Кран і ключ

Нова Росія Володимира Путіна починає звикати вирішувати свої проблеми, тримаючи руку на газовому або нафтовому крані. Й особливо взимку, коли необхідно прогрівати будинки, де гуляє крижаний вітер українських і білоруських рівнин. Так вона наводить порядок на території своєї колишньої імперії й скалитиметься в бік ЄС, який не отримав — як це повинно бути між партнерами й добрими сусідами — ніяких завчасних попереджень. Плачевні відносини між Польщею близнюків Качиньських і Кремлем дійсно отруїли весь ЄС, який у грудні через варшавське вето не зміг відновити угоду про співробітництво між Брюсселем і Москвою. Але Москва без усякого сорому користується цінами на енергію, подібно Венесуелі Чавеса й Ірану з його аятолами. Коли- небудь історія попросить їх розплатитися за рахунком за погане використання газових і нафтових багатств, як це вже деяким чином починає відбуватися в значній частині арабських країн-виробників.

А поки що нова геополітика прокреслює вогненні рубежі саме за допомогою цієї зброї, яка хоч і не виглядає настільки ж смертоносною, як тероризм, але цілком може завдати удар руйнівної сили по європейській системі життя.

Слабість Європи перед подібними ляпасами енергетичного гіганта очевидна. Загальноєвропейської енергетичної політики не існує, й потрібен буде ще час для того, щоб вона з’явилася, хоча представлений на цьому тижні довгожданий пакет пропозицій Європейської комісії й гідний всілякої похвали, але явно недостатній. В енергетичному питанні ми, європейці, повернулися в часи, які явно передують укладенню Римських угод (50-річчя яких ми, до речі, будемо відзначати під час головування Німеччини в ЄС). По- перше, ми залежимо від сусідів, які мало заслуговують на довіру. Крім того, кожна (із країн-членів) має відмінну від інших і застарілу модель (державного устрою), що вийшла з класичної держави-нації. Ці моделі варіюються від лібералізму до статичності у всіляких виявах і несумісні одна з одною. У цей час у світі йде будівництво 31 атомного реактора, і лише три з них споруджуються в країнах-членах ЄС: Болгарія з її двома АЕС і Фінляндія з однією діють цілком в дусі «своя рука владика», і така політика дістала на тижні благословення Єврокомісії.

Але найслабіша ланка — це політика, що сьогодні позначається на енергетиці так, як раніше позначалося на інших галузях. Крім того, й тупуваті манери такого супергіганта, як США, з їхньою боротьбою проти тероризму застали ЄС зненацька, і Європа неспроможна дати належну відповідь ні щодо зовнішньої політики, ні щодо оборони. І, як ми могли пересвідчитися, немає середнього положення між відступом і просуванням уперед. Якщо ЄС негайно не створить системи, здатної приймати рішення щодо інших найневідкладніших питань, з ним перестануть рахуватися, й в результаті він перестане існувати. Нині ЄС являє собою конфедерацію, паралізовану правом вето будь-якої з країн, хоч якої б маленькою вона б була, що й сталося, коли Польща чинила опір угоді з Росією, а Кіпр — прийняттю Туреччини.

Якщо ми хочемо зняти з мілини енергетичну політику, то раніше нам доведеться домогтися від 27 країн прийняття системи голосування, яка була записана в конституції, що не знайшла схвалення у Франції й Голландії. Доти, доки не буде полегшена система голосування, з конституцією або ж без неї, у ЄС будуть зв’язані руки й він продовжить тонути у своїй нездатності приймати рішення. Ключ саме до цієї проблеми повинна підібрати Ангела Меркель за півроку свого головування в ЄС. Без цього ніякої енергетичної політики не буде. Не буде й нових урівноважених трансатлантичних відносин. Ні навіть політики добросусідства з Росією. Справді, складно повірити в те, що ЄС зможе без нових і більш гострих кризових ситуацій справитися з власними планами, висуненими Німеччиною, яка запропонувала перенести прийняття конституції на кінець 2008 року.