Лукашенко залишиться, але скоро піде

Звісно, Лукашенко є диктатором. Але революція в Мінську не відбулася не з цієї причини. Він маніпулює, але насамперед він перемагає, оскільки його білоруси цілком задоволені своїм життям. Ось кілька прикладів:

В Україні була революція та свобода. Але українцям живеться гірше, аніж білорусам. У Росії є «Газпром», могутні валютні резерви та національні проекти, але в білоруських селах живеться краще, аніж у російських провінціях. Декому з читачів наведення фактів у цьому аналізі може здатися ідеологічно некоректним. Але, на мою думку, важливо їх дотримуватися.

Чому ця Білорусь ось уже стільки років стабільна та стійка проти будь-якої політичної інтервенції? Чи тому, можливо, що лукашенківський КДБ, завдяки школі КДБ у Мінську, вельми ефективний. Але подібні заклади в інших місцях випускають не менш здібних фахівців. Так, опозиції в Білорусі доводиться нелегко, але не це є вирішальним чинником.

Дивно, але це факт — по відношенню до Білорусі цілком застосовне таке поняття, як благополуччя. Так, скромне, але явне, особливо, коли після російських сільських доріг із їхніми колгоспними руїнами та розваленими селами обабіч, в’їжджаєш до Білорусі, де дорожні бордюри свіжопофарбовані білим вапном, а огорожі — масляною фарбою. І така картина не зміниться, навіть якщо трохи звернути з головної дороги. До речі, це вельми важливо, що порівнюється між собою. І для населення білоруського острова, очевидно, вельми важливо, що вони на власні очі бачать навколо себе. Це набагато красномовніше промовляє на користь острова.

ГОЛОСИ ЗА ЛУКАШЕНКА — «ІДІОТІЯ СІЛЬСЬКОГО ЖИТТЯ»?

Маси білоруських виборців на селі та в малих містах, спираючись на свій життєвий досвід, роблять відповідні висновки, коли йдуть голосувати. Колишньому голові колгоспу навіть немає необхідності їх до цього примушувати. Звісно, таке явище можна пояснити таким поняттям, як «ідіотія сільського життя», але їхнього права на саме такий вибір ніхто серйозно не може в них оспорити. У середині 1990-х років існувала теорія, згідно з якою феномен Лукашенка мав розчинитися природним біологічно-соціальним чином. Коли маса ностальгічно налаштованих радянських пенсіонерів і колишніх військових, — а їх особливо багато саме в Білорусі, — «спочине в бозі», тобто коли електорат Лукашенка перейде в інший світ, тоді, мовляв, і проявить себе з усією силою той «соціотоп» (соціальна еліта?), що визріває в столиці Мінську. Електорат Лукашенка не вимирає. Його лави поповнюються новими поколіннями.

Ця теорія, звісно, відома Лукашенку. І слід віддати йому належне, що він досі примудрявся контролювати цей «соціотоп». Зароджуваний профспілковий рух він із самого початку впевнено узяв у свої руки та продовжує його контролювати. Опозиційні політики зникли. Активісти та найталановитіші представники нових поколінь виїхали з країни — хто на Схід, хто на Захід. Але і в столиці йому вдалося зробити те, що можна назвати маленьким білоруським економічним дивом. Усі, хто протягом останніх років відвідував Мінськ, розповідають, що місто напрочуд чисте та радує порядком.

Звісно, можуть заперечити, що це тому, що де-факто Білорусь дотує Москва. Це правильно лише частково. У Білорусі функціонують переробна та текстильна галузі промисловості. Так, трактори, комбайни та важкі вантажівки (БілАЗи та МАЗи) не є лідерами ринку. Але холодильники, меблі або текстиль користуються в Росії хорошим збутом. Військова бронетехніка й інші види озброєння навіть ідуть на експорт.

ЯК ФУНКЦІОНУЮТЬ КОЛГОСПИ ЛУКАШЕНКА

Лукашенківський колгосп функціонує. І голова колгоспу відраховує від своїх доходів, очевидно, цілком достатньо, щоб його підлеглі могли на це жити. Певно, батька Лукашенко розподіляє набагато більше, ніж це звикли робити російські олігархи. Демократичним його господарство назвати ніяк не можна. Але його соціальний пакет такий переконливий, що навіть значний тиск ззовні не зміг його дестабілізувати.

ГОЛОСИ В ОБМІН НА СПОКІЙ

Отже, більшість білорусів проголосували не стільки особисто за Олександра Лукашенка, скільки в набагато більшій мірі за своє бажання жити у спокої. Вони голосували за пакт із держвладою, що дозволяє їм відносно пристойно — за їхніми мірками — жити. Політично — це некоректно, зате зрозуміло.

Особливо, якщо пригадати історію Білорусі, через яку неодноразово походами проходили полчища мародерських історичних «доброзичливців»: Польща, Литва, Наполеон, генерал Гофман і Гітлер. Не забуваючи про «красоти» сталінської колективізації та репресії. А потім ще й Чорнобиль. Колективна потреба в спокої зумовлена історичними причинами, що не скоро забудуться.

Таке становище зміниться, швидше за все, тоді, коли під ковпаком лукашенківського режиму пустить своє коріння нове альтернативне мислення нових поколінь і будуть створені нові соціальні відносини. І це станеться без (або з мінімальною) інтервенції ззовні. «Поволі їдеш — далеко будеш!». Такий шанс у Білорусі повинен бути.

ВІЧНЕ ЕКОНОМІЧНЕ ДИВО

Зовнішній тиск у будь-якому випадку, швидше за все, зростатиме, і він зістикується з деякими внутрішніми проблемами. У середньостроковому порядку проблеми в економіці Білорусі виникнуть у зв’язку з її вступом до СОТ. Особливо чутливими ці проблеми виявляться на російському ринку, і насамперед у зв’язку з цінами на енергоносії. Щоправда, ціни «Газпрому» вже зараз, власне, відповідають ринковому рівню. 46 доларів США в першій половині 2006 року здаються вельми низькими. Але це тому, що така ціна була скалькульована з урахуванням того факту, що земля під трубопроводом віддана «Газпрому» в оренду на 49 років. На жаль, Лукашенко не має стільки землі для здачі в оренду, щоб покрити потребу країни в енергії.

НІ МІСІОНЕРСТВО, НІ ВІЙНА ЗА ДЕМОКРАТИЗАЦІЮ

Кому ж усе-таки так серйозно заважає той факт, що 10 мільйонів жителів Центральної Європи живуть за чорнобильськими болотами та лісами за своїм розумінням? Вони самі розберуться зі своїм начальством. І допомагати їм та опозиції слід лише в тій мірі, в якій вони цього самі забажають. Але потреби в місіонерстві немає ніякої. І вже тим паче, немає потреби у війні під знаменами демократизації.