Чи приєднається Молдова до Митного союзу?

Останнім часом у експертному середовищі достатньо предметно обговорюють перспективи майбутніх виборів в Україні, однак забувають звернути увагу на події, які відбуваються в сусідній та поки що дружній нам Республіці Молдова (РМ). 24 лютого 2019 року в країні відбудуться парламентські вибори, які за попередньою оцінкою, можуть істотно змінити політичний ландшафт, вплинути на вектор розвитку РМ та на майбутні відносини з Україною.

ПЕРЕДВИБОРЧА АКТИВНІСТЬ

За останні кілька місяців у РМ відбулась низка подій, які вказують на те, що напередодні парламентських виборів рівень політичної напруги в країні лише зростає.

Після серпневих протестів проєвропейської позапарламентської опозиції — партій «Дія та солідарність» (ДС) Андрія Нестасе та «Платформа гідність та справедливість» (ПГС) Маї Санду, а також «політтехнологічного кроку» Партії «Шор», свої масові заходи в жовтні та листопаді провели Демократична партія Молдови (ДПМ) Влада Плахотнюка та проросійська партія соціалістів РМ (СРМ) президента Ігоря Додона.

Мітинг проєвропейської партії влади — ДПМ відбувався 21 жовтня на площі Великих національних зборів у центрі Кишинева. Він був зосереджений на демонстрації досягнень партії під час перебування при владі впродовж останніх кількох років — стабілізація економічної ситуації, зростання зарплат та пенсій, покращення макроекономічних показників, розвиток співпраці з ЄС тощо.

Демократам вдалося впродовж останніх трьох років стабілізувати ситуацію в країні. Але головною метою ДПМ у рамках мітингу в жовтні було публічно, масштабно та пафосно оголосити про новий вектор розвитку — «Про Молдова», який молдавські політики фрагментарно анонсували напередодні заходу. Фактично демократи змінили свої орієнтири з проєвропейських на промолдавські, що передбачають власний шлях розвитку країни з концентрацією на власні можливості. Тобто не виключно проєвропейський шлях розвитку, але й не проросійський..

Чим це зумовлено? Річ у тім, що нині Європейський Союз (ЄС) часто вдається як до формальної, так і не формальної критики Молдови. В Брюсселі розчаровані реформами в країні, згортанням демократичних свобод, кричущим випадком скасування результатів виборів у Кишиневі, тиском на опозицію, корупцією, надмірною концентрацією владних повноважень та контролю над усіма державними структурами олігарха й лідера партії «Влада» Плахотнюка тощо. Ось і виходить, що замість врахування у власній діяльності рекомендації ЄС, молдовська влада на чолі з демократами, де-факто, вирішила маневрувати.

Мітинг «СРМ», який відбувся пізніше — вже 18 листопада ц.р. на тому самому місці в центрі столиці, фактично продовжив передвиборчі перегони.

Прихильники соціалістів на акцію так само, як і «ДМП», були організовано привезені в Кишинів на автобусах із усіх районів Молдови. Вони пройшли маршем центром Кишинева й провели мітинг на центральній площі. На захід завітав головний соціаліст Ігор Додон, який після обрання президентом призупинив членство в Партії соціалістів, але залишається її неформальним лідером. В своєму виступі він заявив, що «терпіння його та народу вичерпано», але треба «не піддаватися на провокації» і дочекатися перемоги соціалістів на парламентських виборах. «СРМ» заявила, що вона бореться з владою і що є єдиною опозицією в країні. Згадувався також і вкрадений із банківської системи «РМ» під час правління проєвропейських сил мільярд доларів тощо. Водночас жодного разу під час виступів очільників «СРМ» не було названо ім’я фактичного керівника «РМ» — Влада Плахотнюка, якого традиційно звинувачують у всіх наявних проблемах.

У підсумковій резолюції мітингу соціалісти виклали свої передвиборчі обіцянки — підняти в кілька разів зарплати та пенсії, забезпечити населення безплатною медициною й освітою, дружба з Росією, вступ у Євразійський економічний союз, приєднання Придністров’я, закриття Офіса НАТО в Кишиневі та заборонити партії та організації, що виступають за об’єднання з Румунією. Фактично соціалісти продемонстрували власні орієнтири на майбутнє, які, з одного боку, відображають побажання значної частини молдавського населення та є відверто популістичними, а з іншого, особливо в контексті зовнішньодержавних орієнтирів, звертають на себе увагу з боку європейського співтовариства загалом, та України зокрема, яка після виборів може втратити партнера на шляху до європейської інтеграції і стати інструментом російського впливу в регіоні з усіма можливими наслідками.

