Давня проблема на Новому кордоні в Китаї
Якби путч у серпні 1991 року проти Михайла Горбачова не провалився, то в Росії могли б статися ті ж події, які нещодавно мали місце в Сіньцзяні. Замість повідомлень про придушення протестів в Урумчі, столиці Сіньцзяну, ми могли б читати про сотні вбитих на вулицях Алмати, і оглядачі порівнювали б ці події з кривавим придушенням демонстрацій на підтримку незалежності України в минулому році в Львові.
Як і з сьогоднішніми подіями в Китаї, було б невиразне міжнародне засудження, а також спекуляції відносно наявності можливих зв’язків між казахськими бойовиками та групами емігрантів або ісламськими фундаменталістами. Експерти нагадали б нам, що Казахстан ніколи не був країною, і що українські вимоги щодо незалежності, з історичної точки зору, носять сумнівний характер. Замініть Сіньцзян на Казахстан, а Тибет на Україну — і отримаєте повну картину подій.
На щастя, путч закінчився фарсом. Повалений радянський режим не зміг придушити зростаючий демократичний рух у Росії. Володимир Путін зміг зробити це на одне десятиріччя пізніше. Вибравши бойню на площі Тяньаньмень у 1989 році, комуністичне керівництво Китаю поставило свою країну на шлях, різко відмінний від того, на якому згодом опинилася Росія.
Хоча китайська політика привела до економічного зростання в стилі Піночета, в масштабах країни, яку можна порівняти з континентом, вона забезпечила такі умови, щоб ніхто не відчував незалежності, в тому числі й більшість населення — китайська етнічна група Хань. Це означає, що тоді як Казахстан і Україна є незалежними, в Тибеті й Сіньцзяні чергуються фази бурхливого обурення та кривавих репресій.
Незважаючи на те, що в Росії існує автократичне управління, запровадження китайського диктаторського стилю правління здається малоймовірним, хоча ВВП на душу населення минулого року становив $15 800, або приблизно втричі більше, ніж у Китаї. У цей час більшість населення Китаю підтримує політику, що проводиться урядом, у тому числі — жорстоке придушення меншин і відмова від демократичних свобод.
Фактично передбачається, що останнє є ціною, яку сплачують за успішність проведених дій. Це не новий феномен. 1863 року російський демократичний мислитель Олександр Герцен, коментуючи жорстоке придушення царською армією польського повстання в своєму журналі «Колокол», писав, що застосування жорстокості на вулицях Варшави означає застосування жорстокості на вулицях Санкт-Петербурга. Тиранія — це комплексне розв’язання питань. Його коментарі призвели до втрати читацької аудиторії, а «Колокол» був закритий.
Коли Герцен писав свої рядки, Москва не тільки успішно займалася придушенням поляків, знову підтверджуючи свій вплив на другу половину століття, а також спільно з Китаєм ділила Центральну Азію, відому на той час як Туркестан. Східна частина регіону потрапила під правління Китаю і була перейменована на Сіньцзян або Новий кордон.
У часи ослаблення китайського правління, як це було в 30-ті та 40-ві роки, за підтримки Росії на короткий час створювалися республіки Східний Туркестан, які намагалися звільнитися до того моменту, поки Росія та Китай не знаходили нові можливості співпраці. Передбачається, що керівництво другої республіки Східний Туркестан було знищено за наказом Сталіна, коли літак, що перевозив делегацію для проведення переговорів, розбився в радянському повітряному просторі.
Відтоді республіка Східний Туркестан існує тільки на папері, як така, що є членом створеної 1991 року Організації невизнаних націй та народів (ОННН UNPO), ймовірного конкурента Організації Об’єднаних Націй (ООН). У самому Сіньцзяні хвилювання нині носять швидше соціальний, ніж політичний характер і направлені на культурне придушення (зараз китайська етнічна група Хань становить половину населення регіону), а не прагнення до незалежності. Масові вбивства, які мали місце, зможуть це змінити, оскільки жорстокість незмінно породжує радикалізм.
У короткотерміновій та довготерміновій перспективі, правління Китаю в Сіньцзяні та на Тибеті перебуває в безпеці, міжнародне співтовариство не буде кидати виклик члену Ради Безпеки. Лише самі мешканці можуть це зробити, однак комплексний підхід, згідно Герцену, дозволить цьому запобігти: так само, як тибетці, уйгури не викликають співчуття з боку групи Хань, які вимагають їхньої крові; це зрозуміло, враховуючи, що спочатку група Хань у Лхаса та Урумчі були вимушені заплатити за свої власні злочини в Китаї. У той же час, у довготерміновій перспективі в китайського керівництва є підстави для неспокою: Сіньцзян буде рости й стане проблемою, аналогічною Тибету.
