Iслам, демократія та свобода слова

Кажуть, що нам не варто роздмухувати вогонь, випускаючи нові карикатури на пророка Мухаммеда. Може, й так. Кажуть, що Charlie Hebdo — опортуністська та цинічна газета. Може, й так. Хтось навіть звинувачує вас у тому, що ви наражаєте на небезпеку французів, що перебувають за кордоном, перетворюєте їх на потенційних жертв агресії від Єгипту до Індонезії. Може, й так.

Проте я вже давно стомився від цього самобичування і можу лише стоячи аплодувати вам, Charlie Hebdo, за вашу чудову журналістсько-маркетингову операцію. І ось чому.

НАШІ ВЛАСНІ ЗАБОРОНИ

По-перше, я аплодую вам, оскільки (хоча ваша операція ніяк не допомогла укріпити свободу слова, що так ревно охороняється у нас) ви вкотре ткнули носом французьку індустрію обурення у її найзастаріліші заборони.

Ви продемонстрували нам ту культурну прірву, яка відокремлює цю французьку індустрію обурення від повноправної та всеосяжної свободи слова, вкоріненої в США завдяки відомій «першій поправці». Так, коли яка-небудь ідея викликає шок у паризької інтелігенції, кращі майстри пера, як один, обурюються безвідповідальністю й опортунізмом її авторів. У той же час за кордоном (в першу чергу — у скандинавських і англосакських країнах і Німеччині) вам скажуть, що під свободою слова розуміється і свобода ігнорувати божевільні ідеї. Адже ідея або вчинок можуть шокувати людину лише тоді, коли вона позбавлена права їх ігнорувати!

НАШ РОЗВИТОК

Крім того, я аплодую вам і тому, що ви правильно зробили з Франції опудало для салафітської загрози: у випусках новин, що облетіли весь світ, на Charlie Hebdo ще ніколи не виливали стільки отрути. Розвиток цієї передбачуваної «реакції світу» доводить, що розмови на тему карикатур на пророка Мухаммеда — це насправді політична риторика, яка набирає обертів у міру появи телевізійних камер.

В Англії та США такі розмови стали настільки банальними, що пресу ними вже не зацікавиш. У той же час відсутність інтересу та висвітлення цієї більшою мірою політичної, ніж релігійної риторики порушує два важливі суспільні питання. Якщо ці дискусії не висвітлюються, як зрозуміти міру їх проникнення в суспільство? І коли вони не висвітлюються, як їх спростувати? За умов здорової демократії, де кожен може висловитися і заявити про себе, де в кожного є рівний доступ до ЗМІ і де зміна поколінь у політиці — звичайна річ, фундаменталісти автоматично дискредитують себе через неподільність суспільства. Ось тому доказ: якщо у Франції поняття богохульства не існує у зв’язку зі світським статусом Республіки, то в англосакській культурі джефферсонівська свобода звела неповагу до величності й богохульські заяви до рівня звичайних соціальних маркерів деякої субкультури. Отже, болісний суспільний розкол у нашій демократії пояснює те, що ми заплуталися в розставлених сітях.

СУСПІЛЬНІ ЗАВДАННЯ

Нарешті, я аплодую вам, тому що ця нова провокація в нинішніх умовах може спонукати людей до усвідомлення комунітаристських змін у нашій країні на тлі асиміляційного характеру політичної культури. Тут, безумовно, і пролягає головна лінія розколу за останні півсторіччя, від де Голля до Ширака та Саркозі. Нам необхідно заповнити цю прогалину, що все поглиблюється, і знову закласти основи спільного життя в суспільстві, побудованому на довірі!

На відміну від деяких наших європейських сусідів, нам ще не пізно переосмислити нашу модель спільного життя: торік лідери німецького й англійського урядів Ангела Меркель і Девід Кемерон заявили про загибель ідеалу мультикультуралізму через посилення в їхніх державах комунітаризму. Усвідомлення людьми цього питання через політизацію нових карикатур релігійними, суспільними й урядовими організаціями, безумовно, є позитивним і конструктивним моментом у цій маркетинговій кампанії.

Одним словом, величезне вам спасибі, Charlie Hebdo! Якщо вашій передовиці, незважаючи на весь ваш цинізм, опортунізм і навіть безвідповідальність, удасться зламати заборони, що сформувалися за останні 30 років у французькій індустрії обурення, ми, можливо, нарешті зможемо цілком прагматично задуматися над необхідністю нової політики для протидії цьому роздутому ЗМІ підйому комунітаризму і переосмислити поняття спільного життя, яке є найважливішою основою нашої культурно-політичної самосвідомості.

В цілому ж складно сказати, що найбільше засмучує й обурює мене самого. Те, що ЗМІ переоцінюють проникнення салафізму до Франції та створюють штучні сенсації... Або ж той факт, що французька індустрія обурення, у якій незмінно верховодять лицеміри, до цього часу така сильна!

Міка МЕРЕД — генеральний директор консалтингової компанії Polariis A.S., член Ради європейських досліджень і фахівець з військового, економічного і політичного планування.