Маневри довкола Придністров’я

У московській політиці, з огляду на істерику у проімперських російських ЗМІ, виникла ще одна складна проблема — Придністров’я, точніше, непривабливе майбутнє цього уламка СРСР.

Економіка Придністров’я (ПМР) упевнено рухається не лише до дефолту, а й до колапсу. Надходження до бюджету зменшилися, оскільки тепер усю зовнішньоекономічну діяльність резиденти Придністров’я повинні здійснювати через Молдову і там сплачувати податки. Відповідно, на податки в самому регіоні залишається грошей набагато менше.

У своєму коментарі ІА «Тирас» зазначає, що «Системна криза в Придністров’ї, про яку багато говорили й писали раніше, проявилася в найжорсткіших і найбезкомпромісніших формах. Несприятливі зовнішні умови, а саме зростанні блокади республіки, спровокували обвал і так слабкої економічної системи ПМР. Зменшення надходжень до бюджету, скорочення всіх видів виробництва, занепад дрібного і середнього бізнесу — це реалії дня. Як підсумок — урізання пільг, зарплат і пенсій, зростання соціального невдоволення і відтік працездатного населення». У Тирасполі вже понад 20 тис. вільних помешкань, і кількість їх зростає.

З 1 січня 2016 року набере чинності економічна частина Асоціації Молдови і ЄС, що вкотре боляче вдарить по економіці і фінансах Придністров’я.

Тут Росія, багаторічний спонсор і натхненник сепаратистів з лівого берега Дністра, якось не поспішає допомогти, передусім грішми, хоча нещодавно московський куратор Дмитро Рогозін присягався, що Придністров’я ніхто не покине.

Такі обіцянки, звичайно, слухати приємно, але справи їх не підтверджують. Президент Євген Шевчук кілька разів літав до Першопрестольної, але не надто успішно. Він переконував своїх московських співрозмовників, що «ворожа» Україна і Молдова затягують зашморг економічної блокади, але у відповідь чув лише непевні обіцянки оточення прорвати.

Москва, схоже, просто не знає, що робити із сепаратистським регіоном Молдови. Захистити його немає змоги, оскільки спільного кордону немає. Прориватися через українську територію, як погрожують безвідповідальні політики і прокремлівські експерти, за нинішніх умов неможливо з дуже багатьох причин. Схоже, що Придністров’я нестримно стає для Росії валізою без ручки з усіма наслідками, що випливають з такого становища.

Геостратегічно після анексії Криму лівий берег Дністра значною мірою втратив свою вагу. До того ж виявилося нездійсненним завдання щодо запобігання залученню Молдови до асоційованих відносин з ЄС і подальшій її інтеграції до євроатлантичних структур.

Попри цілковитий провал таких планів Москви в Молдові і в Україні російська влада намагається відтворити щось подібне через надання окупованій частини Донбасу якогось особливого статусу. Зрозуміло, що ніхто в Києві на це не погодиться, але в Білокам’яній затято продовжують на цьому наполягати.

Цілком можливо, що за інших умов Кремль відмовився б від Придністров’я  і із задоволенням позбувся б тягаря в обмін на щось для нього потрібніше. Проте за цієї ситуації таке уявити вельми складно.

По-перше. Ніхто в обмін нічого не пропонуватиме. Путін і його оточення показали себе не здатними на домовленості, тому всі перемовини, якщо вони взагалі відбудуться, будуть лише про умови не те що капітуляції, а серйозного відступу. Щодо всього комплексу проблем.

Усі чудово розуміють, що час працює проти Москви, і тому не йтимуть на істотні поступки.

По-друге. Психологічно Путін не може визнати свою невдачу в Україні і Молдові. Публічна відмова від ПМР означатиме істотну поразку, на це російський президент піти не може.

По-третє. Впливає з попереднього. Здійнята істерія довкола кримнаш і висока пропагандистська хвиля не дають можливості погоджуватися хоч на якийсь компроміс. Стільки років розповідали, що Придністров’я завоював Суворов і там мешкають російські люди, що відхід із регіону буде схожий на зраду в очах дуже багатьох.

Ось чому Москва маневруватиме і намагатиметься обміняти здачу Придністров’я на щось в Україні. У Кремлі були б не проти, щоб конфлікт у Придністров’ї перейшов у гарячу фазу. Тоді б, як у Москві вважають, можна було намагатися знайти якісь форми втручання і до того ж відкрити поблизу Одеси такий собі другий фронт.

У Києві все це чудово розуміють і утримуються від відвертого втручання. З другого боку, виникає сприятлива можливість досить мирного витіснення Росії з регіону. Для цього буде потрібна зміна керівництва ПМР.

Директор київського Інституту дослідження проблем громадянського суспільства Віталій Кулик зазначив у московській «Независимой газете», що президент «Шевчук розчарував Київ, оскільки раніше багато обіцяв, а потім робив те, що проти України». За словами Кулика, наразі «Шевчук знову почав шукати шляхів в Україну, але в Києві це не сприйняли».

Певним показником розстановки  сил у Тирасполі будуть вибори Верховної ради. Вони мають відбутися 29 листопада цього року. Схоже, до придністровського парламенту пройдуть партії, що їх підтримує корпорація «Шериф», з якою в Шевчука давній і досить гострий конфлікт. До того ж 2016 року мають відбутися і вибори президента. В умовах розчарування населення і зростання протестних настроїв шанси на другий термін Шевчука видаються досить примарними. Ще сильніше цей процес піде, коли новий склад Верховної ради буде налаштований опозиційно до президента.

Придністровське керівництво розуміє безвихідь у ситуації, що склалася, і намагається знайти хоч якийсь вихід. Як повідомляє агенція «Інфотаг», відбулася зустріч президента Шевчука з послом США у Молдові Джеймсом Петтітом. Президент Придністров’я повідомив американського посла «про наслідки впливу на економіку Придністров’я регіональної нестабільності, а також заходи блокувального характеру Молдови й України».  І про те, що Тирасполь готовий вибудовувати конструктивні стосунки і з Кишиневом, і з Києвом, «аби деблокувати придністровську економіку».

На даному етапі інтереси Києва і Кишинева, а через нього й Бухаресту збігаються. Воювати за інтеграцію ПМР у Молдову Україна не буде, а ось сприяти витісненню Росії Київ буде. Механізмом останнього може стати зміна персоналій у тираспольському керівництві.

Як вже зазначалось вище, економічна і соціальна ситуація в ПМР складна, пенсії і зарплати бюджетникам урізано на 30%, підприємства працюють не на повну потужність, в опонентів придністровської влади є підстави вважати, що її можна буде змінити.

У лютому минулого року в Придністров’ї на соціальні акції протесту вийшли прибічники партії «Народної єдності». Її керівника, депутата Верховної ради Анатолія Деруна, багато хто розглядає як можливого кандидата в президенти Придністров’я.

Для цього успіху політикові необхідно заручитися підтримкою Києва. Зробити це буде не вельми просто. До того ж Москва просто так не відступить.

Маневри довкола Придністров’я набирають нової сили.