Фактично, хоча ОННН, до складу якої Сіньцзян і Тибет входять разом з Ассирією та народом ріки Буффало, наповнена повітрям Братів Маркс (можна очікувати, що Фрідонія, містична країна з прем’єр-міністром Граучо Марксом, буде включена до списку), шість держав-членів увже покинули організацію, щоб вступити в ООН, а незалежний край Косово, у разі його невизнання ООН, можливо, вступить до цієї організації. Політично карти ніколи не висікають з каменя.
Тому можна без жодних побоювань передбачити, що не тільки академіки й кореспонденти, але й офіційні особи в Пекіні займаються вивченням історії повстання в Кульджі та партизанів Османа Батира. Їм варто про це подумати, адже що сталося з поляками, яких Росія так успішно придушила в 1863 р.?
ОФIЦIЙНО
«Уряд Китаю піклується про національні меншини...»
Ся ХУНЧЖАН, радник Посольства КНР в Україні:
— В історії завжди існували зовнішні сили, що прагнули захопити сфери впливу в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі. Вони існують і зараз за кордоном, виступаючи проти національної єдності Китаю. Саме за їхньої підтримки 5 липня цього року в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі сталися масові насильницькі безладдя.
Факти доводять, що це був умисний і запланований насильницький злочинний акт, задуманий і спровокований з-за кордону Всесвітнім уйгурським конгресом і здійснений на території Китаю. Представники Всесвітнього уйгурського конгресу на чолі зі своїм лідером Ребією Кадір за допомогою мережі інтернет, телебачення, телефонного зв’язку зв’язувалися з сепаратистами в КНР і настирливо закликали їх діяти сміливіше, спровокувати серйозніший інцидент. Незважаючи на незначну чисельність, сепаратистські сили налаштовані на рішучі дії. Саме вони заявляють за кордоном, що в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі порушуються права людини, ханьци переслідують уйгурів, знищують їхню культуру.
Уряд Китаю піклується про національні меншини, впроваджена спеціальна політика, направлена на розвиток самоврядування, збереження та розвиток культури, національних пам’яток, телерадіомовлення, освіти, друкарських видань. Беручи до уваги корінні традиції народу Сіньцзян-Уйгурського автономного регіону, йому не лише присвоєний статус автономного, але й офіційно встановлена низка пільг для представників нації уйгурів. Китайський уряд твердо дає народу знати, що Китай — це єдина неподільна країна, а ханьци і національні меншини невіддільні один від одного.
За останні 30 років наша країна продемонструвала світовій спільноті прогресивне зростання економіки. Однак необхідно зауважити, що між східною та західною частиною Китаю завжди існувала різниця в економічному розвитку. Урядом Китаю розроблена стратегія прискореного розвитку західних регіонів, впроваджена спеціальна пільгова політика. Держава робить великі капіталовкладення в інфраструктуру, тим самим сприяє швидкому розвитку західних регіонів. У останні роки помітний явний прогрес у розвитку економіки цього регіону — саме він став особливо популярний серед туристів та бізнесменів із середньоазіатських країн.
Китайський народ добре розуміє, наскільки життєво важливе збереження єдності та стабільності держави, саме тому громадськість Китаю була обурена інцидентом 5 липня цього року, адже ця дія сепаратистів Китаю була направлена на підрив стабільності, розкол єдиної держави, тим самим загрожуючи територіальній цілісності країни.
Яскравим свідченням єдності китайської нації є той факт, що під час інциденту 5 липня неодноразово місцеві уйгури рятували ханьців. Після цього інциденту багато уйгурів різко засуджують цей злочинний акт. Це ще раз підтверджує, що згуртованість народу — це позиція абсолютної більшості громадян Китаю, а сепаратисти є лише малою частиною народу. Завдяки активним пожертвуванням грошей місцевого народу та бюджету місцевого уряду всім постраждалим від подій 5 липня цього року виділено по 420 тис. юанів на особу — і це про що багато свідчить.
Ситуація в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі нині стабілізувалася: нормально працюють системи комунальної інфраструктури, транспортна та економічна системи, налагоджений громадський порядок.