Китайський шлях до щастя

Китай має ухвалити важке рішення і змусити деякі державні органи відмовитися від помилкового методу управління, за якого вони керуються виключно даними економічної статистики і навіть не бояться вступати в конфлікти з інтересами громади. Населення ж, у свою чергу, має опритомніти від способу життя, який стає дедалі матеріалістичнішим. Тож тільки відновлення гармонійної і збалансованої архітектури розвитку Китаю в XXI столітті і стане китайським шляхом до щастя.

Під час канікул із нагоди утворення КНР і традиційного свята Середини осені Центральне телебачення Китаю в програмі новин показало сюжет, в якому кореспонденти каналу ставили звичайним мешканцям на вулицях міста єдине просте запитання: «Чи щасливі ви?» Відповіді респондентів виявилися вельми несподіваними. Цікаво, що телеглядачі спочатку сприйняли цей сюжет як вирізаний епізод, який транслюють без монтажу. Щирі відповіді та різноманітність настроїв опитуваних справили сильне враження на телеглядачів.

Упродовж останніх тридцяти років економічний розвиток перебуває в центрі життя країни, народ же, у свою чергу, зробив здобуття і накопичення багатства метою свого існування. У це століття матеріалізму політичною програмою уряду є постійне зростання, а в душах простих людей процвітає культ споживання. На сьогодні матеріальні запити мешканців КНР значно підвищилися, середній клас почав активно виїжджати за кордон, китайські підприємства ведуть бізнес у всьому світі.

Проте деякі китайці практично не відчувають, що стали щасливішими, ніж раніше. Дехто навіть вважає себе нещаснішим, ніж у минулому. Насправді в цьому немає нічого дивного. Американський економіст Річард Істерлін 1974 року опублікував статтю під назвою «Чи може економічне зростання поліпшити долю людини: деякі емпіричні докази». Статистичні дані, які було зібрано в різних країнах, показали, що зростання економіки і доходу на одиницю населення не завжди призводить до відповідного збільшення кількості щасливих людей, а в деяких країнах навіть спричиняється до її зменшення. Це славнозвісний «парадокс Істерліна», також відомий як «парадокс щастя».

Люди, звичайно, цінують своє благополуччя. Кожна людина бачить щастя кінцевою метою, до якої необхідно прагнути. В усі часи це було підѓрунтям будь-яких доктрин, а кожне релігійне вчення допомагало людям знайти і зберегти щастя. Коли є багатство, але немає вищого відчуття щастя, людина не може бути задоволеною своїм життям.

Метою уряду, який несе відповідальність перед народом, має бути народне щастя. 2005 року під час двох сесій ВЗНП та НПКРК член Китайської академії наук Чен Годун представив проект «Утілити в життя тезу «людина понад усе» і розрахувати індекс щастя народу». Висунута академіком концепція «індексу народного щастя» полягає у вимірюванні ставлення простих людей до власного життя і сучасних подій, що і становить суть відчуття благополуччя народу.

У той же час Національне бюро статистики також розробляло систему показників «індексу народного щастя». Упродовж останніх років міста кожної провінції, орієнтуючись на міжнародні стандарти, представили власні системи розрахунку індексу щастя. Проте вся ця різноманітність способів оцінювання добробуту народу, схоже, тільки руйнувала окреслені урядом цілі.

Надалі слова «щастя», «благополуччя», «індекс щастя» почали лунати в Китаї на кожному розі. Перемкнутися з культу ВВП на гонитву за індексом щастя стало обов’язковою вимогою зміни моделі розвитку і здійснення політичної ідеї «людина понад усе». 2011-го, у рік початку 12-ї п’ятирічки, у кожній доповіді про роботу уряду — як і в самому 12-му п’ятирічному плані — неодноразово згадують «індекс щастя» і зазначають, що зростання «індексу щастя» є важливим напрямом державної політики.

Проте ще й досі не сформовано загальноприйнятої системи розрахунку, що відповідає національним особливостям Китаю. Сьогодні серед усієї різноманітності способів оцінювання рівня щастя основним є визначення міри задоволення людьми своїх матеріальних і частини пов’язаних з ними духовних потреб. Але це відображує лише поверхневе відчуття благополуччя, глибинні механізми щастя — наприклад, комплексне відчуття щастя на психологічному рівні — виміряти дуже важко. Розрахувати індекс щастя окремої людини — вельми непросте завдання, а дати комплексну оцінку глибинних механізмів народного щастя, ймовірно, і поготів неможливо.

По суті, щастя визначається саме на рівні психічного й душевного станів, воно тісно пов’язане з обставинами життя конкретної людини і особливо — з особистою оцінкою власного життя; щастя також полягає в здорових і теплих стосунках з іншими людьми. Простіше кажучи, щастя пов’язане з життям людей; безумовно, пов’язане воно і з політичним устроєм, але практично не залежить від наявності матеріальних благ. Отже, якщо щастя стане основною метою державного управління, важливо здолати культ поклоніння статистичним показникам і, піклуючись про економічний розвиток, у той же час припинити поклонятися матеріалізму.

Іншими словами, забезпечення народного добробуту, як і раніше, є невід’ємною умовою зростання індексу щастя. І це цілком природно.

Китай, країна, яка розвивається, піклуючись про економічне зростання, поліпшення матеріальних умов життя народу, просування рівності й акцентуючи увагу на ефективності, повинен також стежити за порядком і шанобливим ставленням до особистих цінностей.

У Китаї сьогодні в деяких відомствах почали нехтувати мудрістю предків і ще більше ігнорувати базові вимоги й заклик керівної партії до побудови гармонійного суспільства, розвитку науки і техніки. Вони ставлять статистичні показники зростання ВВП вище за всебічний збалансований розвиток суспільства.

Поза сумнівом, державна концепція прискореного розвитку економіки призвела до стрибка в економічній сфері Китаю за минулі 30 років, що стало підґрунтям єдності всього народу. Це відіграло величезну роль у створенні сьогоднішнього потужного Китаю. Але через 30 років швидкого економічного розвитку, безумовно, варто трохи уповільнити крок, озирнутися, замислитися над тим, що зробило наше життя менш щасливим, що ми втратили в цих перегонах.

Нині Китай і, зокрема, еліта суспільства повинні докласти значних зусиль, щоб перетворити концепцію «людина і народ понад усе» в невід’ємний принцип повсякденного управління. Якщо говорити конкретно, то деякі державні органи повинні припинити керуватися виключно економічними даними і при цьому навіть вступати в конфлікт з інтересами громадян країни. Наш народ, у свою чергу, має опритомніти від матеріалістичного способу життя. Тож ідучи за покликом народного серця, необхідно реформувати устрій; поважаючи і продовжуючи традиції, бути культурними людьми. Побудова в Китаї XXI століття гармонійної, збалансованої архітектури розвитку і є китайським шляхом до щастя.

18 жовтня 2012, China Newsweek, Китай, переклад ИноСМИ.ru