Лукашенко просить захисту

Із багато чим навчився боротися білоруський бацька, але проти об’єктивних економічних законів виявився безсилим. Скрутили вони його в баранячий ріг після всього лишень піврічного протистояння. Він оголосив, що з другої половини вересня в країні знову продаватимуть валюту. Не зовсім вільно. Зберігається два курси. Один — для підприємств і банків на основній сесії валютної біржі, а на другій — спеціальною для всіх інших. Саме на ній визначатиметься курс для обмінних пунктів. «Курс білоруського рубля визначатиметься попитом і пропозицією, як і ціна на будь-який інший товар. Ми штучно підтримувати курс не плануємо».

Щодо вільної покупки, то, з одного боку, Олександр Лукашенко попередив, що коштуватиме іноземна валюта дуже дорого, а з іншого, купити її можна буде, лише пред’явивши паспорт. Усіх покупців заноситимуть до єдиної бази даних. Отже, ті, хто набуває, на думку влади, занадто багато валюти, нехай, мовляв, підготуються для не дуже приємних пояснень: навіщо? і чого?

Бізнес також попередили. По-перше, скасовано заборону на позапланові перевірки, відповідно, розв’язано руки контролерам, які й без цього не знижували активності. По-друге, президент попередив, що бізнесові доведеться поділитися з державою надприбутками, які він отримав у результаті зростання цін. Попередження про перспективу участі в деяких соціальних проектах отримали й банки. Причому, за словами Лукашенка, відмінності між державними та приватними банками (навіть із іноземним капіталом!) не враховуватимуться. Голова Бізнес-спілки підприємців і наймачів Георгій Бадей без особливого оптимізму прокоментував новації президента. «Бізнес має заплатити за прорахунки влади в макроекономічній політиці». За словами експерта, жодних надприбутків, якими підприємства могли б поділитися без збитків для себе, у них немає, оскільки ціни виросли через те, що в компаній зросли витрати через зростання вартості долара.

Інакше кажучи, наявне бажання влади звалити складнощі виходу з фінансової та економічної кризи на простих громадян і бізнес. Але на збитки ніхто не працюватиме. Тому останній у свою чергу все це перекине на кінцевого споживача. Неважко здогадатися — на кого.

До того ж до щасливого закінчення валютних проблем країни, судячи з усього, ще далеко. Давно відомо, що два й більше валютних курсів є прямим шляхом до спекуляцій і появи, за умов дефіциту, чорного ринку й відповідного курсу білоруського рубля. Якоюсь мірою валюту простим громадянам буде придбати дещо простіше, але проблему це вирішує лише частково. Як вважає колишній голова Національного банку Білорусі Станіслав Богданкевич, «усі ці заходи потрібно було впроваджувати наприкінці минулого чи на початку цього року». У московській «Независимой газете» він визнав, проте, що «краще пізно, аніж ніколи». Як кажуть, з кішки нічого взяти, окрім її шкури.

Білорусь починає відчувати всі «переваги» свого вступу до Митного союзу. У країні склалося важке становище з продовольством. У це важко повірити, але ковбаса практично зникла з прилавків крамниць. Ще зовсім недавно вони вгиналися від її наявності, причому різноманітних ѓатунків. У фірмових крамницях м’ясокомбінатів вишиковуються довжелезні черги задовго до відкриття торговельної точки. Хоча на ринках і ярмарках продовольства більше, але після ухвали уряду відпустити там ціни, вони значно виросли. Так, на сирокопчені та сиров’ялені ковбаси зростання становить 40—65%. Природно, місцеві жителі їх стали купувати менше.

Проте набув розвитку продовольчий туризм із Росії. Цьому сприяє девальвація білоруського рубля та дефіцит валюти. М’ясо, ковбаса чи молочні продукти в Білорусі тепер істотно дешевші, аніж у сусідніх областях Росії. Ось і потягнувся звідти потік тих, хто хотів би їх придбати за нижчі ціни. Як пише «Независимая газета», місцеві блогери розголосили інцидент, який стався в місті Мстиславлі в черзі за молоком. Дожилася тваринницька Білорусь і до такого! Автор оповідання стверджує, що бійка сталася після того, як російські покупці в грубій і образливій формі відмовили місцевій мешканці в можливості купити літр молока поза чергою. Зрозуміло, що урядовці міжнаціональні конфлікти на продовольчій основі заперечують. Втім, заступник міністра сільського господарства Василь Павловський визнав, що продукти харчування вивозяться до сусідньої держави. За його словами, 70% прикордонної торгівлі в Росії припадає на білоруські молочні та м’ясні вироби.

