потенційну пандемію або підвищити ядерну безпеку для себе.

Ніхто з нас не може жити більш безпечно, вести багатий спосіб життя, повернувшись спиною до світу. Ми повинні спиратися на наш досвід співпраці з союзниками шляхом формування нових коаліцій — з урядами, громадянським суспільством, зі звичайними людьми.

Хорошим прикладом є міжнародні зусилля протистояти згубній жорстокості «Ісламської держави» в Іраку і Сирії. Політичні, гуманітарні та розвідувальні інструменти понад 60 країн у даний час використовують для підтримки спільних військових дій. Успіх залежить не від того, що одна або навіть кілька країн можуть зробити поодинці, а від того, що всі ми здатні досягти, діючи разом проти цієї спільної загрози.

На подібному важливому фронті США працюють з ООН, активізуючи заходи у відповідь на небезпеку, що виходить від вірусу Ебола. Я особисто розмовляв із більш ніж 50 зарубіжними лідерами, і ми всі погоджуємося, що лише завдяки координації наших дій ми можемо зупинити руйнування у Західній Африці і зупинити поширення лихоманки Ебола.

Ми добиваємося прогресу з обох питань, однак залишається ще багато роботи. Об’єднання країн з конкуруючими інтересами і відмінними ресурсами — це важка праця. Вона вимагає інтенсивної дипломатичної діяльності і закликає до відносин, які були побудовані і діяли протягом десятиліть, а також до альянсів з новими партнерами. Але, долаючи розбіжності і координуючи зусилля, щоб завдати поразки «Ісламській державі» і перемогти Еболу, ми зміцнюємо підтримку світового порядку, який базується на колективному вирішенні спільних проблем.

Співробітництво також має життєво важливе значення у зміцненні фундаментальних економічних принципів, на яких Америка та інші країни будували своє післявоєнне процвітання. У будь-якій країні розчарування не повинно рости швидше, ніж можливості. Наприклад, переговори щодо Транс-Тихоокеанського партнерства (TТP) відображають рішучість президента Обами укласти угоду з країнами, які представляють одну третину світової торгівлі і 40% світового ВВП.

Переваги для США і наших партнерів величезні. За оцінками, TТP може забезпечити 77 млрд доларів на рік у реальних доходах і створити 65 тис. нових робочих місць лише в США. Партнерство трансатлантичної торгівлі та інвестицій, щодо якого тривають переговори з Європейським Союзом, забезпечить ще один важливий крок зростання торгівлі.

Справжні партнерства — чи заради взаємної безпеки, чи спільного процвітання — не будують за ніч. Для досягнення спільних цілей потрібна терпляча дипломатія і колективна воля. Мета Америки залишається такою, як вона була упродовж десятиліть — мир, процвітання і стабільність для США і для наших партнерів у всьому світі.

Джон КЕРРI — держсекретар США. Проект Синдикат для «Дня»