Дводержавне рішення Біньяміна Нетаньягу: містифікація чи реальність?
Через тиждень після того, як президент Сполучених Штатів Барак Обама виступив перед мусульманським світом, прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу вперше за увесь час своєї політичної діяльності підтримав створення палестинської держави. Але при цьому він висунув також умову, котру кожен із попередніх ізраїльських лідерів ставив на переговорах — палестинці також повинні визнати Ізраїль, як єврейську державу. Що по суті означає, що палестинські біженці повинні відмовитися від своєї мети повернутися на територію Ізраїлю.
Біньямін Нетаньягу сказав, що він підтримує бачення миру на Близькому Сході президента Обами, додавши, що «я готовий їхати до Дамаску, Ер-Ріяду та Бейруту» й готовий зустрітися з будь-яким арабським лідером в будь-який час та у будь-якому місці. Що ж стосується Єрусалиму (а питання щодо його статусу є найбільш спірним), то Нетаньягу наполягав на тому, що місто повинне залишитися неподільною столицею Ізраїлю. Незважаючи на те, що палестинці прагнуть зробити Східний Єрусалим столицею своєї майбутньої держави.
Білий дім похвально відгукнувся на виступ ізраїльського прем’єра, і президент Обама вважає, що це «важливий крок» вперед, і що це рішення може й має забезпечити безпеку Ізраїлю та реалізацію законних прагнень палестинців до створення життєздатної держави. Утім, реакція палестинської сторони також має надзвичайно важливе значення. Так прес-секретар палестинського президента Махмуда Аббаса Набіль Абу Рдайнах заявив, що «виступ представника правого крила Нетаньягу зруйнував основи для проведення переговорів, коли він говорив про єдиний Єрусалим, усунення проблеми біженців із переговорів і визнання єврейської держави».
Таким чином, кожна зі сторін багато десятилітнього конфлікту говорить про те, що болить саме їй і жодною мірою не хоче прислухатися до доводів та аргументів своїх опонентів. Якщо пригадати погляди попередників Нетаньягу в керівництві Ізраїлю, то навіть безкомпромісний Аріель Шарон був готовий піди значно далі, ніж його теперішній наступник. Так, свого часу Шарон наголосив: «Ми приступаємо до неймовірно важкого й хворобливого кроку — евакуації поселень із Сектору Газа й Північної Самарії. Не з легким серцем уряд Ізраїлю прийняв це рішення». Нині ж Нетаньягу не готовий зовсім відмовлятися від будування нових поселень на Західному Березі, а значить і не готовий піти хоч би на найменші поступки палестинцям.
Якщо розглянути попередню мирну ініціативу колишнього лідера Америки Джорджа Буша й теперішню президента США, то можна сказати, що в Барак Обама так само сліпо вірить в ідею фікс — досягнення миру на Близькому Сході до кінця свого президентства. Схоже, що Барак Обама намагається наступати на ті ж граблі, що і його попередник на президентському посту Джордж Буш (а до того й Білл Клінтон), прагнучи за своє президентство досягти результату, якого неможливо було добитися за всі попередні шість десятиліть конфлікту.
У той же час, основна причина продовження палестино-ізраїльського конфлікту — це арабська нездатність прийняти той факт, що хтось інший має право на землі, які вони приписують лише собі й право на існування Ізраїльської держави. Але іронія долі полягає в тому, що чим більше араби воюють з Ізраїлем, тим менше землі вони зрештою зможуть отримати після завершення мирного процесу. Адже в 1948 палестинці мали право майже на половину території підмандатної Британії Палестини, зараз якщо вони навіть погодяться на проголошення своєї незалежної держави в нинішніх кордонах, то, в кращому разі, вони отримають не більше ніж третину того, що могли б мати раніше.
Після кризи попередніх 60 років, ілюзія про установлення миру в 2009 році є помилковою. Мирне питання не може завершитися лише за помахом політичної «чарівної палички» президента Барака Обами й остаточне рішення не може бути досягнуте в один день або рік. Має бути виконано багато попередньої роботи арабами й ізраїльтянами, перш ніж мирний процес зможе досягти позитивних результатів.
