Глобалізація визначає реальність нашого часу,

Протягом найближчих місяців у багатьох країнах має відбутися дуже багато виборів і політичних переміщень. До їх неповного списоку входять Росія, Китай, Франція, США, Єгипет, Мексика і Південна Корея.

На перший погляд, у цих країн мало спільного. Деякі з них є усталеними демократіями, деякі — авторитарними системами, а решта перебувють десь між цими двома станами. Проте незважаючи на всі їх відмінності, ці уряди — та особи, які їх очолюватимуть, — багато в чому стикаються з однаковими проблемами. Особливо виокремлюються три проблеми.

По-перше, жодна з цих країн не є цілковитим своїм господарем. У сучасному світі жодна країна не має цілковитої автономії та незалежності. Певною мою всі залежать від доступу до іноземних ринків для продажу своїх промислових товарів, сільськогосподарської продукції, ресурсів чи послуг або для їх закупівлі. Ніхто не може усунути економічну конкуренцію з іншими країнами за ринки третіх країн. Багато країн потребують припливу капіталу для інвестицій і фінансування держборгу. Глобальний попит і пропозиція значною міою впливають на формування цін на нафту та газ. Економічна взаємозалежність і пов’язана з нею вразливість є неминучими чинниками сучасного життя.

Але економічна залежність від інших не є єдиною міжнародною реальністю, яку уряд має враховувати. Не менше складо для країни — а часом навіть неможливо — ізолювати себе від тероризму, проникнення зброї, пандемій, зміни клімату.

Врешті-решт кордони не є непроникними. Навпаки, глобалізація — величезний, що прямує через кордони потік людей, ідей, парникових газів, сировини, послуг, валют, товарів, телевізійних та радіосигналів, наркотиків, зброї, електронної пошти, вірусів (комп’ютерних і біологічних) та багато іншого — визначають реальність нашого часу. Лише кілька цих завдань можуть бути вирішені в односторонньому порядку — найчастіше на передній план виходять співпраця, компроміси і міра участі різних держав.

Другим універсальним завданням є технологія. Уявлення про світ Джорджа Оруелла, викладене ним у книжці «1984», навряд чи могло бути більш помилковим, тому що відмітною рисою сучасних технологій є не Великий Брат, а децентралізація. Сьогодні на робочому місці чи в руках однієї людини можна вмістити більше обчислювальної потужності, ніж можна було зібрати в одній кімнаті всього лише покоління тому.

У результаті нині люди у всьому світі мають ширший доступ до більшої кількості джерел інформації, ніж будь-коли раніше, що ускладнює урядові завдання контролю, а тим паче монополізації потоку знань. Також завдяки телефонам та соціальним мережам громадяни мають змогу непомітно для інших і безпосередньо спілкуватися одне з одним.

Одним із наслідків цієї тенденції є те, що авторитарні уряди вже не можуть утримувати контроль над своїми громадянами так само просто, як це вдавалося їм раніше. Технологія, поза сумнівом, є одним з пояснень повстань, які ми спостерігаємо в більшій частині арабського світу. Але сучасні технології також мають наслідки для усталених демократій. Набагато важче створити суспільну згоду і керувати світом, в якому громадяни можуть обирати, що їм читати, дивитися і слухати та з ким їм спілкуватися.

Третя повсюдна проблема, яка чекає нових лідерів, це неминуча реальність того, що зростання потреб громадян перевищує спроможність їх задоволення. Це завжди було слушним для так званого світу, що розвивається (і часто досить бідного). Але тепер це стало проблемою і для відносно благополучних зрілих демократій, а також для тих країн, які розвиваються дуже швидкими темпами.

Економічне зростання в багатьох випадках відбувається повільніше за свою історичну норму. Це цілком зрозуміло щодо більшої частини Європи, Японії та США. Але зростання також сповільнюється в Китаї та Індії, на яких в сукупності припадає понад третина світового населення. Високий рівень безробіття, особливо в США та Західній Європі, і особливо серед молоді й тих, хто наближається до кінця своєї трудової діяльності (але які житимуть ще впродовж десятиліть). Чинником, що непокоїть над усе, залишається те, що більшість цих процесів призведе до тривалого безробіття.

Кінцевим результатом цих економічних та демографічних зрушень є те, що велика частина національного доходу нині спрямовується на забезпечення охорони здоров’я, пенсій та інших видів базового соціального забезпечення, тоді як частка працездатних громадян, що постійно знижується практично в будь-якому суспільстві, нині працює на утримання непрацюючих співгромадян, кількість яких дедалі збільшується. Це зростання кількості утриманців стане ще сильнішим, призводячи до зростання економічної нерівності; що більше багатства буде зосереджуватися в меншій кількості рук, то менше буде шансів виконати обіцянку гідного рівня життя для більшості людей.

Разом ці три тенденції — втрата економічної і територіальної автономії, поширення інформаційних технологій, а також уповільнення зростання на тлі зростання та старіння населення — створять величезні політичні проблеми практично в кожній країні. Вимоги зростають, тоді як здатність уряду задовольнити їх зменшується. Керівники, які переймають владу після змін цього року, вимушені будуть протистояти цій фундаментальній реальності.

Керівники також повинні будуть протистояти побічним ефектам у вигляді з зростання націоналізму, популізму і в подекуди екстремізму. Вороже ставлення до імміграції та економічний протекціонізм вже помітні і, згідно деяким прогнозам, зростатимуть.

Ці події усередині окремих країн роблять важчим завдання досягнення глобального консенсусу щодо того, як впоратися із зовнішніми загрозами: успішно керувати за межами країни стане настільки ж складно, наскільки це стане складно усередині. Наближаються складні часи, як для громадян, так і керівників.

Річард Н. ХААС — колишній директор Відділу стратегічного планування в Державному департаменті США, нині президент Ради з міжнародних відносин.