Гра ХАМАСу з нульовою сумою
Уявіть, що ваш найближчий сусіда — з яким у вас давня і кривава ворожнеча — виймає рушницю і стріляє вам у вікна своєї власної вітальні, повної жінок і дітей. Більше того, він тримає навколішках свою дочку в той момент, коли цілиться у ваших дітей. Він заявляє, що він не зупиниться доти, доки не перестріляє всю вашу родину. Поліції — немає. Що вам робити?
Один варіант — не робити нічого або мало що робити. Деякий час ви так і чините. Зрештою, ваш сусід бідний і травмований, між вами сумна і складна історія, і ви частково в цьому винні.
Але зрештою, коли один із пострілів влучає в спальню вашої дитини, ви вирішуєте — все, досить. Ви виймаєте свою рушницю набагато кращої якості. Ви робите точковий удар: цілитеся в голову стрільця і намагаєтеся не влучити в невинних.
В абстрактному сенсі це саме те, що в даний момент робить Ізраїль.
Поняття «точковий» не підходить щодо крові та мук, що охопили Газу минулого тижня. Спробуйте, як намагається Ізраїль, цілитися лише в одних бойовиків — трупи цивільного населення виймають зі щебеню, бо, як і в метафоричному будинку нашого бандита, бойовики і цивільні жителі населяють один і той же міський простір у Газі.
Місто Газа і Рафа — багатолюдні й бідні, й більше ніж коли-небудь вони попутно служать армійськими таборами. Бойовики навчаються поряд зі школами, а ракети зберігаються в підвалах житлових будинків. За недавніми повідомленнями, керівництво ХАМАСу в цей час переховується в лікарнях. Понад мільйон палестинців, які не можуть тікати ані до Єгипту, ані до Ізраїлю, протягом багатьох років живуть під керівництвом військової хунти, яка надає першорядне значення вбивству ізраїльтян через міжнародний кордон за будь-яку ціну.
Звичайно ж, цивільні мешканці завжди перебували на лінії вогню і завоювань від Трої до Берліна. Але жоден режим ніколи так умисно не використовував своїх громадян як засоби для того, щоб викликати всесвітню симпатію, як заручників для сучасної чутливості. У той час як теорії справедливої війни вчать нас не заподіювати шкоди цивільному населенню, ХАМАС і його воєнізоване крило прийняли свідому ухвалу — зробивши ставку на глобальну гуманітарну заклопотаність — гарантувати, щоб Ізраїль уразив якомога більше цивільних жителів.
Навіть якщо поточна війна Ізраїлю з ХАМАСом є справедливою війною — що передбачають її спроби обмеженої та «стриманої» відплати після восьми років ракетного обстрілу ХАМАСом, після виведення ізраїльських військ в односторонньому порядку з Гази — вона також є дуже брудною війною. Існує сумна гра з нульовою сумою між стражданнями палестинців та ізраїльським суверенітетом, безпекою і нормальним життям.
Більшість ізраїльтян — навіть ті, хто сподівається побачити незалежну і успішну Палестину протягом свого життя, — згодні з тим, що напад на ХАМАС був необхідним. Багато інших не хоче, щоб ізраїльська армія почала наземне вторгнення в Газу. Прем’єр-міністр Ехуд Ольмерт справедливо дозволив конвої продовольства і медикаментів до Гази під час бойових дій, а в ізраїльських лікарнях лікуються декілька поранених громадян Гази.
Не без розумних підстав Ізраїль хоче угоди про перемир’я з міжнародними гарантіями і моніторингом, яке повністю припинило б атаки ХАМАСу на його територію. Але в міру того, як світова громадська думка прокидається від своєї святкової дрімоти, вона скоріше за все повернеться проти Ізраїлю. Зрештою, Ізраїль — це могутня держава, колишня окупаційна держава, кращий стрілець. Його бомбардування Гази є не «пропорційним».
Дійсно, немає ніякої симетрії в стражданнях по обидва боки кордону. Жителі Гази почувають себе гірше, ніж ізраїльтяни з усіх поглядів. Але невже це означає, що Ізраїль повинен дозволити їм продовжувати стріляти в нього? Чи Ізраїль повинен відповісти «пропорційно», щодня запускаючи від 10 до 80 ракет, без розбору націлених на будинки і школи Гази, протягом наступних декількох років?
Ізраїльтяни звикли до звинувачень загального характеру. Це та ідея, яка об’єднує націю, лівих і правих, в похмурому рішенні. Що, питають ізраїльтяни, зробили б інші країни? Невже страждання цивільного населення ворога перевершують суверенітет Ізраїлю? Чи перевершують вони реальні, нехай і менш криваві, муки і побоювання сотень тисяч ізраїльтян протягом довгих років?
Ольмерт, міністр оборони Ехуд Барак і міністр закордонних справ Циппі Лівні відклали свою політичну конкуренцію, щоб сформулювати відповідь: Ізраїль повинен відбити ракети Гази.
І все ж таки єдність Ізраїлю може бути недовгою. Це демократія, а не нація з одним голосом, і при тому, що в лютому пройдуть загальні вибори, дебати тривають як всередині уряду, так і за його межами. Якщо кампанія проти Гази стане схожою на Ліван із гуманітарною катастрофою, триваючим бомбардуванням ізраїльських цивільних мешканців, або і тим і іншим, то внутрішня критика відгукнеться гучною і чіткою луною.
Але навіть противники другої війни Ольмерта повинні усвідомити грубий факт, що ХАМАС є смертоносним. На шкоду своїм власним людям, його лідери Халед Машаль та Ісмаїл Ханія не хочуть ні миру, ні компромісу. Як і їхній друг і прихильник президент Ірану Махмуд Ахмадінежад, вони хочуть смерті Ізраїлю. Ось і все.
Один промінь надії полягає в тому, що помірковані арабські лідери, в тому числі міністр закордонних справ Єгипту, відкрито звинуватили ХАМАС у поточному скрутному становищі Гази. Єгипет, Саудівська Аравія та Йорданія прагнуть виступити посередниками для встановлення миру і, можливо, врятувати палестинців від їхнього власного найгіршого керівництва. Ізраїль пройшов довгий шлях відтоді, як арабський світ хотів знищити його. Вперше видні арабські голоси знімають з Ізраїлю масову відповідальність, яку деякі західні критики все ще ліниво покладають на нього.
На даний час Ізраїль повинен прагнути до найбільш безпечного перемир’я, яке він може досягнути за умови, що ХАМАС припинить стріляти зі своєї власної переповненої вітальні. Але після виборів у лютому наступний керівник Ізраїлю повинен зіткнутися з помірним арабським викликом. Він або вона повинні відкрито говорити з Арабською Лігою, чий запропонований план мирного врегулювання потребуватиме жорстких переговорів із ізраїльського боку, але є розумним початком для запобігання майбутнім війнам, у тому числі справедливим війнам. Дайте йому шанс.
Фаня Оз-ЗАЛЬЦБЕРГЕР — професорка і голова кафедри сучасних досліджень Ізраїлю в Університеті Монаш у Мельбурні в Австралії та директорка Дослідницького форуму політичної думки ім. Позена на факультеті права в Університеті Хайфи в Ізраїлі. Серед її книжок «Тлумачення освіти» та «Ізраїльтяни в Берліні».
