«Грузинська мрiя» демонструє свій темний бік
Коли грузинський президент Михаїл Саакашвілі визнав свою поразку на парламентських виборах, він створив важливий і чудовий прецедент. Ніколи раніше на Кавказі і майже ніколи на пострадянському просторі в цілому керівник країни не передавав владу мирно після демократичних виборів. Для Саакашвілі, якого його внутрішні супротивники, Кремль і цинічні огудники на Заході давно вже називають диктатором, Грузія стала вище за політичну кар’єру, коли він поступився місцем коаліції «Грузинська мрія» мільярдера Бідзіни Іванішвілі, що узяла парламент під свій контроль.
Проблеми почалися вже наступного дня після виборів, коли Іванішвілі, що сколотив статки в Росії і до недавнього часу жив на самоті, несподівано провів у штаб-квартирі своєї партії незрозумілу прес-конференцію. На ній він зажадав, щоб Саакашвілі, президентський термін якого закінчується у жовтні 2013 року, негайно пішов у відставку. Коли кореспондент Bloomberg News запитала Іванішвілі, чи означає його тріумф на виборах повернення до Грузії організованої злочинності, той гаркнув на неї у манері, що більше притаманна поганенькому тиранові, ніж демократові. Загалом прес-конференція і поведінка Іванішвілі довіри не вселили. І хоча він пізніше відмовився від своєї вимоги про вихід Саакашвілі у відставку — після того, як світова громадськість висловила своє обурення, — в останні дні він знову почав її озвучувати, явно осмілівши після серії арештів із політичною підосновою.
Нещодавно поліція затримала колишнього міністра оборони з адміністрації Саакашвілі і чинного начальника штабу Збройних сил Грузії. Обох помилково звинуватили у «словесних і фізичних образах» військовослужбовців 2011 року. Після цього було затримано ще 15 осіб — всі члени «Єдиного національного руху» Саакашвілі (включно із заступником мера Тбілісі) або державні службовці з Міністерства внутрішніх справ. Вихідними це міністерство оголосило про викриття фактів зловживання службовими повноваженнями колишнього прем’єр-міністра Вано Мерабішвілі, а генеральний прокурор пообіцяв викликати його на допит, не вказавши точної дати. Під час візиту в Тбілісі у понеділок верховний представник Європейського союзу з закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон піддала критиці напружену політичну ситуацію, що склалася в країні, сказавши: «Не повинно бути вибіркового правосуддя, не повинно бути помсти політичним супротивникам».
Іванішвілі завуальовано погрозив опозиції, що критика нового уряду в разі її продовження призведе до подальших арештів і що політичне полювання на відьом припиниться лише в тому разі, якщо його супротивники замовкнуть. «Я якось сказав [президентові] Саакашвілі, що йому краще встати, вибачитися і подати у відставку. Це ключ до всього того, що відбувається сьогодні, — заявив Іванішвілі минулого тижня. — Але вони до цих пір зображають із себе ангелів. Вони брешуть нам. Це не призведе до зниження вірогідності арештів». За словами близьких до Саакашвілі джерел, Іванішвілі у вузькому колі давно вже виступає з тими погрозами, які сьогодні він озвучує відкрито. Радник Саакашвілі Рафаель Глюксман говорить, що під час першої зустрічі після виборів Іванішвілі сказав президентові: «Ви повинні піти у відставку, інакше у ваших помічників можуть виникнути юридичні проблеми».
Не обмежуючись арештами політичних опонентів, новий уряд одночасно намагається випустити на свободу людей, яких він називає «політв’язнями», що викликає великі сумніви.