РОЗКЛАД СИЛ

На сьогодні опитування в Молдові, які проведені різними рейтинговими та соціологічними структурами, певною мірою відображають приблизно одну й ту саму картину. До парламенту впевнено проходять проросійська «СРМ», владна «ДПМ» та проєвропейські опозиційні партії «ДС» та «ПГС». При цьому лідирує в списку зі значним відривом партія соціалістів. Так, наприклад, за вересневим дослідженням Асоціації соціологів та демографів Молдови «СРМ» отримає 36,6% опитаних, «ПДС» — 11,9%, «ДПМ» — 11,2%, а «ПГС» — 10,6%. Водночас, за цим дослідженням, найбільшою довірою серед респондентів користуються президент республіки Ігор Додон (26,4%), на другому місці — Андрій Нестасе (5,7%), а на третьому — Майя Санду. У п’ятірку ввійшли також прем’єр республіки Павло Філіп (3,9%) та лідер Партії соціалістів Республіки Молдова Зінаїда Гречаний (2,1%).

Такий розклад сил та вподобань у країні став можливий завдяки тому, що проєвропейські парламентські партії — скомпрометували себе корупційною діяльністю, а уряд — концентрацією владних повноважень, що за умов слабкої підтримки виборців призводить до дефіциту довіри та втрати авторитету влади.

На тлі цього зріс вплив проросійських сил на чолі з президентом Молдови Ігорем Додоном. І хоча за існуючої державної моделі, що запроваджено в Молдові, його посадові повноваження обмежені, він, як політик, користується підтримкою мас, про що й свідчать рейтинги та опитування.

Разом з тим «ДПМ» намагається використовувати наратив загрози проросійського реваншу, але робить недостатньо кроків для реформування країни, забезпечення незворотності проєвропейського курсу, а також вдається до ситуативних альянсів із «СРМ».

Позапарламентська проєвропейська опозиція зосереджується здебільшого на критиці нинішньої влади й нехтує загрозами, які можуть вилитись у проросійський реванш.

Однак варто зазначити, що вибори до парламенту Молдови вперше в історії країни відбуватимуться за змішаною системою — 50 депутатів обиратимуться за партійними списками, а 51 — по одномандатних округах. А тут, на думку знавців «політичної кухні» «РМ», можна очікувати різних несподіванок.

Наразі є чимало міркувань щодо можливих сценаріїв розвитку подій. Так, українські експерти, зокрема з неурядового аналітичного центру «Призма», розглядають низку можливих сценаріїв розвитку подій після виборчих перегонів 2019 року в «РМ». Зокрема:

• коаліція «СРМ» та «ДПМ» (країна рухатиметься курсом «про Молдова» з нахилом у бік РФ);

• перемога «СРМ» (проросійські сили отримують цілковиту більшість мандантів у парламенті та одноосібно керуватимуть країною);

• партійний союз проти «ДПМ» (об’єднання «СРМ» із іншими партіями Республіка Молдова, які пройдуть до парламенту, зокрема проєвропейськими «ПДС» та «ПГС»);

• відсутність коаліції через політичні суперечки та наявний антагонізм і, як наслідок, ще одні, вже позачергові, парламентські вибори.

Найбільш вірогідним сценарієм розвитку подій є об’єднання «СРМ» та «ДПМ», оскільки, після виборів «ДПМ», найвірогідніше, матиме перевагу в мажоритарних округах (адже на місцях у регіонах створено осередки і є відповідний адмінресурс), а «СРМ» — за партійними списками. І хоча головний соціаліст Ігор Додон неодноразово заявляв про неможливість створення коаліції «СРМ» та «ДПМ», на практиці картина може виявитися дещо іншою. Наприклад, зазначені партії неодноразово голосували однаково по низці питань, які цікавили обидві політичні сили (зокрема, внесення змін у виборче законодавство). Також вони мають практично єдину парадигму подальшого розвитку для країни, яка ґрунтується на «власному шляху розвитку для Молдови». Врешті-решт, за оціноками молдавських експертів, лідер «ДПМ» Володимир Плахотнюк має безпосередній вплив на Ігоря Додона.

Така розстановка сил, безумовно, вплине на зовнішню політику країни насамперед у відносинах із Європейським Союзом. Якщо в Брюсселі вже сьогодні розчаровані ситуацією в країні, то після виборів відносини можуть ще погіршитися. Замість цього отримає імпульс співпраця з РФ, оскільки соціал-демократичний альянс намагатиметься компенсувати втрати європейського вектору, шляхом поглиблення відносин із Росіє.

Отже, є висока ймовірність, що в країні буде реалізовано кремлівський план розв’язання Придністровського конфлікту — федералізація Молдови, де кожен суб’єкт федерації зможе впливати на зовнішню політику держави. Надалі це буде продемонстровано світовій спільноті як можливий «шлях до розв’язання конфлікту на Донбасі».

