Чи піде Гілларі в президенти?

Одного з недавніх понеділків держсекретар США Гілларі Родем Клінтон вийшла зі своїм чоловіком на сцену в нью-йоркському готелі Sheraton під привітальні вигуки й бурхливі оплески, які ставали тільки голоснішими, коли вона намагалась їх зупинити.

Аудиторія була доброзичливою — це були щорічні збори фонду Clinton Global Initiative, створеного чоловіком Гілларі Клінтон. Можливо, люди справді хотіли послухати її промову про використання американської допомоги для зняття бар’єрів, що перешкоджають інвестиціям — наприклад, таких, як старі закони про землекористування. Але вони прийшли головним чином для того, щоб на неї подивитись.

Проте найсильніше вони хотіли дізнатися, що ця жінка, яка з усмішкою йшла сценою під урочисту «президентську» музику, збирається робити далі. Можливо, тепер — у свої останні місяці на посту держсекретаря — вона дасть це зрозуміти.

Білл і Гілларі Клінтон подивились одне на одного і розсміялися. Він підвів очі.

Потім вона почала говорити про те, як результативний розвиток може сприяти глобальному миру і процвітанню. Клінтон уже тисячу разів виголошувала подібні промови — довгі й навантажені подробицями. Вони нічого не говорять про її майбутнє — і водночас говорять про нього все.

Нещодавно Гілларі Клінтон підтвердила, що не залишиться на своєму посту під час другого терміну президента Обами, що викликало нову хвилю припущень щодо її планів.

Дехто вважає, що вона просто «впаде у сплячку» до наступної президентської кампанії. Подейкують також, що вона створить власний проект у сфері прав жінок. Можливо, це було б хорошою ідеєю для однієї з найбільш знакових фігур в американській політичній історії. Очевидно лише те, що, незважаючи на всі запитання, які залишаються з приводу Бенгазі, Клінтон нині люблять більше, ніж будь-коли за період її довгої і часом спірної кар’єри. У неї — захмарні рейтинги, потужна машина для збору коштів і багато прихильників, глибоко переконаних, що їй треба балотуватися в президенти.

Тим часом ніхто наразі точно не знає, що робитиме Гілларі Клінтон. Можливо, вона й сама цього не знає. За її словами, вона зараз планує відіспатися й подивитись телепрограму «Залишити чи продати», присвячену дизайну житла, яка діє на неї заспокійливо.

Проте існує один спосіб зрозуміти, що в результаті вирішить робити Клінтон. Для цього необхідно пригадати, що вона робила раніше — не обов’язкові речі на кшталт візиту на Близький Схід, який вона нанесла минулого тижня, а те, що вона, перша леді, сенатор США і держсекретар, робила за власним вибором.

«ЕКСПЕДИЦІЙНА ДИПЛОМАТІЯ»

Окрім втілення в життя зовнішньополітичного курсу адміністрації Обами і боротьби з глобальними кризами, Клінтон на посту держсекретаря чотири роки вела власну лінію, роблячи вибори, які показують, якою людиною вона стала, провівши понад 30 років на громадській ниві. Насамперед вона вирішила забути всі образи, які виникли між нею та Обамою в ході боротьби за право представляти демократів на президентських виборах 2008 року. Найбільш спірним її вибором було просування ідеї «експедиційної дипломатії», яка передбачала, що дипломатам треба більше взаємодіяти з людьми за стінами посольств. Зразком такої поведінки був посол у Лівії Стівенс.

Від самого початку Клінтон пояснювала, що її курс — це частина нової «дипломатії XXI століття», яка вимагає, щоб Сполучені Штати більше концентрувалися на низовому рівні і покладались на розвиток та громадянську силу не менше, ніж на військову міць. Гуру зовнішньої політики ще довго дискутуватимуть щодо цього підходу.

Дехто вважає, що Клінтон розсіяла свої зусилля і в результаті — не змогла добитися жодного великого тріумфу. Наприклад, не покінчила з кризою в Сирії. Інші, навпаки, впевнені, що тисяча її не таких гучних ініціатив дозволила їй здійснити масштабне зрушення в американській дипломатії і зробити її більш сучасною та ефективною.

Хоч як би там було, рішення, які ухвалювала Клінтон, багато говорять про те, хто вона така, як вона думає і — можливо — про те, що вона робитиме надалі. Тому відповідь на запитання: чи балотуватиметься вона в президенти 2016 року, може, слід розпочати з трансатлантичного перельоту, що відбувся цього літа — першого етапу одного з найдовших її турне як держсекретаря.

Як завжди, Клінтон пройшла в задню частину салону поспілкуватися з журналістами. Був ранній час, і вона мала розслаблений вигляд у спортивному костюмі та чорних окулярах.

Її 12-денна одіссея включала зустрічі в Парижі, Кабулі, Токіо, Ханої, Каїрі та Єрусалимі, але куди вона найбільше хотіла потрапити — це в монгольський Улан-Батор, де колись в ім’я дипломатії випила склянку ячачого молока.

Один із репортерів зазначив, що їй доведеться зустрітися з президентом Монголії в його церемоніальній юрті — традиційному монгольському житлі. Клінтон усміхнулась.

«Це не юрта, — виправила вона журналіста, додавши, що монголи воліють не вживати тюркського слова, — це — гер».

До того моменту, як літак Клінтон приземлився в міжнародному аеропорту «Чингісхан», вона вже встигла кілька разів привернути до себе увагу міжнародної преси.

У Парижі вона обрушилась на Китай і Росію за те, що вони «блокували» розв’язання сирійської кризи. У Кабулі — проголосила Афганістан «союзником, який не входить до НАТО». У Токіо — пообіцяла афганському уряду американську допомогу. Все було, як слід — червоні килимові доріжки, фотографії з президентами, парадні обіди.