Якщо ж поставити питання: чим відрізняються погляди прем’єра Нетаньягу на мирне врегулювання від поглядів попередніх урядів Ехуда Ольмерта й Аріеля Шарона, то відповіддю може бути одне: межа переговорних компромісів ніколи не сягала питання повернення біженців. І якщо з приводу Східного Єрусалиму можна гіпотетично ще дискутувати, то на переселення мільйонів арабів на територію Ізраїлю, котре б означало знищення єврейської держави, навряд чи погодиться будь-який ізраїльський уряд. Нині та у віддаленому майбутньому.
Так само небажання палестинців і всього арабського світу визнавати Ізраїль єврейською державою перекреслює усі подальші починання мирного процесу. Можливо, президент Барак Обама ще не зовсім усвідомлює, що подібне підводне каміння ніяк не вдасться обійти при просуванні миру на Близькому Сході, але ж державний секретар США Гілларі Клінтон, котра має куди більший міжнародний досвід, мала б усвідомлювати, що нещодавня мирна ініціатива Обами, за ситуації, котра складається в близькосхідному регіоні, більше виглядає як імітування мирного процесу, ніж його реальне просування вперед.
Адже Ізраїль і за жодних умов не здатен погодитися на повернення кордонів між ізраїльською і палестинською територією, котрий існував до 1967 року. Звичайно, американська адміністрація спроможна використати свій авторитет і політичний тиск для того, щоб примусити Біньяміна Нетаньягу зробити публічно жест доброї волі, подібний до останнього його виступу. Але Нетаньягу й надалі будуватиме свої пропозиції подібним чином, на перед знаючи, що палестинська сторона завжди прагнутиме до більшого, а це означатиме, що й на далі відкидатиме мирні пропозиції Ізраїлю.
Однак подальше імітування мирного процесу може призвести до ситуації, подібної до тієї, коли після провалу ініціатив Білла Клінтона у вересні 2000 року почалася друга палестинська інтифада. То ж чи не може статися так, що ймовірна невдача мирних ініціатив президента Барака Обами здатна спровокувати наступну, третю інтифаду? До всього ж необхідно враховувати й той фактор, що в Ірані на другий термін переобраний протегований іранськими муллами президент Ахмадінежад, що, у свою чергу, означатиме активну підтримку Іраном ХАМАСу.
На загал в арабському світі без ентузіазму сприйняли виступ прем’єр-міністра Нетаньягу. Так впливова єгипетська газета Al-Ahram назвала його містифікацією та хитрим і глузливим маневруванням. «Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу, — пише Al-Ahram, — в кінцевому підсумку примусив себе вимовити піддані анафемі два слова — «палестинська держава», при цьому обмежуючись численними застереженнями. Фактично це був оновлений варіант пропозиції Аріеля Шарона від 25 травня 2003 року, висунутої у відповідь на «дорожню карту». Нетаньягу вважає, що цим він перекинув м’яч назад на поле Обами».
Які перспективи може очікувати палестинсько-ізраїльський конфлікт? Не виключено, що для адміністрації президента США було дуже важливо, щоб прем’єр Нетаньягу публічно озвучив свою принципову згоду на створення палестинської держави. Не виключено, що для Барака Обами перша вагома поступка Нетаньягу стала вирішальною у сенсі пошуків політичних маневрів, котрі в кінцевому підсумку здатні привести до мирного вирішення затяжного близькосхідного конфлікту на умовах Америки. Адже тільки тоді стає зрозумілим, чому Білий дім вітав контроверсійний і неоднозначний виступ ізраїльського прем’єр-міністра. Бо, таким чином (проти своєї волі), Біньямін Нетаньягу почав рухатися в напрямку реалізації стратегічного бачення президента Обами, яке має завершитися за його планами створенням незалежної палестинської держави зі столицею у Східному Єрусалимі.
Барак Обама вже знає, яку ціну доведеться заплатити за мирну угоду, котру Вашингтон вважає важливою для американських інтересів. Що ж стосується права на повернення, армії та кордонів нової держави, то це може бути досягнуто тільки в ході переговорів.
