Iнтеграція на Захід — найбільш оптимальний варіант для України,

Американський професор політичних наук Ратѓерського університету Олександр Мотиль щороку відвідує Україну. Під час своїх візитів він постійно проводить зустрічі із студентами українських ВНЗ. Крім вивчення імперіалізму і націоналізму, Олександр Мотиль є експертом зі східноєвропейської політики (свого часу він був директором програми вивчення Східної та Центральної Європи), а також художником, автором низки наукових і художніх книжок. В інтерв’ю «Дню» — американський політолог дав оцінку місцю України у світі та її зовнішньої політики.

— За останні декілька років і Європа, і Америка, і Росія поводяться досить типово в геополітичному сенсі. Америка стала дещо слабшою, їй потрібні якісь союзники, і вона шукає зв’язків та примирення з Росією, це нормально. Я не думаю, що це є доказом якогось довшого тренду. На мою думку, політика Обами — це, скоріше, пошук якогось виходу з тимчасової кризи. Франція та Німеччина також діють передусім у геополітичному сенсі. Для них Україна, Польща, Прибалтика й інші країни — не особливо цікаві. Єдине, що становить для них інтерес, — це газ. Та чи матиме це якісь наслідки для демократичного розвитку, для прав людини — це не так дуже цікаво. Росія тим більше розвивається чисто в геополітичному сенсі.

— Як же в такому контексті мала провадити свою зовнішню політику Україна?

— Під геополітичним кутом зору, перспективна геополітика має лише два можливих підходи. По-перше, це підхід приєднання до можливого партнера, і це типово, бо головна проблема для України з огляду безпеки, яка завжди була, є і буде — це Росія. Це не те, що росіяни недобрі чи злі люди, а тому, що це просто величезна країна. Це те ж саме, що США стосовно Мексики. Американців, хай би якими добрими вони були, мексиканці завжди не любитимуть і не довірятимуть їм. І це теж нормально, бо для Мексики США є завеликими.

У цьому підході є два варіанти. Союзник номер один для України — це Європа, але це складніше, бо там потрібно виконувати багато вимог. Союзник номер два — це Америка, а це фактично означає НАТО. Отже, в цьому сенсі потрібно найактивніше рухатись до США, НАТО і, таким чином, ставати партнером Америки. Або ж інший логічний варіант, і до певної міри він був представлений зовнішньою політикою екс-президента Віктора Ющенка — це політика інтеграції з Заходом.

Існує ще один логічний варіант — це пошук якоїсь рівноваги, так звана «багатовекторність», яка була характерною для Леоніда Кучми чи навіть Кравчука. Це варіант, коли країна перебуває між двома таборами і не вибирає ні одного, ні другого з них, але водночас хоче задовольнити один і другий. Але це не позаблоковість — це якраз щось протилежне. Це гра блоків — один проти другого. І це відносно успішно робив Леонід Кучма. За таких умов зберігається суверенітет, незалежність.

— А що ви скажете про політику нинішнього президента Віктора Януковича?

— Його політика ж зовсім не логічною. Я просто не розумію, як подібну політику можна провадити. Це або вияв дурноти, або, ж якийсь вияв ідеологічних переконань, які їм вказують робити те, що вони роблять. У будь-якому разі, під кутом зору геополітики це саме те, чого б ніхто не робив. І тут не йдеться про любов чи ненависть до Росії, хай будуть абсолютно нормальні відносини з нею. Просто подібна політика нелогічна. З одного боку, декларувати позаблоковість (виключається один варіант), а рівночасно — підписувати різні угоди з Росією, які спрямовують державу тільки туди. Це, так би мовити, прямий шлях до втрати хоч і не суверенітету загалом, але принаймні чогось істотного. Це справді нелогічно. Я навіть не зовсім впевнений, як це пояснити. З одного боку, можливо, біля влади перебувають люди, якими керує Кремль, і це можливо, з іншого боку, і в цьому я дедалі більше переконуюся, що це просто некомпетентність політиків. Мене дуже вражає, що ці «професіонали» виявилися ще менш професійними, ніж Ющенко, Тимошенко і помаранчева команда. Їхній професійний рівень мене просто вражає, я ще такого не бачив.

— Чи може Україна успішно розвиватися без інтеграції до НАТО чи Європейського Союзу?

— Звичайно, що так. Якби розвиватися могли б лише країни ЄС і НАТО, то не розвивалися б такі країни, як Китай, Тайвань, Південна Корея або Сінгапур, навіть Бразилія. Це можливо, але залежить від внутрішньої політики країни. Звичайно, коли є ця можливість — увійти в якийсь блок, то це допомагає і підсилює такі тенденції. Без сумніву, той факт, що Тайвань, Південна Корея і, до певної міри, Гонконг за часів ще британського панування були напівколоніями Америки чи Заходу — це допомогло їм, вони не мусіли турбуватися питаннями безпеки і подальшого існування. Відповідно бути членом НАТО було б перевагою для України, але рівночасно це не розв’язало б питань безпеки. Навряд чи НАТО здійснило б інтервенцію. Уявіть, що завтра якийсь «рускій освободітєльний фронт» у Нарві проголосить самостійність проти того, що «естонські фашисти знущаються над рускім народом». Тоді, ви думаєте, що німці, французи чи італійці прийдуть з танками, щоб визволяти Нарву? Ну, навряд, такого не буде. Там будуть якісь дискусії, комюніке, а може, навіть цього не буде, бо, скоріше, це будуть вивчати... Треба вивчити питання, створити комісію, треба буде поговорити з Медведєвим і з представниками естонського уряду, чи відбулися дійсно якісь порушення тощо. Але, в будь-якому разі, бути членом НАТО чи прагнути до членства в ньому все таки дає якийсь захист.

