Крах екс-диктатора

Боротьба в суді за те, чи потрібно покарати колишнього чилійського диктатора Августо Піночета, закінчилася. Після тривалого розгляду медичних висновків про здоров’я Піночета суддя Хуан Гузман дійшов висновку, що він цілком психічно здоровий, щоб постати перед судом у справі про дев’ять викрадень і одне вбивство. Верховний суд Чилі нині затвердив звинувачувальний акт. Усі ці злочини були скоєні під час «Операції Кондор», програми, яку здійснювали диктатори континенту по всій Латинській Америці з метою фізичного усунення своїх противників із лівого крила.

Суддя Гузман також вирішив, що колишній диктатор не є неосудним і здатен відрізнити хороше від поганого. Це дуже важливе рішення, оскільки Піночет намагався заперечувати свою осудність. Нещодавнє «судинне захворювання», з яким він потрапив до військового шпиталю — де він отямився і відновив здатність рухатися — буде достатньою підставою для того, щоб вимагати нових медичних обстежень і відстрочок у ході судового процесу. Але зусилля Гузмана віддати диктатора під суд не повинні залишитися поодинокими. Інші судді та державні установи мають вчинити тиск на Піночета.

Наприклад, багато ще слід прояснити в розслідуванні таких справ, як убивство генерала Карлоса Претса та його дружини в Буенос-Айресі в 1974 р. Понад те, розслідування у справі про Банк Ріггс, проведені Конгресом США, пролили світло на підозрілі кошти, за допомогою яких розбагатіли Піночет і його сім’я. За цими розслідуваннями слід провести судовий процес.

Розслідування смерті колишнього президента Фрея Монталви в 1980 р., основного противника диктатури, просунулося, але його слід активно продовжити в суді. До смерті Фрея причетний репресивний апарат, яким у жорсткому регламенті керували Піночет і його «права рука» Мануель Контрерас. «Операція Кондор», а також справи Ріггс, Фрея і Претс та багато інших злочинів зареєстровані в нещодавній доповіді про тортури й політичні ув’язнення, складеній спеціальною комісією, заснованою президентом Рікардо Лагосом. Через 30 років після військового перевороту, який привів Піночета до влади, ця доповідь одночасно і приголомшила, і наділила чилійців владою.

Заключний крах колишнього диктатора, зовні непереможного протягом багатьох років, почався в Лондоні в жовтні 1998 р., коли іспанські юристи, суддя Бальтасар Гарзон та Скотленд-Ярд висунули проти нього обвинувачення. Піночет відповів на це зверхністю, викликавши величезне почуття сорому в молодої демократії Чилі. Здатність Піночета ухилятися від судів кинула велику тінь на військові установи країни та примусила багатьох чилійців замислитися над тим, як далеко насправді просунулася країна у своєму переході до демократії.

Без наполегливості судді Гарзона на продовженні розслідування у цій справі суд над Піночетом був би практично неможливим у зв’язку з потужним спротивом багатих і впливових чилійців. Надмірна обережність чилійського уряду — породжена страхом нестабільності, яка може вплинути на основні права, відновлені після диктатури — також допомагала Піночету ухилятися від правосуддя. Справді, суди Чилі не отримали б необхідної підтримки громадськості, що звільнила їх від бездіяльності, без поштовху, яким послугувала наполегливість Гарзона.

Суд над Піночетом не відбувся б і без надзвичайно важливої боротьби за права людини, яку ведуть організації та сім’ї жертв, а також юристи, які попри все залишилися вірними своїй меті протягом багатьох десятиріч. Небагато організацій у Чилі були такими само здібними або успішними, як ті, що присвятили себе боротьбі за права людини. Завдяки завзятості й запалу пересічних чилійців, які вимагають, щоб держава виконала свій мандат із захисту їхніх прав, Піночет опинився на лаві підсудних, і переслідують інших, тих, хто користувалися своєю владою, щоб вбивати, мучити або виганяти своїх співгромадян.

І все ж багато хто все ще хоче знати, чи заплатить Піночет колись за свої діяння? Міжнародна громадська думка та історія вже засудили його. Гідність Чилі тепер залежить від того, чи дійде її юридична система такого самого висновку.

Сумніви у тому, що Піночета покарають, існують, оскільки в Чилі все ще живе «pinochetismo». Могутні прихильники захищають його, використовуючи будь-які закулісні кошти, які вони можуть зібрати. Їм допомагає той факт, що деякі чиновники з уряду вважали б за краще якнайскоріше закрити сумний розділ порушень прав людини замість того, щоб довести справу до кінця.

Залежно від курсу, який обере країна, чилійці можуть вчасно примиритися зі своїм минулим. Поки ще їхні різні уявлення співіснують, і вони живуть разом у світі. Але громадяни і держава повинні також подивитися правді в очі та віддати порушників прав людини під суд, якщо люди хочуть жити чесно у своїй країні та в історії. Тією ж мірою, якою чилійці так житимуть, вони створять умови для гіднішого й благороднішого суспільства. Виголошення судового вироку Піночету — це важливий крок уперед.

Хорхе АРРАТЕ— колишній президент Соціалістичної Партії Чилі й міністр при декількох урядах після правління Піночета, нині є президентом Чилійського університету мистецтв і суспільних наук (ARCIS).