У Монголії — багатій на мідь, вугілля і золото країні на порозі Китаю — був сірий ранок понеділка. Оскільки Клінтон визнала візит до цієї країни необхідним, її кортеж мчав нерівною дорогою повз пасовища з коровами і будівельні крани.

У столиці вона піднялась мармуровими сходами урядової будівлі, привіталась із монгольським президентом Цахією Елбегдоржем і пірнула в його гер. Як і багато іншого, що Клінтон робила в ході даного турне, робити цього вона не була зобов’язана.

ХАРАКТЕР КЛІНТОН

Друзі Клінтон, говорячи про неї, найчастіше згадують дві ключові риси її характеру.

По-перше, за весь той час, що вони її знають — як студентського лідера 1960-х років, як першу леді, як сенатора США, як держсекретаря, — Клінтон практично не змінилась. Вона тільки ще більше стала тим, ким завжди була: глибоко оптимістично налаштованим методистом, який вірить, що держава може сприяти людському прогресу, і безнадійним «ботаніком», який уміє відрізнити «юрту» від «гера».

По-друге, хоча Клінтон славиться своїм політичним мистецтвом, вона ніколи не буває такою енергійною й цілеспрямованою, як у ті моменти, коли бореться за справу, яка, на її думку, служитиме покращенню життя людей, — нехай навіть поступовому, тривалому.

Саме ця риса Клінтон видається найбільш спірною. Противники вважають її самовдоволеною прихильницею класичного лібералізму «великого уряду». Прихильники, навпаки, вважають, що вона — впертий прагматик, готовий бути на передньому краю, і впевнені, що саме ці якості роблять Клінтон майже героїчною, хоча часом і трагічною, фігурою.

«Ця робота тільки посилила те, що в ній завжди було, — стверджує Бетсі Ебелінг, яка дружить із Клінтон з часів чиказького дитинства, коли вони обидві читали романи про лицарів у сяючих обладунках, слухали промови преподобного Мартіна Лютера Кінга-молодшого і проводили агітацію в найбідніших кварталах міста. — Вона просто отримала арену, щоб займатися речами, які завжди її дуже хвилювали. Тепер у неї є цілий світ».

У держдепартаменті Клінтон скористалася своїм становищем, щоб створити безліч нових підрозділів і посад, присвячених довгостроковим темам — таким, як громадянське суспільство, розвиток демократії, проблеми світової молоді і — чим вона найбільше відома — проблемам жінок у світі. Багато хто вдячний їй за те, що вона змінила ставлення держдепартаменту до жінок.

У березні Клінтон випустила документ під назвою «Просування гендерної рівності в ім’я цілей нашої національної безпеки і зовнішньої політики», який пропонує всьому держдепартаменту залучати жінок до будь-якої діяльності — від розроби бюджетних планів до мирних переговорів. Це рішення вона підкріпила даними, які показують, що воно сприятиме врегулюванню конфліктів і дозволить краще використовувати економічний потенціал.

НИЗОВА ДИПЛОМАТІЯ

Через кілька днів після Монголії літак Клінтон приземлився у В’єнтьяні, столиці Лаосу — країни, на долю якої випало понад 580 тис. американських бомбардувань під час В’єтнамської війни. Клінтон протестувала проти цієї війни, коли навчалась в університеті.

Хоча вона обговорила з лаоським прем’єр-міністром питання, пов’язані з «розворотом» США у бік Азії, Лаос не був необхідною зупинкою. Він настільки нею не був, що жоден американський держсекретар не відвідував цієї країни впродовж 57 років.

Потім Клінтон вилетіла в камбоджійський Сіємреап, де зустрілася з групою жінок, які прагнуть організувати профспілки в готелях і на текстильних фабриках, на яких працюють.

Хоча ініціативи Клінтон не привели до великих зрушень у зовнішній політиці, вони породжували проект за проектом.

Рішення, які ухвалює Клінтон, відображають мінливий світ, у якому і міць, і виклики розпорошені сильніше, ніж раніше, і це вимагає від Сполучених Штатів приділяти більше уваги безробітній молоді в Північній Африці і тяжким злидням у всьому світі.

Більш особисте пояснення рішень, які приймає Клінтон, за її словами, має стосунок до її власної боротьби за те, щоб бути зрозумілою. «Коли я була молодою жінкою, для мене було дуже важливо відчувати, що я беру участь в ухваленні рішень», — говорить вона.

Є ще одне пояснення, і воно пов’язане з вірою, якої Клінтон дотримується з дитинства.

«До моїх обов’язків християнки входить намагатись полегшувати страждання людей, — заявила вона 1992 року United Methodist News Service. — Саме тому, що методистська традиція відкрито це визнає, я добре почуваюсь у цій церкві».

СПРАВИ І МАЙБУТНЄ КЛІНТОН

Під час особистого спілкування зрозуміти, що думає Гілларі Клінтон, часто просто. Проте факт у тому, що неабияку частину свого дорослого життя вона провела на публічних заходах, де розібратися з цим нерідко буває складніше.

Ще один приклад цього можна було побачити цієї осені в готелі Sheraton, коли Білл Клінтон представив свою дружину як «ходяче НВО» і коротко пояснив її вчинки як держсекретаря. За його словами, вона намагається не просто бороися з кризами і не давати здійснюватися злу, але й «творити добро».

Усе це означає, що відповідь на запитання про те, чи балотуватиметься Гілларі Клінтон у президенти 2016 року, чи добиватиметься вона роботи, яка дає більше можливостей творити добро, ніж будь-яка інша, — полягає у відповіді на інше запитання: чи зможе вона себе від цього утримати?

28 листопада 2012 року. The Washington Post, США. Переклад ІноЗМІ.ru