Раніше вивіз продовольства можна було заборонити адміністративною ухвалою уряду, але з 1 липня зробити це вже не можна. Товари в межах Митного союзу мають пересуватися без обмежень. Адже просили ж представники бізнесу не квапитися зі вступом, врахувати загрози, і застосувати ряд заходів. Але в спробі задобрити Москву, щоб вона знизила ціни на газ, бацько попередження ігнорував. У результаті ціни на газ все одно виросли, й у країні розпочалася продовольча криза. Підписували — веселилися, тепер настав час сльози лити. Ну — так само, як наша влада потрапила в пастку з Харківськими угодами. Розраховували Білокам’яну задобрити й... мають тепер.

Зрозуміло, що проблеми з тим, як нагодувати країну, не зникнуть за один день, і незадоволеність громадян зростатиме пропорційно до зникнення товарів першої потреби. Отже, на внутрішній мир у Білорусі чекати ще довго. Лукашенко опинився обкладеним із усіх боків червоними прапорцями. Москва тисне з кожним днем усе сильніше й практично не приховує, що чекає на зміну влади. Із Заходом теж не дуже виходить. Там занадто багато, з погляду бацьки, вимагають. А тут ще й люди невдоволені. І причина не в підступах іноземної агентури та їхніх місцевих найманців. Врешті-решт, до Польщі чи Литви ніхто м’ясо й ковбасу з білоруських крамниць не вивозить. А звинувачувати громадян братньої держави у важкому продовольчому становищі не дозволяє Митний союз. Тут — хоч круть, хоч верть, — скрізь одне й те ж саме.

Але якось же себе потрібно забезпечити. Хоч як це дивно, найбільша загроза режиму Лукашенка, якщо не враховувати внутрішніх проблем, — з Москви. Саме там окопалися невдоволені, раніше звільнені з КДБ Білорусі. Отже, кадровий резерв для здійснення спецоперацій у Москви є.

Саме тому Лукашенко й вирішив запропонувати Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), в яку, окрім Білорусі та Росії, входять Киргизстан, Таджикистан, Казахстан, Узбекистан та Вірменія, використовувати війська ОДКБ для придушення революцій усередині цих країн. Він запевняє, що цю ідею вже погоджено й схвалено Москвою. «Йдеться не лише про вживання колективних сил оперативного реагування (КСОР) на випадок втручання інших держав іззовні, але також у разі втручання інших держав усередині країн ОДКБ». Про це було заявлено на зустрічі з Генеральним секретарем організації Миколою Бордюжею в Мінську.

Цікаво, як це уявляє собі білоруський президент. Наприклад, Вірменія, в якої з сусіднім Азербайджаном такі проблеми, що збройний конфлікт може розпочатися, як кажуть, будь-якої миті, посилала свої війська кудись за тридев’ять земель до Мінська, щоб розганяти там народні маси, невдоволені тим, що немає продовольства в крамницях.

Ідея абсолютно мертвонароджена. Свого часу Узбекистан уже заблокував таку пропозицію. У відповідь Лукашенко поставив питання про очищення ОДКБ від тих, хто стримує її розвиток і протистоїть створенню повноцінних колективних сил безпеки. Інакше кажучи — якраз від Узбекистану.

Білоруському президентові такі сили дуже потрібні. Зрозуміло, що реально ніхто, окрім Росії, таких поліцейських не посилатиме. А якщо вони й прибудуть до Мінська для сприяння в придушенні, то, як наївно думає бацько, його не скидатимуть. Забув він, чим закінчилося введення радянських військ для голови Революційної ради Афганістану Хафізулли Аміна. Та й навіщо Кремлю захищати так обридлого начебто союзника. Чим гірше його справи, тим краще для Москви. Звісно, як говорить німецьке прислів’я, der Wunsch ist der Vater des Gedankens, бажання — батько думки. Але думка ж, з усіх поглядів, — безглузда.

Невідомо, з ким у російській столиці Лукашенко домовлявся, але там горде мовчання. Мабуть, через це, а можливо, з усіх причин відразу, Лукашенко не приїхав на саміт СНД до Душанбе. «Його немає, бо він зайнятий гострими питаннями, пов’язаними з валютно-фінансовими регулюваннями в Білорусі», — сказав міністр закордонних справ Білорусі Сергій Мартинов. Звісно, жодна справа в країні — хоч вирощування льону, хоч способи продажу валюти без найголовнішого начальника білоруської держави не вирішується. А може, Москва не хоче його рятувати, ось і знайшлися проблеми, щоб в Душанбе не їхати.

Починається рух і на західному напрямі. У листі міністрові закордонних справ Болгарії — Миколі Младенову — Олександр Григорович пообіцяв звільнити всіх політичних в’язнів протягом півтора місяця. Та ще опозиції запропонував провести круглий стіл. Та ні Європа, ні опозиція не вірять. Отже, особливих надій на швидке світле майбутнє для себе в президента всія Білорусі нині немає!