Арешт Младіча та шлях Сербії в Європу

Сербський генерал Ратко Младіч, якого звинувачують у військових злочинах під час балканського конфлікту в першій половині 90-х рр., арештований у селі Лазарєво, що за 70 км на північ від Бєлграда. Його розшукували понад 16 років. Подія не лише кримінальна та юридична. В ній значний гуманітарний і політичний компоненти. І те, що сталося і ще станеться з генералом, матиме далекі наслідки, і не лише для Сербії, її сусідів, а й для всього світу. В світі не припиняються війни і супроводжуючі їх етнічні чистки. Після Другої світової війни найбільшого масштабу в Європі вони досягли на території колишньої Югославії. Зокрема, Младіча звинувачують у санкціонуванні вбивства понад 8 тис. мусульман і хорватів у Срєбрєніці.

У тому, що Младіч буде виданий Гаазькому трибуналу, немає жодних сумнівів. Відповідну ухвалу вже виніс бєлградський суд. Проте, у зв’язку з арештом генерала виникає питання: чому розшук так затягнувся? Зараз говорять, що йому допомагали члени його сім’ї. Справді могло бути, але якось не дуже віриться в такі їхні можливості. Їм, поза сумнівом, сприяли. Побічно на це вказує реакція на арешт. По всій Сербії пройшли акції на підтримку колишнього командувача армією боснійських сербів. Поліція змушена була застосовувати силу. Лише у Бєлграді арештовано 35 чоловік. Для дуже багатьох він залишається героєм. Жителі Лазарєво, де заарештували Младіча, тепер мають намір перейменувати своє село в Младічево, а на будинку генерала повісити меморіальну дошку «Тут жив народний герой Ратко Младіч». Жителі села відверті в своїх симпатіях: «Нам соромно за те, що його спіймали в нашому селі». Генерала підтримують не лише маніфестанти. У сербській армії і в політичних колах є люди, які його підтримували і забезпечували свободу пересування. 2006 року з’явилися повідомлення, що його бачили на футбольному матчі та в інших багатолюдних місцях. Торік генерал працював на фінансованому ЄС будівництві в місті Зренянін. Деякі робітники дивувалися схожістю свого колеги з відомою особою. Стало відомо також, що генерал не особливо намагався приховувати хто він.

За часів правління Слободана Мілошевіча, що вже став перед Гаазьким трибуналом, країна зав’язла в корупції. Військове керівництво і Младіч у тому числі були пов’язані з мафіозними структурами. Одна з них під керівництвом польового командира Желько Ражнатовіча (Аркана) навіть перетворилася в Партію Сербської Єдності (CCJ). Аркан був убитий 15 січня 2000 року в холі бєлградського готелю «Інтерконтиненталь». У Сербії деякі оглядачі вважають, що причини такого кінця Желько Ражнатовіча більше політичні, він ставав небезпечним конкурентом Мілошевіча. Не виключені й банальні кримінальні розбори.

Є ще одна версія вбивства Аркана. Він був у списках військових злочинців, але, не дивлячись на це, роз’їжджав світом. Із черговою неофіційною дружиною він провів медовий місяць в Акапулько. Напевно, комусь дуже не хотілося, аби його заарештували за кордоном. Живий він ставав небезпечним саме через це. Коли сербський прем’єр Зоран Джінджіч розпочав заходи, щоб упіймати Младіча, його теж наздогнала куля вбивці. У прем’єра стріляв заступник командира загону спецназу МВС Сербії Звіздан Йовановіч. Відразу після арешту він заявив, що таким чином сподівався припинити «видачу сербських патріотів Гаазькому трибуналу».

Президент Сербії Борис Тадіч в інтерв’ю CNN заперечив звинувачення в тому, що власті давно знали, де живе Младіч. «Я хочу ще раз підкреслити, що всі ці роки уряд Сербії не знав про місцезнаходження Младіча. Ми доклали багато зусиль для його арешту. В будь-якому разі ми розслідуватимемо всі обставини цієї справи». Президент Франції Ніколя Саркозі назвав арешт Младіча сміливим рішенням сербських властей. А посол США з особливих доручень Стівен Рапп уточнив, що відставного генерала знайшли за допомогою ФБР. «Власті Сербії буквально перевернули всю країну, аби знайти Младіча. Весь цей час ми були в постійному контакті з ними. ФБР сприяло розслідуванню».

Те, що в Сербії до арешту Младіча ставляться по-різному не дивно. Психологічна травма, викликана програною війною з Боснією і Хорватією, приєднанням Сербської Країни і Західної Славонії до Хорватії, а потім відділення Косово заліковується дуже складно. І всі ті, хто воювали за єдність сербських земель, багатьма сприймаються як герої, у тому числі і Младіч. Напевно тому його так довго шукали і за цей час «перевернули всю країну». Без підтримки у вищих владних колах арешт стався б набагато швидше. Отже, заяву Тадіча не слід розуміти буквально. Хтось його шукав, а хтось ховав і пошукам перешкоджав.

