Брак дипломатичності чи провокація?
Польські та українські експерти — про відмову глави МЗС Польщі відвідати музей у Львові
Цими вихідними з візитом в Україні перебував міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський. Очільника польської дипломатії приймали у Львові, де він, зокрема, взяв участь у консульській нараді, зустрівся з лідерами польських спільнот Львова, вшанував загиблих внаслідок конфлікту на Донбасі, повідомляє Польське радіо.
Проте візит до України затьмарив несподіваний вчинок міністра, який раптово відмовився відвідувати музей «Тюрма на Лонцького». Очевидно, причиною цього стало непорозуміння з директором музею Русланом Забілою щодо трактування певних подій в історії польсько-українських відносин. «Міністр запитав у мене, чи Західна Україна була окупована у 1918 році. Я відповів, що так, що це була окупація. Відтак він різко розвернувся з порога і не зайшов у музей. Це було, на мою думку, зроблено зумисно, це зумисний політичний крок», — цитує слова директора Руслана Забілого «Радіо Свобода».
Нагадаємо, раніше Ващиковський повідомив, що Польща не пускатиме до себе українців із «вкрай антипольськими поглядами». У відповідь на це МЗС України підготувало заяву про те, що в нашій країні немає антипольських настроїв і що більшість українців абсолютно позитивно ставляться до сусідньої країни. Під час візиту у Львів Ващиковський привітав таку заяву українського МЗС.
«День» звернувся за коментарями до експертів із Польщі та України з проханням оцінити вчинок польського міністра та пояснити позицію обох країн щодо цього історичного питання.
«НЕМАЄ ЖОДНИХ ЮРИДИЧНИХ ПІДСТАВ, ЩОБ СКАЗАТИ, ЩО ХТОСЬ БУВ ОКУПАНТОМ»
Пьотр КОСЬЦIНСЬКI, польський політолог та аналітик:
— Я знаю, що перед входом у музей було якесь інформаційне табло, на якому було написано щось стосовно теми окупації, а не просто так сказав директор. Було запитання пана Ващиковського, чи там є така інформація, і відповідь директора була ствердную. Тому міністр закордонних справ вирішив не заходити в цей музей. Так сталося.
З одного боку, це було написано не сьогодні і не вчора. Тобто це не є щось нове. З польської точки зору, Галичина не була окупована Польщею. Не було української держави, яку ми могли окупувати. З української точки зору Львів, Східна Галичина, Волинь — це українські землі. На думку поляків, перед війною це була польська земля, а на думку українців — українська. На жаль, так було. У Львові більшість людей були поляками. Навколо Львова у селах більшість були українцями. Можемо розставляти етнічну межу, кордон. Знаю, що в Україні є думка показати, де були українські етнічні землі, але з нашої точки зору ми також можемо показати польські етнічні землі, а білоруси — білоруські етнічні землі. Немає жодних юридичних підстав, щоб сказати, що хтось був окупантом або не був.
Ми не можемо прийняти такого висловлювання, що Польща була окупантом Східної Галичини або Волині перед війною або що поляки були окупантами. Там жили протягом сотні років разом і поляки, й українці. Наскільки я знаю, 1918 року в Києві було 20% населення були поляками, і що, вони були окупантами? Звичайно, ні. Перед війною в Довбиші, недалеко від Житомира був польський національний район і більшість людей біля Житомира були поляками. Так історично склалося.
«ОЦІНКИ ВАРТО ЗАЛИШИТИ НАУКОВЦЯМ... ЗАВДАННЯ ПОЛІТИКІВ — ЗНАХОДИТИ КОМПРОМІС»
Леонід ЗАШКIЛЬНЯК, професор Львівського національного університету імені ІIвана Франка:
— Безперечно, це був політичний крок. Але був прокол і з нашого боку. Судячи з усього, Ващиковський запитав у директора музею Руслана Забілого, чи це була польська окупація, і на це він відповів «так». Думаю, що з точки зору політичної дипломатії, відповідь мала бути інакшою. Треба було відповідати, що серед українського політикуму і значної частини населення Галичини панує думка, що після Першої світової війни населення вважало польську присутність і державність окупаційною. Так тривало досить довго — майже до 1939 року, і це треба було враховувати з точки зору української сторони. В документах політичних партій, громадських організацій стан Галичини і входження західноукраїнських земель в склад Польської держави вважалося окупацією — так треба було відповідати. Але з точки зору міжнародного права, становище українських земель після рішення Ради послів було вже законним: Західноукраїнські землі увійшли в склад Польської держави на засадах міжнародного права. Тому вважати їх окупованими було вже неправильно.
З боку польської сторони була провокація, а з української — брак дипломатичності та навіть певної науковості. Але в принципі думаю, те, що сталося, було зроблено навмисно, щоб не допустити приходу міністра в музей «Тюрма на Лонцького». Там є багато стендів та інформації про переслідування українців з боку польської влади, репресії тощо.
Взагалі-то я дивуюся цьому випадку. Адже з точки зору дипломатії всі сценарії відвідування програмуються і узгоджуються. Дивно, що це не було узгоджено та проговорено дипломатичними представниками обох сторін. І міністр Ващиковський, і директор музею Забілий були поставлені в недипломатичну позицію, тому що це була недипломатична розмова.
Непорозумінь може бути дуже багато. Думаю, їм просто не варто надавати такого значення. Чим більше ми будемо говорити, тим гірше, і це значить, що ми надаємо цьому значення. Оцінки варто залишити науковцям, які мають право висловлювати свою наукову точку зору, яка опирається на щось. Завдання політиків полягає в іншому: знаходити компроміс із кожного питання.
