Криза в правах людини

Фінансова та економічна криза серйозно вплинула на права людини, і ми в Латвії ще не повністю усвідомили її наслідки для менш захищених людей, вважає комісар Ради Європи з прав людини Нільс Муіжнекс. За півроку на новій посаді він вже здійснив оцінку ситуації з правами людини в декількох країнах і планує подальші візити. В ході публічних зустрічей Муіжнекс не приховує, що він з Латвії, і отримує багато питань про те, яка ситуація з правами людини у нас, особливо відносно негромадян. Точний термін відвідин Латвії на разі не встановлено, проте найближчими днями комісар вирушить у свій перший ознайомчий візит до Росії.

— Ви обіймаєте свою посаду трохи більше шести місяців. Як ви самі оцінюєте цей період? Чи було це більше ознайомлення зі своєю роботою і людьми чи ви зробили щось важливе?

— На щастя, у мене була можливість почати дуже інтенсивно працювати вже з першого дня, 1 квітня, тому що мій попередник (колишній комісар з прав людини швед Томас Хаммарберг. — І. С.) узяв мене в свій останній візит до Боснії, Сербії, Хорватії та Словенії. Я побував з візитами в чотирьох країнах, і ми вже опублікували чотири великі доповіді про Португалію, Великобританію, Фінляндію та Італію. Цього року буде ще три доповіді — про Македонію, Грецію та Чехію. Робота дуже цікава, інтенсивна, вчуся щодня, і ще п’ять років у мене попереду.

— Один з об’єктів вашої зацікавленості в роботі комісара з прав людини — це те, як фінансова й економічна криза в Європі вплинула на права людини. Наскільки важкі її наслідки і вплив?

— Це вплинуло на права людини в дуже багатьох країнах, до того ж на різні права — і на соціально-економічні, і на цивільні, і на політичні. Дискусії про кризу в основному ведуться в південній Європі, хоча ми в Латвії теж дуже добре знаємо, що таке криза. Дуже багато хто в Східній Європі дивиться на вже урізані зарплати в Західній Європі і думає: «І нам би хотілося мати такі зарплати». Велика кількість людей в країнах Ради Європи живе в страшній бідності, і для них ця криза вже затягнулася. Криза більш за все впливає на менш захищені верстви населення — на дітей, інвалідів, літніх людей, іммігрантів, біженців, циганів, або ромів, і моя функція в цих дискусіях про кризу — нагадувати про права людини, звертати увагу на ситуацію з цими групами.

Украй важливо, щоб основні структури з прав людини — суди, поліція, омбудсмени або інститути з прав людини — не знищувалися в умовах кризи, тому що в такому разі це спричинить дуже серйозні наслідки для прав людини в майбутньому. Ми часто бачили, що бюджети саме цих структур урізувалися непропорційно багато.

— Одна справа працювати з урядами, закликати політиків до розуму, щоб вони не скорочували різні види допомоги і пенсії, а як з міжнародними кредиторами, чи не потрібно апелювати і до їхньої совісті, щоб не вимагали від держав більше, ніж вони здатні зробити?

— Думаю, що потрібно, хоча в умовах Латвії, наскільки я пам’ятаю, саме Міжнародний валютний фонд і Європейська комісія говорили: ви не повинні урізувати за рахунок пенсій тощо. Мій мандат — говорити не з Міжнародним валютним фондом, а, швидше, з урядами країн-учасниць Ради Європи. Зрозуміло, що і Європейська комісія відіграє свою роль, і, хоча вона є моїм партнером, інколи вона не реалізує досить жорстку політику з прав людини, і у зв’язку з цим мій обов’язок критикувати Європейську комісію, і я це роблю. А працювати з Міжнародним валютним фондом та Світовим банком у мене немає мандату, хоча я повинен спостерігати за тим, які наслідки їхньої діяльності в окремих державах.

— Наскільки великим був і досі залишається вплив кризи на права людини в Латвії?

— Думаю, що все сталося так швидко, що не було часу консультуватися, як це вплине на дітей, інвалідів, людей похилого віку. Шкода, оскільки ми бачимо приклади в інших країнах, як можна урізувати так, щоб нерівність в суспільстві не ставала більшою, проте в нашому випадку сталося навпаки.