Вочевидь, що в якийсь момент у правлячій сербській еліті відбулася зміна пріоритетів. Не дивлячись на громадську думку, економічні, комерційні й фінансові інтереси, позначили початок руху на зближення з Європою. До того ж приклад і досвід сусідів, в першу чергу Словенії і Хорватії, наочно показував усі переваги такого зовнішньополітичного вектора. Хорватські генерали Анте Готовіна, Іван Чермак і Младен Маркач з’явилися перед Міжнародним трибуналом по колишній Югославії. Перший в квітні поточного року був засуджений до 24 років позбавлення волі, другий, — до 18. Ця обставина значно збільшила шанси Хорватії на вступ до Євросоюзу, хоча поки воно відкладене до завершення реформування судової системи. Для Сербії євроінтеграція украй необхідна, і для її просування потрібне було рішуче зрушення, що означало розставання з минулим. Що і було зроблено.

Дуже цікава і досить ждана реакція російської преси й офіційних осіб стосовно арешту Младіча. Міністерство закордонних справ висловило надію, що процес над Ратко Младічем буде справедливим і неупередженим. «Сподіваємося, що це не буде використано для штучного затягування діяльності Міжнародного трибуналу по колишній Югославії». Чомусь у Москві дуже хочуть, щоб суд над військовими злочинцями швидше завершився. Це дещо дивно, оскільки в світі досить багато тих, ким повинна займатися міжнародна юстиція. Або в російській столиці бояться, що хтось із громадян Росії може потрапити в проскрипційні міжнародні списки. Таке цілком можливе, якщо уважно придивитися до того, що робилося і робиться, наприклад, на Північному Кавказі. Ті, хто скоює військові злочини чи їх санкціонує, повинні розуміти, що є міжнародний суд і покарання за це невідворотне.

Поки Сербія проводила антиамериканську і антинатовську політику, російська громадська думка і правлячі кола щосили насаджували думки про слов’янську єдність, спільність доль слов’янських і православних народів, із задоволенням згадували, що в Першу світову війну Росія вступила, нібито захищаючи єдинокровних сербів, хоча це крайнє спрощення, причини були в іншому і набагато глибші. Громадяни Росії вирушали воювати на Балкани, вступали в сербські загони, переважно в з’єднання польових командирів. Тепер ці бійці, деякі з яких підозрюються в участі в масових етнічних чистках, у своїх блогах згадують минулі дні, розповідають, що Младіч накази про чистки, вбивства мирних жителів не віддавав, а все це відбувалося тому, що так завжди буває в громадянських війнах. Не лише себе обіляють, але і переказують сербські, хорватські й боснійські легенди про героїв війни, які не заплямували своїх мундирів. Тільки на арешт таких героїв видані міжнародні ордери, і вони ховаються від правосуддя. Якщо вірити цій хибній логіці, то особисто Гітлер і навіть Гіммлер нікого не вбивали. Виходить, і судити нацистських злочинців у Нюрнберзі не слід було. Правильно відзначив Микола Сванідзе в передачі «Особлива думка» в ефірі радіостанції «Эхо Москвы», що не потрібно бути більшими сербами, ніж самі серби, і «не нам вказувати сербам, що їм робити зі своїми військовими злочинцями».

І ось тепер у Москві щосили стали говорити про американські маріонетки, що видали бойового генерала. І немає вже слов’янських православних братів, а є зрадники, підкуплені Вашингтоном. Утім, нічого дивного в цьому немає. Як відомо, від кохання до протилежного почуття шлях не дуже довгий, а в політиці і тим більше. Отже, на найближчий час серби зі списку братів викреслені.

Як сказав у розмові з нами посол Сербії в Україні Душан Лазіч, «Для нас це дуже складний, але дуже важливий крок на шляху в Європу». І з цим не можна не погодитися. Але й Україні є що запозичувати з сербського досвіду. В першу чергу, це розуміння правлячою елітою необхідності таких кроків, зокрема, на шляху євроатлантичної інтеграції, які не завжди збігаються з переважаючою громадською думкою. Необхідність такого руху виникає набагато раніше, ніж більша частина народу усвідомить її. Зрілість і державна відповідальність еліти в тому і полягає, щоб таку необхідність побачити і реалізувати її. У Сербії це сталося, і чергова перешкода на шляху до Європи знята. Але легким все одно цей шлях не буде. Та рух на цьому довгому і важкому шляху почався.