Москва в Сирiї: п’ять послань світу
Зараз, коли російські кораблі та літаки постачають в Сирію додатковий персонал і устаткування, президент Росії Володимир Путін посилає світу п’ять геополітичних сигналів.
Перший. Повідомлення про занепад Росії є дуже перебільшеними. Іншими словами, версія про те, що західні санкції у поєднанні з падінням світових цін на нафту й уповільненням економічного зростання Китаю поставили Кремль на межу краху, є передчасною. Росія не має таких засобів проектування влади в світі, якими володіють США, проте завдяки своїй здатності відправити війська до Сирії вона до цих пір залишається однією з небагатьох країн — і в цьому списку залишається все менше європейських держав, — які можуть відправити і підтримувати війська за межами своїх кордонів. Поза сумнівом, Кремль сигналізує про те, що він планує взяти активну участь у розвитку ситуації на Близькому Сході і не збирається пасивно примирятися з поглядами Америки в питанні про майбутнє цього регіону.
Другий. Своїми діями Путін однозначно засвідчує, що він не прийме позицію Вашингтона про те, що відсторонення жорстокого лідера з влади призведе до довгострокової стабільності на Близькому Сході. І поки США та Європа продовжують обговорювати свої наступні кроки — особливо після міграційної кризи, яка вибухнула, — Росія готується діяти відповідно до своєї власної позиції, яка полягає у тому, що збільшення військової допомоги Асаду для боротьби з Ісламською державою, — це кращий спосіб покласти край цьому конфлікту. Путін неодноразово вказував на те, що якщо мета Заходу полягає у скороченні потоку біженців і зменшенні загрози з боку ісламістського тероризму, тоді досвід, отриманий в Іраку та Лівії, доводить, що скинення Асада та надія на те, що опозиція зможе сформувати ефективнішу та стабільнішу державну адміністрацію, не дадуть бажаних результатів. Дійшовши такого висновку, Путін навряд чи запитуватиме дозволу в Заходу чи благословення Вашингтона.
Третій. Позиції Росії в Україні стали більш упевненими. У бойових діях настало затишшя, і умови нової угоди про припинення вогню, напевно, дотримуються. Водночас внутрішні політичні й економічні проблеми України, які все ж залишаються, свідчать про те, що в найближчому майбутньому українському уряду не вдасться зробити жодних серйозних проривів, здатних поставити країну на прямий шлях у напрямку до інтеграції з євроатлантичним світом. Замість цього ситуація в Україні стає все більш схожою на тривалий заморожений конфлікт, у якому Москва має найбільший вплив.
Четвертий. Кремль позначає свої червоні лінії. Так само, як Москва не дозволила б сепаратистам зазнати катастрофічної поразки влітку минулого року, Росія — вона однозначно це засвідчила — не буде просто сидіти і дивитися, як Башар аль-Асад лишається своєї посади в результаті військового втручання ззовні. Враховуючи присутність російських військ у Сирії, а також очікуваного зростання кількості засобів протиповітряної оборони Асада, ризики будь-яких дій США або НАТО проти уряду Асада істотно збільшуються. Навіть помірніші пропозиції — наприклад, встановлення безпольотної зони, щоб створити безпечний район для біженців — можуть призвести до можливого зіткнення з російськими військами.
П’ятий. Прагнення Росії ввести свої війська до Сирії — на противагу все більш відчайдушним спробам Вашингтона знайти місцевих посередників, готових і здатних боротися з Асадом та ІДІЛ, і небажання ключових союзників США взяти на себе частину цього тягаря — слугує декільком цілям. Це переконує партнерів Росії у тому, що Москва готова дотриматися своїх обіцянок, навіть якщо для цього необхідні будуть певні жертви у вигляді матеріальних витрат, людських життів і репутації. І такі країни, як Азербайджан і Єгипет, які сумніваються в зацікавленості Америки в їхньому благополуччі, це, безумовно, помітили. Щодо близькосхідних держав, які виступали проти політики Росії в Сирії, рішення Путіна підняти ставку, можливо, змусить їх задуматися про те, що надійний шлях до вирішення конфлікту лежить не через Вашингтон, який найближчим часом буде повністю поглинутий передвиборчою кампанією, — а через Москву.
Рішення Путіна говорить про те, що ризики для російських інтересів у разі, якщо уряд Асада впаде, переважують небезпеки більш активної участі Росії в сирійському конфлікті. Росію не можна змусити вивести свої війська за допомогою жорсткої риторики. Тому в процесі планерування своєї відповіді США теж повинні керуватися співвідношенням тих результатів, яких вони хочуть досягти, і тих коштів, які вони готові витратити.
The National Interest, США,
12 вересня 2015, переклад ИноСМИ.Ru
Ніколас ГВОЗДЄВ — професор, експерт із питань національної безпеки, пишучий редактор журналу The National Interest, а також один із авторів книжки Russian Foreign Policy: Vectors, Sectors and Interests.
Викладене у статті є поглядами автора.