Якщо Іванішвілі не зможе домогтися своїх цілей за рахунок використання поліції і судів, він зможе задіяти й інші засоби. Кабінет міністрів, що перебуває під контролем Іванішвілі, вже скоротив асигнування на утримання президентського літака Саакашвілі 2013 року. Сім депутатів парламенту від «Єдиного національного руху» перейшли у коаліцію «Грузинська мрія». Рух заявляє, що зробили вони це з примусу. Союзникам Іванішвілі потрібно отримати ще 13 парламентських місць, щоб у нього з’явилася конституційна більшість — 101 мандат. Якщо Іванішвілі захоче, він зі своїми величезними грошима зможе цього досягти. На додаток до всього він наказав провести аудиторську перевірку в державній компанії (яку місія спостерігачів Євросоюзу назвала найоб’єктивнішим джерелом новин у країні), заявивши, що має намір об’єднати її зі своїм Дев’ятим каналом (яким номінально володіє його дружина) за рахунок передачі цій компанії телевізійного устаткування і надання телевізійного персоналу. Тим часом приватний телеканал «Імеді», яким раніше володів близький до Саакашвілі магнат, придбав інший багатий бізнесмен, близький до Іванішвілі. І канал цей припинив передавати новини.
Хоч це парадоксально, політичні трюки Іванішвілі стали можливі частково через недоліки, що дісталися країні у спадок від Саакашвілі. Річ у тому, що він так і не зумів належним чином реформувати систему правосуддя в Грузії. Один із найбільш обґрунтованих і доречних аргументів критиків на адресу уряду Саакашвілі стосується дефіциту незалежності судів. Близькі до Саакашвілі люди з небажанням визнають цей недолік. «Безумовно, судова влада протягом 10 років нашого правління була недостатньо незалежною, — говорить радник президента Глюксман. — На відміну від поліції здійснити реформу в судовій системі нам вдалося лише частково». А оскільки сьогодні країною керує нова команда, мисливці за успіхом із судової системи у своїй лояльності зробили розворот на 180 градусів. Але, визнаючи ці недоліки, Глюксман заявляє, що коли країною керував «Єдиний національний рух», «у нас було засадниче правило: ніхто з лідерів опозиції не повинен потрапляти до в’язниці, хоч у яких би злочинах їх підозрювали».
Круті повороти й перетворення часто трапляються при зміні політичного курсу, але арешти політичних опонентів влади за надуманими звинуваченнями ставлять під загрозу все те, чого досягла Грузія за двадцять років своєї незалежності після виходу зі складу Радянського Союзу. Однак те, що здійснення такого сценарію почалося одразу ж після виборів 1 жовтня, не є несподіванкою. Багато хто з прибічників Іванішвілі є членами старої гвардії. Це колишні співробітники поліції, звільнені Саакашвілі під час перебудови корумпованих правоохоронних органів, відсталі чиновники епохи Едуарда Шеварднадзе, які підтримують Іванішвілі не через якісь конкретні зміни у політиці, які він пропонує, а через бажання помститися людині, що несе відповідальність за їхнє падіння. Додайте до цього диктаторські замашки Іванішвілі, його зв’язки з Росією, націоналістичний і ксенофобський склад його коаліції — і ви отримаєте готовий рецепт караючої відплати, якщо не гірше.
Грузії вистачає невирішених проблем, головні серед яких — масова бідність і безробіття. І менше за все у цих умовах їй потрібне політичне полювання на відьом. На щастя, прозахідних устремлінь більшості грузин має вистачити для того, щоб не допустити повного повернення до репресій радянського або пострадянського розмаху, оскільки це перешкодить зближенню Грузії із Заходом. Згідно з даними опитування, проведеного 2011 року організацією Caucasus Research Resource Center, 71% грузин заявив про те, що країна повинна підтримувати якнайтісніші дипломатичні стосунки зі Сполученими Штатами. Виступаючи минулого тижня з промовою, Саакашвілі заявив своєму народові: «Ви хотіли, ми всі хотіли повернути Грузію в європейську сім’ю вільних і процвітаючих націй, з якої їй ніколи не слід було йти». Майбутні місяці покажуть, чи досить сильна молода грузинська демократія, щоб не піддатися руйнівній дії політичного обману і обдурювання.
29 листопада 2012 року. Foreign Policy, США. Переклад ІноЗМІ.ru
