Iнформаційна революція стає політичною

Другу річницю арабської весни в Єгипті було відзначено заворушеннями на площі Тахрір, які змусили багатьох спостерігачів побоюватися, що їхні оптимістичні прогнози 2011 року не виправдалися. Частково проблема полягає в тому, що очікування спотворюються метафорою, за допомогою якої події описуються в короткостроковій перспективі. Якби ми замість арабської весниназивали те, що відбувається, «арабською революцією», наші очікування були б більш реалістичними. Революції розгортаються упродовж десятиліть, а не сезонів або років.

Розгляньмо Французьку революцію, яка розпочалась 1798 року. Хто б міг передбачити, що протягом десятиліття безвісний корсиканський солдат приведе французьку армію на береги Нілу або що наполеонівські війни руйнуватимуть Європу аж до 1815 року?

Якщо ми розмірковуємо про арабські революції, то попереду на нас іще чекає безліч сюрпризів. Донині у більшості арабських монархій було достатньо легітимності, грошей і влади, аби встояти на хвилях народних повстань, які змили світських республіканських автократів — таких як Хосні Мубарак у Єгипті і Муаммар Каддафі в Лівії, і це лише за два роки революційного процесу.

За арабською політичною революцією стоїть більш глибокий і тривалий процес радикальних змін, який інколи називають інформаційною революцією. Ми ще не можемо повною мірою усвідомити її наслідки, проте вона докорінно змінює характер влади в XXI столітті, де всі держави існують у середовищі, яке, на відміну від колишніх часів, не може контролювати повністю навіть найпотужніша влада.

Уряди завжди хвилювали потоки інформації і контроль над ними, а наше століття навряд чи перше, на яке сильно вплинули кардинальні зміни у сфері інформаційних технологій. Друкарський верстат Гуттенберга був важливим елементом початку протестантської реформації і подальшої війни в Європі. Проте сьогодні значно більша частина населення як усередині країни, так і на міжнародній арені має доступ до влади, що дає володіння інформацією.

Нинішня глобальна революція базується на швидких технологічних досягненнях, які різко скоротили витрати на створення, пошук і передачу інформації. Обчислювальні потужності подвоювались приблизно кожні 18 місяців упродовж 30 років, і на початок XXI століття їх вартість становила одну тисячну того, що вони коштували на початку 1970-х років. Якби ціни на автомобілі падали так само швидко, як ціни на напівпровідники, сьогодні автомобіль би коштував 5 доларів.

Зовсім нещодавно, у 1980-х роках, телефонний дзвінок по мідному кабелю міг нести лише одну сторінку інформації за секунду; сьогодні ж тонка нитка оптичного волокна може передавати 90 000 томів на секунду. 1980 року на зберігання одного гігабайта інформації необхідно було виділити цілу кімнату, а тепер 200 гігабайт дискового простору поміщається в кишені сорочки.

Ще важливішим стало величезне зниження вартості передачі інформації, що знизило вхідний бар’єр. У міру того, як обчислювальні потужності ставали дешевшими і комп’ютери скорочували свої розміри до смартфонів та інших портативних пристроїв, наслідки децентралізації ставали дедалі серйознішими. Влада, що дає володіння інформацією, на сьогодні розподілена набагато ширше, ніж іще кілька десятиліть тому.

У результаті світова політика більше не є лише урядовою сферою діяльності. Приватні особи й організації — зокрема й WikiLeaks, транснаціональні корпорації, неурядові організації, терористи або спонтанні соціальні рухи теж отримали можливість відігравати безпосередню роль у світовій політиці.

Поширення інформації означає, що неофіційні мережі підривають монополію традиційної бюрократії, а будь-які уряди набагато меншою мірою здатні контролювати свій порядок денний. Політичні лідери можуть скористатися меншою кількістю ступенів свобод, перш ніж зреагувати на подію, і змушені спілкуватися не лише з іншими урядами, але й з громадянським суспільством.

Але робити надто серйозні висновки про інформацію, технології і владу з уроків, даних арабською революцією, було б помилкою. Тоді як інформаційна революція зменшила владу великих держав і збільшила владу малих держав або позадержавних гравців, політика і влада є більш складними явищами, ніж такий технологічний детермінізм передбачає.

На початку XX століття люди боялися, що комп’ютери і нові засоби комунікації створять централізовану систему державного контролю, подібну до тієї, що драматизував Джордж Оруелл у своєму романі «1984». І справді, авторитарні уряди Китаю, Саудівської Аравії та інших країн використовували нові технології у спробі контролювати інформацію. За іронією, для кібер-утопістів електронні сліди, що створюються такими соціальними мережами, як, скажімо, Twitter і Facebook, інколи дуже сильно спрощують роботу таємної поліції.

Після свого першого замішання перед Twitter 2009 року іранський уряд зміг 2011 року придушити «зелений» рух. Аналогічно, тоді як «Велика протипожежна стіна (брандмауер) Китаю» все ще далека від досконалості, уряд все-таки успішно вправляється з завданням, незважаючи на те, що інтернет уже почав поширюватись усередині країни.

Інакше кажучи, деякі аспекти інформаційної революції допомагають маленьким, проте водночас деякі з них допомагають уже великим і сильним. Розмір, як і раніше, має значення. І хоча і хакери, і уряд можуть створювати і використовувати інформацію в інтернеті, в багатьох моментах дуже важливо те, що держава може задіяти десятки тисяч навчених людей і отримати доступ до величезних обчислювальних потужностей, щоб зламувати коди або вторгатись у комп’ютерні системи інших організацій.

Крім того, тоді як поширення наявної інформації сьогодні не вимагає великих коштів, збір і створення нової інформації часто потребує неабияких інвестицій, і в багатьох конкурентних ситуаціях створення нової інформації є найважливішим чинником. Хорошим прикладом є збір розвідданих, а ретельно розроблений черв’як Stuxnet, який відключив іранські ядерні центрифуги, судячи з усього, був створений на замовлення уряду.

Уряди і великі держави все ще мають більше ресурсів, ніж приватні особи, що володіють інформацією, але сцена, на якій вони виступають, стала значно багатолюднішою. Як розгорнеться наступна драма? Хто переможе, а хто програє?

На те, щоб дати відповідь на це запитання, піде не сезон року, а десятиліття. Як показали події в Єгипті та інших країнах, ми тільки починаємо розуміти наслідки впливу інформаційної революції на владу в цьому столітті.

Проект Синдикат для «Дня»

Джозеф С. НАЙ — професор у Вищій школі державного управління ім. Ф. Кеннеді при Гарвардському університеті й автор книжки «Майбутнє влади».