Бути союзником Америки — в інтересах самої Варшави
Останніми роками Варшава залишається одним із найнадійніших союзників США: виділяє війська й для Афганістану, й для Іраку. Втім, незважаючи на те, що в Польщі поки що переважають проамериканські настрої, ситуація виразно міняється на гірше. Обидві війни непопулярні в народі, й новий прем’єр-міністр Дональд Туск уже не раз обіцяв до кінця наступного року вивести з Іраку 900 польських солдатів. Він заявив, що контингент у кількості 1200 осіб продовжить службу в Афганістані, але й тут не все в порядку: нещодавно польських солдатів звинуватили в убивстві кількох цивільних афганців.
Під вартою в очікуванні суду за обвинуваченням у вбивстві зараз сидять семеро поляків. Треба сказати, що в США ми вже бачили небезпеку передчасних висновків: після подій в іракській Хадіті преса й політики наперед «засудили» чотирьох морських піхотинців, однак військово-судова система згодом їх виправдала або сильно знизила міру їх провини.
Не виключено, що Польща сьогодні повторює помилку Америки. Звичайно, також не можна виключати, що в цьому випадку військовий злочин все ж таки було скоєно, але, як би там не було, це не привід піддавати сумніву первісний сенс усього заходу. Ці солдати не дають безжалісним бойовикам «Талібану» повернутися до влади в Афганістані й тим самим роблять величезну послугу цій країні.
У самій Польщі, щоправда, так думають далеко не всі. Кілька тижнів тому, перебуваючи в Варшаві й Гданську, я від багатьох поляків чув, що насправді контингенти в Іраку й Афганістані жодним чином не служать національним інтересам Польщі. Журнал Polityka виразив все це в одному реченні, запитавши з обкладинки одного зі своїх останніх номерів: «Афганістан? Що ми там робимо?»
Відповідь, яку більшість поляків дає на це: «Робимо послугу США». З цього ж погляду вони підходять і до проекту розміщення на їхнiй території американської системи протиракетної оборони — хай навіть ці ракети-перехоплювачі більшою мірою захистять не США, а саме Польщу й її сусідів. Відповідно, поляки задаються питанням, чому вони за ці послуги так мало отримують.
Найголовніша їхня претензія полягає в тому, що для польотів у США їм потрібно отримати візу, натомість, західноєвропейцям — не потрібно. Що ж, це так. Однак на це є просте та законне пояснення: спрощення візового режиму iз США не проводиться для країн з високим відсотком відмов у видачі віз — або з міркувань безпеки, або через побоювання, що, в’їхавши до Америки, власник візи не поїде в установлений термін і залишиться працювати нелегально. Сьогодні США не вимагають віз тільки від громадян 27 держав, і все це дуже заможні країни на кшталт Швейцарії чи Сінгапуру. У Польщі ж відсоток відмов у видачі віз досить високий, оскільки сама Польща бідніша за Швейцарію чи Сінгапур — американська імміграційна влада побоюється, що її громадяни будуть порушувати візовий режим.
Особисто я не маю нічого проти того, щоб до США приїздило більше працелюбних поляків, і особисто я б дуже зрадів, якби Конгрес зробив виключення з цього правила для Польщі й інших наших близьких союзників як нагороду за їх підтримку. Тим паче, що Конгрес нещодавно ухвалив законопроект, що поширює програму безвізового в’їзду на деякі такі країни на певний «випробний» період — щоправда, відсоток відмов у Польщі був все-таки надто високий, щоб вона потрапила до цього списку. Проте мені прикро бачити серед поляків таке ставлення до проблеми — я б навіть сказав, що мені воно здається дещо перекрученим. Хіба вони не розуміють, що, допомагаючи коаліції під керівництвом США в Іраку й Афганістані, вони сприяють стабілізації регіону, який набагато ближче до Європи, ніж до США? Адже якщо будь-яка з цих країн перетвориться на розсадник міжнародного тероризму, то першою від цього постраждає Європа.
Зрозуміло, що у безпосередній небезпеці опиняться, скоріше за все, західноєвропейські країни, де живе багато неасимільованих мусульман- іммігрантів, а не сама Польща, де мусульман практично немає. У цьому відношенні, до речі, Польщі можна тільки подякувати: вона допомагає коаліції набагато більше, ніж багато які західноєвропейські країни, яких результат цієї війни повинен цікавити набагато більш гостро. Утім, з іншого боку, безпеці Польщі загрожують інші чинники, яких не мають її сусіди. На одному її кордоні — українська демократія, що зароджується, на іншому — білоруська й російська диктатури, причому остання стає дедалі більш загрозливою. І треба пам’ятати, що США, Канада й різні країни Європи мають зобов’язання захищати Польщу від будь-яких загроз, навіть якщо вони безпосередньо не стосуються інших членів НАТО.
Це й є колективна оборона — «один за всіх і всі за одного». Польщі добре відомо, чим загрожує руйнування режиму колективної оборони: Її вже двічі в історії — у 1939 і 1945 роках — залишали на поталу вовкам. Тому саме звільнена Польща повинна активним чином брати участь у колективній обороні на нових кордонах свободи — а нові кордони свободи проходять по Близькому Сходу. До цього дня уряди Польщі розуміли логіку цієї позиції, й те, що її не розуміють стільки простих поляків, може спричиняти лише глибокий жаль.
Макс БУТ — старший науковий співробітник Ради з міжнародних відносин, автор книги «Війна по- новому: зброя, люди і структура сучасного світу».