— Україна все-таки має специфічне розташування: по один бік — це ЄС, з іншого — це Росія, чи може якось Україна використовувати на свою користь це положення?

— У принципі, навіть дуже. Я хотів би навіть на цьому наголосити. Але в теперішніх умовах Україна цього чомусь не робить, і це для мене не зрозуміло, бо це ж така фантастична можливість використовувати одного проти другого, назвімо це, до певної міри, «кумівською політикою». Хочемо одночасно в НАТО і рівночасно — бути «братами з росіянами», хочемо і туди, і сюди. Так чинять усі країни, Пакистан, Індія — загалом, усі країни, крім єдиного українського уряду. Це якось нелогічно, і мені це незрозуміло.

— Але якщо ця влада представляє інтереси української олігархії, то, може, це логічно виходить...Тому, що вони отримують дешевий газ для своїх заводів, а натомість пролонгували оренду Чорноморському флоту в Криму.

— Так і ні. Навіть беручи під увагу ці горезвісні «харківські угоди»... Оренда, яку платять росіяни за перебування Чорноморського флоту в Севастополі, — занадто низька, і це всім відомо. Якщо хочете дати в оренду на 25 років — будь ласка, але мала б бути відповідна плата, а не та, яка є. Кожен це знає: росіяни це знають, українці це знають і західні аналітики постійно про це говорять. Подивіться, скільки за це вимагають Філіппіни від американців... Це здирство. Вони хочуть — будь ласка, платіть, це по-перше. По-друге, низькі ціни на газ...Виявляється, не такі вони й низькі. Якщо хочете віддавати — віддавайте, але за відповідну ціну. А вони віддали за ніщо. Отже, знову ж таки, це виявляється якась некомпетентність або совковість. Але в ідеальному стані Україна, будучи між двома таборами, могла б ефективно використати це положення на свою користь. Знову ж таки, ідеальний приклад являє собою Пакистан. Таку політику провадять політики багатьох нормальних країн, а в Україні чомусь лише віддають і віддають, хоча свого часу це робив Кравчук і Кучма.

— Якими можуть бути наслідки для України непослідовної зовнішньої політики Віктора Януковича та його команди?

— Тут головна проблема полягає в тому, які джерела такої політики. Я вважаю, що вона некомпетентна або дурна. Якщо це дійсно так, то раніше чи пізніше некомпетентність стає компетентністю, а дурень стає розумним. Взагалі, це можливо. Навіть Джордж Буш перші чотири роки був дуже дурним, а наступні чотири роки був дуже непоганим. Відповідно, якщо це можливо для Буша, тоді це можливо і для Віктора Федоровича.

Але якщо це питання ідеологічних переконань, то в такому разі ситуація не зміниться. На мою думку, в Україні більш правдоподібним є перший варіант. Бо останні кілька тижнів відносини Києва та Москви дещо змінилися і не є вже такими «тепленькими», якими вони були раніше. Навіть українська сторона починає ставити якісь вигоди, вже не погоджується на все. Це є доказом якогось прозріння, і, ймовірно, тут може йтися про те, що українська сторона змінить свою позицію.

Але чим довше така зовнішня політика, яка є сьогодні, буде вестися — тим більше Україна буде ізольована від Заходу і від світу в цілому, бо вона декларує себе як своєрідна колонія Росії. І чим довше вона буде в такому стані, тим важче їй буде вийти з нього. Тут є тенденції, які з часом можуть стати дуже небезпечними.

На Заході вже існує така втома від України, яка виникла ще за Ющенка і Тимошенко. Були різні очікування, які не здійснилися, постійні чвари, суперечки... Прийшов Янукович, але якщо він спрямовуватиме Україну тільки в бік Росії, то скоро європейці, які й так схильні ігнорувати Україну і вона їм не дуже цікава, — вона стане ще менш цікавою. Американці, які міркують усе-таки більш стратегічно і для яких Україна в принципі становить інтерес, також можуть зневіритися, бо побачать, що тут немає з ким про щось говорити. Головна проблема для України — в тому, коли відбудеться це прозріння.

— Яке, на вашу думку, найкраще становище України в геополітичному плані? Інтеграція до Заходу, Росії чи балансування між двома таборами?

— Найоптимальнішим варіантом для України, на мою думку, є інтеграція на Захід. Непоганий варіант також і балансування між Заходом і Росією. Найгіршим варіантом для України був би проросійський. Однак це питання можливості та практичності. Нині перший варіант не дуже реальний, бо Захід та Європа не дуже зацікавлені. Другий — імовірний. Третій — дуже імовірний. Висновок: поки що найкращий із можливих геополітичних варіантів для України — балансування між обома партнерами. Проте з часом перший варіант може знову стати реальним.