Прикро, що наші інститути з прав людини — омбудсмен та інші — не були досить сильні, й уряд не міг з ними консультуватися, щоб з’ясувати, що узгоджується з правами людини, що є більш проблематичним. Зрозуміло, що особливо криза торкнулася незахищених груп, і ми це насправді не усвідомлюємо, оскільки даних про становище дітей, інвалідів, циганів у Латвії у нас дуже мало, і коли вони будуть доступними, ми виявимо, що проблеми набагато серйозніші, ніж ми спочатку вважали.

— Як часто за півроку в коридорах Ради Європи вам доводилося чути про Латвію?

— Досить часто. Ім’я Латвії в коридорах Ради Європи, напевно, негативно згадуватиметься у зв’язку з конвенцією про нацменшості тоді, коли опублікують доповідь комітету із запобігання тортурам, і коли у мене буде якийсь візит до Латвії. Зараз його в моїх найближчих планах немає, але я, безумовно, це зроблю, тому що я повинен відвідати всі 47 країн Ради Європи, і багато з них я відвідаю неодноразово, отож в майбутньому обов’язково приїду до Латвії, але коли це буде, точно не можу сказати.

— Як ви оцінюєте ідею про ініціацію референдуму в Латвії про автоматичне надання громадянства всім негромадянам?

— Референдуми — це, звичайно, прояв демократії, але мені б хотілося бачити зміни в політиці щодо громадянства після дискусій і голосування більшості в парламенті. Це необхідно з точки зору прав людини, адже давно відомо, що багато інститутів в Латвії вже закликали здійснити певні зміни, особливо відносно дітей негромадян. Я дуже сподіваюся, що це питання в Латвії буде вирішено.

— Скоро ви поїдете до Росії. Яким питанням ви там приділятимете увагу?

— Бюро комісара Ради Європа тривалий час співпрацює з Росією, як і з усіма країнами-учасницями Ради Європи. У нас — особливі стосунки, тому що мало таких інститутів, які мають дозвіл працювати у сфері прав людини на Північному Кавказі. Інше питання, звичайно, — наскільки великий вплив цієї роботи. Проблем там багато, і вони серйозні.

Це буде ознайомчий візит, під час якого я зустрінуся і з посадовими особами, і з активістами в галузі прав людини, і з російським омбудсменом, щоб підготувати ґрунт для повноцінного візиту з доповіддю наступного року. Я визначив, щонайменше, один з пріоритетів для аналізу ситуації в Росії — це судова система.

Росія — це держава, з якої до Європейського суду з прав людини надходять більш за все скарг — четверта частина всіх скарг. Вони з різних питань — і про стан в ізоляторах досудового слідства, і про становище в Чечні і в інших місцях Північного Кавказу, і про порядок розгляду справ. Я вже публічно зауважував, що з тими країнами, звідки до Європейського суду з прав людини надходить більш за все справ, намагатимусь працювати інтенсивніше, щоб виявити причини, знайти рішення і сприяти реформам. Це одне з питань, і, зрозуміло, ефективність і незалежність судів дуже тісно пов’язані з багатьма правами людини.

— Чи будете ви обговорювати в Росії також конкретні справи, наприклад, широкий і гучний розголос, якого набула останнім часом, справа про ув’язнення дівчат з панк-рок-ґурту Pussy Riot?

— Мандат не дозволяє мені розглядати індивідуальні скарги. Швидше, ці індивідуальні випадки можуть бути симптомом серйозніших проблем, які я проаналізую, а саме: про незалежність судової системи, заполітизовування тощо.

— Чи відчуваєте ви, що, обіймаючи цю посаду, у вас дійсно є можливість вплинути на процеси?

— Не завжди і не в усіх країнах, але я вже чую, як відгукуються на наші доповіді або як використовують сказане або написане мною. Зазвичай це лише співпраця з іншими, з людьми, які хочуть реалізувати реформи в своїх країнах, я можу їх надихнути і надати їм додаткові аргументи. Проте голос комісара Ради Європи з прав людини звучить набагато голосніше, ніж я вважав.

22 жовтня 2012, Latvijas Avize, Латвія, переклад ИноСМИ.ru