Банківська революція в Китаї
Одна з найсерйозніших проблем, з якими доведеться зіткнутися Китаю перш ніж набере чинності 2007 року договір із СОТ, — це підготовка банківської системи країни до приватизації та конкуренції з іноземними банками. Уряд створив новий орган, Центральну хучжиньську інвестиційну компанію для управління та рекапіталізації великих державних банків перед їхнім продажем. Вона вже вклала 60 мільярдів доларів з резервів іноземної валюти Китаю в такі банківські установи, як Банк Китаю, Китайський будівельний банк, а також Індустріально-комерційний банк. Сільськогосподарському банку також буде потрібен новий капітал, хоч уряд ще не готує його до приватизації.
Політика уряду, напевно, дає бажаний результат. Упродовж минулих двох місяців Банк Америки оголосив про інвестування 2,5 мільярда доларів в обмін на 9% акцій Китайського будівельного банку, а сингапурська холдингова компанія Temasek сплатила 1,4 мільярда доларів за 5,1% акцій Китайського будівельного банку. Королівський банк Шотландії очолює інвестиційну групу, що інвестує ще 3,1 мільярда доларів у Банк Китаю, тоді як Goldman Sachs і група Allianz iз Німеччини незабаром укладуть угоду про придбання 9,9 % акцій Індустріально-комерційного банку за подібну суму.
Уряд сподівається, що ці іноземні інвестиції підготують грунт для виходу банків «на публіку» на фондових біржах у Гонконгу й інших місцях протягом 2006 року, тоді як іноземні банки роблять капіталовкладення з прицілом на проникнення на величезний китайський ринок. Три потужні банки, що належать державі, мають великі мережі філій, і в них працюють сотні тисяч людей. Іноземні банки ніколи не могли сподіватися на такий всебічний обхват, не маючи місцевого партнера. Вони зосередяться спочатку на таких секторах, як кредитні картки, але могли б організувати й інші спільні підприємства. HSBC також оголосила про велику інвестицію в Ping An Insurance, яка могла б підготувати грунт для експериментів з банківським страхуванням у майбутньому.
Банк комунікацій виявився занесеним до списків гонконгської фондової біржі незабаром після інвестицій HSBC, тож він зміг надати ринку більше інформації, ніж мають банки, які все ще чекають приватизації. Goldman Sachs грає на підвищення, вважаючи, що банк може досягти 17-вiдсоткового зростання позик цього року, збільшення маржі на 20 пунктів і істотного зростання прибутку від наданих послуг.
Велике занепокоєння, однак викликає те, що є ознаки збільшення обсягу непрацюючих позик. Робота Банку комунікацій свідчить про те, що бум позик у Китаї 2003 і 2004 років може призвести до чергової хвилі неплатежів поточного й наступного років. 2004 року інвестиційна частка ВВП зросла до 45 % — що є одним з найвищих рівнів у історії, — оскільки банки фінансували величезне розширення розвитку власності й виробничих потужностей. Тепер найбільші банки вимагають істотного збільшення непрацюючих позик під власність, тоді як надлишок нових виробничих потужностей свідчить про те, що деякі фірми, можливо, не мають достатнього прибутку для забезпечення своїх боргів.
Хоча Банк Китаю знизив темпи зростання обсягу позик до рівня всього лише 6% минулого року через побоювання з приводу платоспроможності клієнтів, чимало нових банків на місцях активно розширювали їхнє надання, й вони можуть нині зазнати величезних втрат, оскільки темпи зростання економіки сповільнюються й платоспроможність фірм падає.
У цих обставинах приватизація матиме глибокі наслідки для економіки Китаю. Недавній бум капіталовкладення спричинив вибух спекулятивного надання позик 2003 і 2004 років, тому що банківська система все ще належала державі й реагувала на політичний тиск — поки сам уряд не запровадив кредитний контроль у квітні 2004 року, щоб запобігти різкому збільшенню обсягу непрацюючих позик.
У наступному діловому циклі вперше з 1949 року банки Китаю будуть приватними. Вони видаватимуть позики на основі комерційних критеріїв, а не відносин з великими державними компаніями. Вони будуть менш вразливими щодо політичного тиску місцевих органів влади, спрямованого на фінансування проектів розвитку. Вони, ймовірно, зроблять набагато більший акцент на кредитування споживачів, особливо на іпотеку та кредитні картки. Оскільки обсяг іпотечного кредитування Китаю становить лише 10% ВВП порівняно з 60— 70% в англосаксонських країнах, можливості для зростання величезні.
Перетворення банківської системи Китаю в поєднанні з недавнім рішенням ревальвувати китайську валюту потребуватиме істотних змін у кредитно-грошовій політиці. Донедавна фіксований обмінний курс задавав тон кредитно-грошовій політиці Китаю, а відсоткові ставки не мінялися протягом дев’яти років, до жовтня 2004, оскільки уряд намагався управляти наданням позик шляхом адміністративного керівництва й кредитного контролю.
У майбутньому Китай має серйозніше покладатися на відсоткові ставки як засіб управління кредитно-грошовою політикою, використовуючи вартість капіталу, а не політичні міркування, для впливу на прийняття фірмами інвестиційних рішень.
Зміна банківської системи Китаю — складне й тяжке завдання, тому що вона включає зміну фундаментальної природи цієї системи. Однак, запобігаючи будь-яким великим економічним потрясінням, зміни матимуть позитивний вплив, оскільки розподіл капіталу стає ефективнішим. Посилення акценту на наданні позик сім’ям має також створити кращий баланс у економіці між капіталовкладеннями й споживчими витратами, ніж це було можливо в період розширення 2002—2004 рр.
Девід ГЕЙЛ — фахівець iз банківської системи Китаю та голова-фундатор консалтингової компанії Hale Advisers, LLC та агентства новин Китай Онлайн, що робить щоденні випуски китайських бізнес-новин