Цілком очевидно, що в разі формування проросійського парламенту в Молдові, відносини між Києвом та Кишиневом погіршаться. Крім того, українська сторона буде змушена посилити військову присутність на кордоні з Молдовою. Адже Київ вважатиме РМ територією російського впливу, яка може бути використана для військової агресії проти України. До того ж приклад федералізації РМ за кремлівським сценарієм, який у разі його реалізації, буде нав’язуватися Києву, є неприйнятним для України.

Хоча й не слід виключати, що союз «СРМ» та «ДПМ» може не відмовитися від спроб налагодити відносини з ЄС та продовжити маневрувати у відносинах із РФ. Однак усе залежатиме насамперед від того чи зможуть партії знайти між собою компроміс та чи піде на це Кремль. Наразі важко щось прогнозувати в однозначно.

Інший, також можливий сценарій розвитку подій РМ, — відсутність згоди серед обраних партій, унаслідок чого не вдається сформувати парламентську коаліцію. Отже, при владі залишається «ДМП», а позачергові парламентські вибори переносять на більш пізній час. Така ситуація вигідна демократам, адже вони отримують додатковий час для керування країною. До того ж населення має відчути зміни, які відбудуться після реалізації прийнятого на 2019 рік держбюджету, де зокрема передбачене зростання пенсій та зарплат. А надалі, як то кажуть — «час покаже» і електоральна підтримка політичних сил може змінитися....

Цілковита перемога проросійської «СРМ» мало ймовірна, через те, що «ДПМ» за рахунок адміністративного ресурсу просто не дозволить цього зробити, а також те, що проєвропейські сили «ПДС» та «ПГС» також мають значну підтримку серед населення.

Сценарій щодо партійного союзу партій, що пройдуть до парламенту проти «ДПМ» — можливий, однак теж малоймовірний через наявність значних суперечок «СРМ» та «ПДС» і «ПГС». Опозиційні партії впевнені, що «соціалісти є політтехнологічним інструментом Влада Плахотнюка».

Однак є ще один важливий момент, який може істотно вплинути на подальший розвиток подій. 16 листопада 2018 року відбулося закрите засідання парламентської комісія РМ з розслідування діяльності фонду Open Dialog, керівником якого є Людмила Козловська. В результаті комісією було винесено рішення звернутися до прокуратури з метою перевірки дій лідерів ACUM Майї Санду і Андрія Нестасе на предмет зради батьківщині. Розслідування нібито показало, що Open Dialog отримував кошти через компанію Silk Road, у якій багато джерел фінансування, в тому числі й російські, переведені через російську схему з відмивання грошей «Ландромат». У рамках цієї схеми тільки в 2010—2014 рр. через Moldinconbank, який тоді контролював В’ячеслав Платон, було відмито понад $20 млн. Слідча комісія парламенту встановила, що фонд Open Dialog оплатив головам ACUM Майї Санду й Андрія Нестасе квитки в Брюссель.

Парламент під час розслідування має провести нову оцінку законопроектів, щодо діяльності політичних організацій. Уряд виступить із пропозиціями з вдосконалення законодавства. ЦВК покарає людей, відповідальних за порушення, а також проведе масштабний аналіз процесів та інституційної спроможності. Не виключено, що Майю Санду і Андрія Нестасе можуть виключити з виборчого процесу на цих парламентських перегонах. А це, звичайно, позначиться на рейтингах очолюваних ними партій.

Місцеві молдавські експерти переконані, що розслідування цієї справи є політично вмотивованим та прямо чи опосередковано не вказує на провину лідерів опозиційних партій. Адже контакти з керівником фонду Open Dialog були поодинокі, витрачені на партійців кошти — мінімальні і становили максимум 300—400 євро, а дії Андрія Нестасе та Майї Санду не мали корисного характеру.

Однак така ситуація «грає на руку» «Демократичній партії» та її керівнику Владу Плахотнюку, а також його протеже президенту РМ Ігорю Додону, адже вони позбавляються конкурентів та можуть отримати збільшення власних прихильників серед значної частини населення Молдови, яке ще не визначилося з вибором.

ПІСЛЯМОВА

Фактично на кінець листопада, всі головні фаворити парламентських виборчих перегонів провели масові заходи в Кишиневі та спробували продемонструвати свої можливості й електоральну підтримку. Проте це лише початок баталій між політичними партіями за владу в РМ, переможець яких стане відомий в кінці лютого 2019 року. На сьогодні ж дійсність така, що парламентські вибори в РМ реально можуть змінити ситуацію в країні. При цьому, попередньо, діапазон змін не достатньо широкий — від зміни вектору розвитку країни на проросійський (з усіма зрозумілими наслідками) до заморожування поточного стану на деякий час. Однак офіційному Києву, з огляду на наявні оцінки, слід звернути увагу на можливі зміни в Молдові та враховувати їх у своїх майбутніх відносинах із Кишиневом.