Глобалізація етики
Багато європейців сумніваються, що Азія зможе наздогнати Європу в сферi регіональної інтеграції. Але Азія не лише має стабільні загальні етичні засади, які були так важливі для європейської інтеграції, але також і добре розвинені моральні принципи; певні з них були частиною азіатської культури задовго до того, як схожі принципи було ухвалено в Європі. Дійсно, ці азіатські принципи можуть стати частиною загальної глобальної етики, що виникає.
Звичайно, в Азії ще немає пов’язуючого ядра культури, яке можна порівняти з європейським, що походить з іудейсько- християнських традицій та ідей Просвіти. Але європейцям не треба бути дуже зарозумілими, тому що за останні кілька років загальна європейська культура продемонструвала свою крихкість, особливо у світлі політики «розділяй і володарюй» адміністрації Буша, яка протиставила «стару» Європу «новій» Європі. І також, як нелюдяні теракти 11 вересня 2001 року істотно підірвали довіру до ісламу в очах багатьох людей, вторгнення в Ірак, що базується на брехні, нанесло збиток як християнству, так і західній системі цінностей.
Хоч у Азії немає культурного ядра, яке є в Європи, існують ключеві етичні засади, якими протягом довгого часу керувалися азіатські суспільства й що вказували на загальні етичні основи. Дійсно, в певному відношенні Азія володіє бiльшим досвідом міжкультурних відносин, ніж Європа. Вже в III столітті до нашої ери буддизм розповсюдився мирним шляхом від Індії до Шрi- Ланки й на великі території південно-східної Азії. У першому столітті нашої ери його поширення тривало вздовж Великого шовкового шляху на Середню Азію та Китай, досягши Кореї й Японії кілька століть потому.
Етнічно однорідна Японія є прикладом того, як три різні релігії — синтоїзм, конфуціанство та буддизм — можуть мирно співіснувати й у багатьох випадках переплітатися. Навіть іслам, поширення якого було в основному пов’язано з військовим завоюванням на Близькому Сході, в Індії та Північній Африці, прийшов до південно-східної Азії відносно мирним шляхом через торговців, вчених і містиків.
Більш того, вже в V столітті до нашої ери в Китаї існував історично важливий та етично орієнтований гуманізм. Концепція «рен», що відповідає нашому humanum, є центральним поняттям в китайській традиції.
Конфуцій також першим сформулював золоте правило оборотності: «Ніколи не нав’язуй іншим те, що не вибрав би для себе». Через китайські ієрогліфи концепція рен і золоте правило розповсюдилися на значну територію, що перебувала під впливом Китаю, від Середньої Азії до Тайваню й від Кореї до Сингапуру.
Однак це золоте правило також зустрічається і в індійській традиції. У джайнізмі говориться, що «людина повинна ставитися до всіх істот так, як бажала б, щоб ставилися до неї». Буддизм учить: «Те, що неприємно мені, не може бути приємним й іншому, а якщо щось неприємно мені, як я можу заподіяти це іншому?» У індуїзмі говориться, що «людина не повинна поводитися по відношенню до інших так, як було б неприємно їй самій; це і є сутність моральності».
Це «золоте правило», звичайно, можна знайти й у аврамічних релігіях. Раббі Гіллель (60 р. до н.е.) сказав: «Не роби іншим того, чого не бажаєш для себе». Ісус обрав більш позитивне формулювання: «Роби іншим тільки те, що хотів би, щоб зробили тобі». Схожа концепція існує й у ісламі: «Ніхто не є істинно віруючим, поки не бажає брату своєму того ж, чого бажає собі».
Більш того, така схожість не обмежується принципом гуманності та золотим правилом оборотності. Чотири етичних правила були покладені в канон буддизму фундатором йоги Патанджалі, а також в китайську традицію й, звичайно, в три пророчі релігії: «не вбий», «не вкради», «не давай помилкових свідчень» і «не зловживай своєю сексуальністю».
Ці транскультурні етичні правила утворять структурні елементи загальної людської етики, як би ми її не називали, й роблять майже недоречними розмови про глибокий антагонізм між «азіатськими» та «західними» цінностями. Якщо Азія зосередиться на своєму транскультурному етичному ядрі, може з’явитися абсолютно новий дух єдності, що використовує м’яку силу замість військової сили, й що не знає ворогів, а тільки партнерів і конкурентів. Таким чином, Азія змогла б наздогнати Захід в області культурної інтеграції, одночасно сприяючи створенню справді мирного нового світового порядку.
Цей проект відрізняється від руху на захист прав людини на Заході, заснованого на теорії природного права. Його метою є інтегрувати цінності, норми та відношення етико-релігійних традицій, які, незважаючи на специфічні форми вияву в різних культурах, властиві їм усім, i які можуть знайти підтримку й у нерелігійних людей.
Ханс КЮНГ — президент Фонду глобальної етики (Stiftung Weltethos), заслужений професор у відставці екуменічної теології при Університеті Тюбінгена.
